Король шрамів - Лі Бардуго

— Як можна влаштувати бал на честь відсутнього короля? — здивувався Ніколаї. Вони ж не могли перекроїти когось і видати за нього? Чи могли? Часу на підготовку було небагато, особливо для такої відповідальної події.

— Вони, напевно, просто перевдягнули опудало й напнули йому на голову твою корону, — припустила дівчина.

— Відтепер так і робитиму на нарадчих зустрічах.

Передбачити, що саме чекає на них усередині, було неможливо, тож вони перевірили чернечі мотузки і про всяк випадок дали йому крапельку Жениного снодійного. Потім уклали хлопця за живоплотом і домовилися розділитися для пошуків когось із членів Тріумвірату чи того, з ким удасться спокійно поговорити.

Ніколаї, тримаючись у затінку, йшов уздовж південного крила Палацу, а зсередини до нього линула святкова музика. В оранжереї король помітив якийсь рух. Парочка на таємному побаченні? Він їм не заважатиме. Король поспіхом рушив далі вздовж скляної стіни, прикрашеної мініатюрними помаранчевими деревцями, і вже збирався повернути за ріг, як побачив… себе.

Хлопця накрило хвилею паніки, у голові галопом загасали приголомшені думки. А що, як він більше не був Ніколаї? Що, як він просто залишився чудовиськом? Може, він досі не може вибратися із сутінок Зморшки, а все це йому лише сниться? Ніколаї подивився на долоні: вони вкриті шрамами, але людські. «Я Ніколаї Ланцов. Я тут. Я вдома».

Він знову глипнув у вікно. Його двійник стояв в оранжереї серед фруктових дерев і фонтанів, на блакитній стрічці на грудях виблискували медалі. Саме тому в містах і селах ніхто не панікував і не розвішував поминальних стягів. Вони скористалися його планом. Женя перекроїла якогось телепня, доручивши йому зіграти роль короля.

Це водночас захопило й образило хлопця. Подумати тільки, хтось так легко зміг посісти його місце!.. І не такого благородного правителя це образило б. Та Ніколаї не міг відігнати думки про нові можливості, які відкривалися перед ним. Актор міг замінити його на вечерях на державному рівні, відкритті сиротинців і нудних концертах. А він сам зміг би опинитися у двох місцях одночасно. Але чому його новий брат-близнюк покинув гостей?

Відповідь саме з’явилася в елегантній зеленій сукні зі смарагдами — дівчина. Дуже гарненька дівчина у, схоже, дуже коштовних прикрасах. Невже це принцеса Егрі Кір-Табан? Фрейлін ніде не було видно.

Його двійник метушливо тинявся туди-сюди і щось швидко розповідав. Ніколаї не чув його слів, але, на хлопців неабиякий переляк, скидалося все на зізнання в коханні. У що цей ошуканець його втягує? І як Женя з Давідом на таке погодилися? Це була вдала мить, щоб вчасно урвати хлопця, та хіба ж Ніколаї міг зробити це, не розібравшись ретельно в усьому?

«Можливо, я помиляюся і вони розмовляють про державні справи?» — з надією подумав він.

Саме тієї миті парочка кинулася назустріч одне одному. Вдаваний равканський король обійняв принцесу. Дівчина підвела до нього обличчя, примруживши очі й розтуливши вуста. І тоді Ніколаї помітив ніж у її руках.

37

Ісаак

У Ісаака змокли долоні. Вислизнути з-під нагляду Толі з Тамар виявилося непросто. Близнюки були загартованими найманцями з даром з’являтися там, де на них найменше чекали. Та, щойно побачивши Егрі в оранжереї, хлопець зрозумів, що залюбки надурив би тисячу солдатів, аби мати змогу опинитися тут. Він і гадки не мав, як їй удалося позбутися своєї охорони і скільки часу він зможе провести з дівчиною наодинці, перш ніж їх хтось помітить. Напевно Ісаак знав лише одне: він готовий милуватися нею ціле життя. На Егрі була сукня відтінку зеленої груші, вигадливі складки якої прикрашали вишиті соколи. У темних водоспадах кіс мерехтіли смарагдові гребінці.

— Ніколаї? — запитала дівчина, вдивляючись у тьмяне світло оранжереї.

«Ісаак», — вартовому кортіло попросити дівчину називати його так. Цікаво, як звучатиме його справжнє ім’я в її устах?

— Я тут, — прошепотів він. Егрі обернулася, і від її усмішки йому перехопило дух. — Я був не певний, що ви прийдете.

— Я теж не була певна, що мені це вдасться. Мої панянки метушилися довкола від самого світанку. Я вже думала, що не випаде жодної секунди на самоті, щоб я змогла втекти від них.

— Я радий, що вам пощастило. — Сміховинне зауваження, та Ісаакові не вдавалося вигадати нічого кращого.

Егрі ступила крок назустріч, а він мимохіть позадкував, зберігаючи відстань між ними. Побачивши біль на дівочому обличчі, Ісаак відчув себе останнім йолопом.

— Перепрошую, — похапцем пробелькотів він, хай навіть знав, що королі не розкидаються вибаченнями.

Егрі склала долоні на грудях.

— Невже я… невже я щось хибно зрозуміла?

— Ні, — запевнив хлопець. — Ні. Але я мушу вам дещо розповісти. — Ісаак розвернувся й покрокував повз помаранчеві дерева, від цвіту яких повітря наповнювалося солодкими пахучими хмарами. Він планував розповісти їй стільки всього, але жодне слово не здавалося тепер доречним. Він — бідний хлопчина з маленького містечка. Він був вартовим у Палаці. Вважав себе щасливим. Він був щасливим, поки не почалося все це. А тепер?

Ісаакові хотілося стиснути Егрі в обіймах і поцілувати, та він не міг цього зробити, адже кожне промовлене ним словом аж сочилося брехнею. Та й правди він не міг розповісти, адже це поставило б під загрозу добробут цілого народу.

— Егрі… — озвався хлопець, — якби я не був королем… — Він повагався. Що саме він намагається сказати? Спробував почати знову: — Що вам у мені подобається?

Принцеса засміялася, і від цього звуку хлопцеве дихання вдячно вихопилося з грудей.

— Це якась перевірка? Чи вашу гордість необхідно почухати за вушком?

— Моя гордість завжди потребує уваги прекрасних створінь, — відповів Ісаак і вилаявся собі під носа. Це були слова Ніколаї, а сьогодні йому не хотілося бути Ніколаї.

— Заждіть-но. Я розповім вам, що мені у вас подобається. Ваша нервовість. Те, як ви пораєтеся з навчальним мечем. Те, що ви не приховуєте того, що у вас на думці. Ваш вигляд, коли розповідаєте історії про свою домівку біля озера.

Дівчина схилила голівку, і на мить на її обличчі промайнув несамовито засмучений вираз.

— Що сталося? — занепокоївся хлопець, бажаючи стерти з її пам’яті те, що спричинило цей біль.

— Нічого, — озвалася Егрі, — просто мені хотілося б, щоб ця мить тривала довше.

Ісаак прагнув запевнити її, що так і буде, однак не знав, чи правда це. Він нічого не міг їй запропонувати. До того ж реальність була неприємною: хлопець досі не відав, чого насправді хоче від нього Тріумвірат. Може, вони попросять його назавжди залишитися в цій ролі й керувати Равкою? Раніше хлопець вважав, що аж ніяк не зможе стати королем,