Обраниця чаклуна - Олеся Лис

― Дякую, ― рівно вимовляю.

М'язи здається вже одеревіли від напруги.

Як тільки за опікуном зачиняються двері, полегшено зітхаю і падаю на подушку. Сидіти й тримати спину прямо настільки довго мені досі важко. Але дозволити собі спертися на подушку і прийняти розслабленішу позу під час розмови я не сміла.