Буря Мечів - Джордж Мартін

— Скажемо, що йому доведеться почекати,— мовив товстун.— Ліпше золото в гаманці, аніж золото в майбутті.

Дані не заважала їм сперечатися, посьорбуючи терпке вино з хурми й намагаючися зберігати безтурботний і невтаємничений вираз на обличчі. «Я отримаю всіх, хай скільки це коштуватиме»,— сказала вона собі. В місті сотня работоргівців, але ті восьмеро, що зараз сиділи перед нею, найбільші. Продаючи рабинь для постільних утіх, для польових робіт, писарів, ремісників і вчителів, ці люди й досі вважаються суперниками, але ще їхні пращури об’єдналися з метою підготовки й продажу незаплямованих. З крові й цегли — Астапор, з крові й цегли — люди.

Загальне рішення нарешті оголосив Кразнис.

— Перекажи їй, що вона отримає вісім тисяч, якщо золото в неї справжнє. І ще шість сотень, якщо захоче. А потім хай повертається за рік — продамо їй ще дві тисячі.

— За рік я вже буду у Вестеросі,— сказала Дані, вислухавши переклад.— Зараз мені потрібні добре треновані незаплямовані, але і з них чимало поляже в битві. Тому знадобляться хлопці, які зможуть підхопити впущені ними мечі,— вона, відставивши вино, гойднулася до дівчинки-рабині.— Перекажи доброму панству, що мені потрібні навіть найменші, які ще зі своїми цуценятами граються. Перекажи, що за таких хлопчаків я заплачу не менше, ніж за незаплямованих у шпичастих шоломах.

Дівчинка переказала. Але відповідь була негативна.

Дані роздратовано нахмурилася.

— Дуже добре. Скажи їм, що я заплачу подвійну ціну, якщо отримаю всіх.

— Подвійну? — мало не потекла слина в товстуна з золотою облямівкою.

— Ця мала хвойда — справжня дурепа,— мовив Кразнис мо Наклоз.— У неї можна просити і потрійну. Вона в такому відчайдушному становищі, що заплатить. Можна просити вдесятеро більше за кожного раба, так.

Рослявий Граздан з гострою борідкою заговорив загальною мовою, хоч і не так вільно, як дівчинка-рабиня.

— Ваша світлосте,— прогуркотів він,— Вестерос бути багата країна, так, але ви не бути королева нині. А може, ніколи не бути королева. Навіть незаплямовані можуть програвати битви диким сталевим лицарям Сімох Королівств. Нагадую, добре панство Астапора не продавати м’ясо за обіцянки. Ви мати золото й товар удосталь, щоб заплатити за всі ті євнухи, що ви хотіти?

— Відповідь на це ви знаєте краще за мене, добрий пане,— відгукнулася Дані.— Ваші люди оглянули всі мої кораблі, порахували кожну намистину бурштину і кожен глечик шафрану. Скільки всього в мене?

— Удосталь купити одна тисяча,— сказав добрий пан з презирливою посмішкою.— Але ви казати, що платити вдвічі. То, отже, ви купити п’ять сотень.

— На вашу прегарну корону можна купити ще сотню,— мовив товстун по-валірійському.— Вашу корону з трьох драконів.

Дані дочекалася, поки його слова перекладуть.

— Корона не продається...— (Коли Вісерис продав материну корону, його покинула остання радість, лишилася сама лють).— Людей своїх я в рабство теж не віддам, і не продаватиму ні їхніх речей, ні коней. Але ви можете отримати мої кораблі. Великий ког «Балеріон» і галери «Вагар» і «Мераксис»...— (Дані попередила Гролео й інших капітанів, що до цього може дійти, хоч вони й страшенно опиралися).— Три гарні кораблі мають коштувати більше за кілька жалюгідних євнухів.

Товстун Граздан обернувся до інших. Вони знов засперечалися тихими голосами.

— Дві тисячі,— мовив гостробородий, обернувшись назад до Дані.— І це ще забагато, але добре панство щедре, зважає на вашу велику потребу.

Але для її потреб двох тисяч недосить. «Мені потрібні всі». Дані знала, як діяти, але їй було так гірко, що навіть вино з хурми не могло перебити цей смак у роті.

— Віддасте мені всіх,— сказала вона,— і можете забрати собі одного з моїх драконів.

Джикі шумно втягнула повітря. Кразнис посміхнувся до своїх товаришів.

— Хіба я вам не казав? Вона віддасть нам що завгодно.

Вражений Білобородий недовірливо витріщився на неї. Рука, яка стискала палицю, затремтіла.

— Ваша світлосте, благаю, поверніть собі трон за допомогою драконів, а не рабів. Не можна цього робити...

— Не беріть на себе забагато — не вчіть мене. Пане Джоро, заберіть Білобородого з моїх очей.

Мормонт грубо взяв старого за лікоть, рвучко поставив на ноги й вивів на терасу.

— Добре панство, перепрошую за затримку,— мовила Дані до дівчинки-рабині.— Перекажи їм, що я чекаю на відповідь.

Проте відповідь вона й так знала: бачила з блиску їхніх очей і з посмішок, які вони силкувалися приховати. В Астапорі тисячі євнухів і ще більше хлопчиків-рабів, яких можна каструвати, але в усьому широкому світі живе всього троє драконів. А гіскарці жадають отримати драконів. І як інакше? На зорі світу Старий Гіс п’ять разів змагався з Валірією — і всі п’ять разів зазнав чорної поразки. Бо у фрігольду були дракони, а в імперії — ні.

Найстарший Граздан посовався в кріслі, і його перли стиха брязнули.

— Дракон на наш вибір,— сказав він тоненьким, напруженим голосом.— Чорний — найбільший і найздоровіший.

— Його звати Дрогон,— кивнула Дані.

— Весь ваш товар, за винятком корони й королівського вбрання — їх можете лишити собі. Три кораблі. І Дрогон.

— Згода,— сказала Дані загальною мовою.

— Згода,— хрипко відповів старий Граздан валірійською.

Решта луною підхопили слова старого з перлами на облямівці.

— Згода,— переклала дівчинка-рабиня,— згода, згода, вісім разів згода.

— Незаплямовані швидко навчаться вашої дикунської мови,— додав Кразнис мо Наклоз, коли було завершено всі формальності,— але доти вам потрібна буде рабиня, щоб перекладати. Беріть собі в дарунок оцю — на знак успішної угоди.

— Беру,— сказала Дані.

Дівчинка переклала те, що сказали їй, і те, що відповіла Дані. Якщо її почуття й зачепило те, що її отак просто подарували, вона цього не показала.

Аристан Білобородий теж тримав язика за зубами, коли Дані пройшла повз нього на терасі. Мовчки він рушив за нею сходами вниз — чулося тільки постукування його твердого ціпка об червону цеглу. Дані розуміла його лють. Вона-бо зробила страшну річ. Матір драконів продала свою найміцнішу дитину. На саму думку про це їй ставало зле.

Але на Площі пишноти, стоячи на розпеченій червоній цеглі поміж рабовласницької піраміди та євнуських бараків, Дані обернулася до старого.

— Білобородий,— заговорила вона,— мені потрібні ваші поради, тож не вагайтеся, кажіть усе, що думаєте... лише