Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Ти знову про інші світи читаєш? — голос Дема за моєю спиною пролунав так несподівано, що я аж здригнулася.

— Сьогодні була лекція про міжсвітові портали, — відповіла я.

— І ти одразу вирішила перечитати половину бібліотеки? — Дем посміхнувся.

— Мені треба більше знати.

Дем уважно глянув на мене, потім зітхнув.

— Знаєш, іноді мені здається, що ти справді плануєш втекти, Кетто.

Я промовчала. Він не розумів. Або не хотів розуміти. Але я продовжу вчитися. Я знайду спосіб жити у безпеці.

— Я не збираюся втікати, — відповіла я, закриваючи одну з книг. — Але мені важливо знати, як відкриваються портали до інших світів, якщо знадобиться.

— Ти завжди так кажеш.

Я подивилася на Дема, намагаючись зрозуміти, чи він це говорить з докором чи просто констатує факт. Він виглядав спокійним, але в очах читалося занепокоєння.

— Я хочу бути готовою, — повторила я. — Якщо раптом щось станеться.

— Якщо раптом, — тихо повторив він. — Ти все ще боїшся темних магів?

Я кивнула. Я не перестану їх боятися, доки вони існують. Я нічого не могла з собою вдіяти.

— Ти ж знаєш, що загрози зараз немає, — Дем нервово провів рукою по волоссю, насупився.

— Ми не знаємо цього напевно, — мені здавалося, що темні маги можуть повернутися будь-якої миті. Я не вірила, що загрози нападу з їхнього боку зараз не було.

— Ми не знаємо напевно й того, що сонце завтра зійде, але ж ти не шукаєш ритуали на випадок його зникнення.

Я роздратовано відкинулася на спинку стільця.

— Ти порівнюєш різні речі.

— Я порівнюю твої страхи з реальністю, — спокійно відповів Дем. — І мені не подобається, що ти поводишся так, ніби щось ось-ось має статися.

— А якщо справді станеться?

— Тоді ми розберемося. Разом, Кетто.

Я подивилася на нього, але промовчала. Я дуже втомилася від наших суперечок.

— Просто пам'ятай, що ти не одна, Кей, — Дем простяг руку, накрив мою долоню свою. Я стиснула його пальці у відповідь.

— Знаю.

Але це не змінювало того, що я буду продовжувати вивчати портальну магію. Тому що, попри все, мені хотілося бути готовою.

Після довгих досліджень я дійшла висновку, що найкраще сховатися від темних магів на Землі. Я її й раніше розглядала, але остаточного рішення тоді ще не прийняла. Зараз я іншого варіанту не бачила. Нехай у цьому світі не було магії, але тоді темні маги не зможуть мене там дістати. Крім того, той світ досить схожий на наш, тільки без магії, тому адаптуватися буде найпростіше. Я не збиралася тікати прямо зараз, але мені потрібно було знати, що в мене є вихід, якщо ситуація стане надто небезпечною.

— Ти серйозно? — Дем подивився на мене так, наче я щойно заявила, що хочу відкрити новий світ.

— Так, — я схрестила руки на грудях. — Земля — ​​найбезпечніше місце. Там немає магії, отже темні маги не зможуть мені нашкодити.

— Але й ти не зможеш використовувати магію, — нагадав Дем.

— Переживу. Головне — безпека.

— Якщо вже збігати, то в Соммерінд, — Дем роздратовано провів рукою по волоссю. — Там хоч би можна жити нормально, не відмовляючись від своєї магії.

— Ти знаєш, скільки там коштують навіть найпростіші речі, — я спохмурніла. — У нас немає таких грошей.

— Можна заробити.

— Можливо. Але поки що у нас їх нема.

Мені подобався Соммерінд, там не було небезпек, хоча були свої проблеми, але життя там за нашими мірками було надто дорогим.

— Тобто ти всерйоз готова кинути все і вирушити в немагічний світ?

Я зітхнула. Ця розмова мене втомлювала. Щоразу одне й те саме!

— Поки що я просто вивчаю варіанти, Деме. Але якщо доведеться… так, я оберу Землю.

— Це безглуздо, — Дем насупився, схрестивши руки на грудях.

— Це безпечно.

— Це відмова від себе, — він підійшов до мене, і я побачила в його очах щиру стурбованість. — Ти ж не зможеш там жити, Кетто.

— Я не хочу там жити, Деме, — я втомлено провела рукою по обличчю. — Я просто хочу знати, що в мене є вихід, якщо буде зовсім погано.

— Ти завжди думаєш про найгірше.

— А ти поводишся так, наче найгірше є неможливим.

Дем не відповів, лише подивився на мене довгим поглядом, у якому ховалося надто багато невисловлених слів.

— Я не хочу, щоб ти втікала, — нарешті сказав він.

— Я також не хочу. Я хочу вирушити туди разом з тобою, Деме.

Ось тільки Дем категорично не хотів вирушати на Землю.

Я продовжувала вивчати портальну магію, заглиблюючись у теорію та практику, незважаючи на постійне невдоволення Дема. І з кожним днем ​​мені ставало все важче ігнорувати напругу, яка наростала між мною та ним.

Я поринала в книги, вивчала старі записи мандрівників, аналізувала ритуали. Мені навіть вдалося стягнути в архімагеси Тіррени книгу з описом ритуалів відкриття порталів для немагічних світів. У бібліотеці таких не було. Я почала таємно переписувати схеми заклинань, які могли б стати в нагоді, якщо мені доведеться відкрити портал самостійно. Але з кожною сторінкою, з кожним новим заклинанням, з кожною годиною, проведеною в роздумах, усередині мене зростав неспокій.

Дем мене не підтримував.

Я кохала його. Я знала, що він теж кохає мене. Але коли я говорила про свої страхи, про можливі шляхи порятунку, Дем мене не слухав. Він не вірив у загрозу. Він вважав, що я драматизую, що все владнається, що мені нема про що турбуватися.

Це було боляче.

Я хотіла, щоб Дем був на моєму боці. Щоб допомагав мені, а не сперечався. Щоб чув слова, що говорю. Щоб сприймав мої побоювання всерйоз, а не відмахувався від них.

Якоїсь миті я спіймала себе на тому, що стала сумніватися в ньому.

Що, якщо Дем ніколи не зрозуміє мене? Що, якщо його віра у краще майбутнє не просто оптимізм, а небажання бачити реальність? Що, коли мені дійсно доведеться втекти — і він не піде зі мною?