Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський

— Бо ти ж, хіба, не припускаєш, — він увіткнув чергову голку, — що я піддався на твою провокацію? Що я проковтнув наживку? Ні, Йеннефер. Якщо ти так думаєш, то ти плутаєш небо із зірками, що віддзеркалюються вночі на поверхні ставка. Ти висліджувала мене, а я висліджував тебе. Випливаючи на Безодню, ти просто полегшила мені завдання. Бо я, бач, сам не можу висканувати Цірі, навіть за допомогою цього спорядження, яке не має собі рівних. Дівчина має сильні вроджені захисні механізми, сильну власну антимагічну й супресійну ауру: це ж, урешті-решт, Старша Кров… Але мої суперсканери все одно повинні її викрити. Але — ось не викривають.

Йеннефер вже уся була обмотана мережею срібних і мідних дротів, оббудована системою срібних і порцелянових трубок. На приставлених до крісла стійках розгойдувалися скляні посудини з безбарвними рідинами.

— Тож я подумав, — Вільгефорц увіпхнув їй до носа нову трубку, цього разу скляну, — що єдиним способом є висканування Цірі емпатичним зондом. А для цього потрібен хтось, хто мав із дівчиною досить сильний емоційний контакт і виробив емпатичну матрицю, такий собі, використаю я неологізм, алгоритм відчуттів і взаємних симпатій. Я думав про відьмака, але відьмак зник, до того ж відьмаки — погані медіуми. Мав я намір наказати викрасти Трісс Мерігольд, нашу Чотирнадцяту-з-Гори. Думав над тим, щоби доставити сюди Неннеке з Елландеру… Але коли виявилося, що ти, Йеннефер з Венґерберга, чи не сама пхаєшся до мене у руки… Насправді я не міг би розраховувати ні на що краще… Під’єднана до апаратури, ти вискануєш для мене Цірі. Щоправда, операція вимагає співпраці з твого боку… Але, як тобі відомо, є методи на примус до співпраці.

— Вочевидь, — продовжив він, витираючи руки, — ти заслужила трохи пояснень. Наприклад: звідки і як саме я довідався про Старшу Кров? Про спадок Лари Доррен? Чим саме є той ген? Як дійшло до того, що Цірі його має? Хто їй його передав? Яким чином я відберу його в неї і для чого використаю? Як діє Всмоктувач Седни, кого я ним всмоктав, що із всмоктаними зробив і навіщо? Правда, ціла купа питань? Але, на жаль, у мене немає часу, аби тобі про все розповідати і все пояснювати. А певні факти тебе б здивували, Йеннефер… Але, як я і сказав, часу обмаль. Еліксири починають діяти, час тобі почати концентруватися.

Чародійка стиснула зуби, давлячись глибоким стоном, що рвався з її нутра.

— Болить, — здогадався Вільгефорц, впиваючись у неї живим оком і мертвим кристалом. — Ну зрозуміло, що болить. Скануй, Йеннефер. Не опирайся. Не вдавай із себе героїні. Ти добре знаєш, що цього не можна витримати. Результат опору буде мізерним, настане крововилив, отримаєш параплегію або ж і взагалі перетворишся на овоч. Скануй!

Вона стиснула щелепи так, що аж затріщали зуби.

— Ну, Йеннефер, — лагідно сказав чародій. — Хоча б із цікавості! Тебе ж напевне цікавить, як там твоя підопічна. А ну ж бо їй загрожує небезпека? Може, вона у нужді? Адже ти знаєш, як багато людей бажали б Цірі зла й прагнуть її загибелі. Скануй. Коли я дізнаюся, де дівчина, притягну її сюди. Тут вона буде у безпеці… Тут ніхто її не знайде. Ніхто.

Голос його був оксамитовий і теплий.

— Скануй, Йеннефер. Скануй. Прошу тебе. Даю тобі слово: просто візьму від Цірі те, що мені потрібно. А тоді обом вам поверну волю. Присягаюся.

Йеннефер іще сильніше стиснула зуби. Струмочок крові потік їй по підборіддю. Вільгефорц різко встав, махнув рукою.

— Ріенсе!

Йеннефер відчула, як на пальцях однієї з її рук затискається якесь знаряддя.

— Інколи, — сказав Вільгефорц, схиляючись над нею, — там, де підводить магія, еліксири та наркотики, результативними проти тих, хто опирається, є звичайний, старий, добрий, класичний біль. Не примушуй мене до того. Скануй.

— Іди до дідька, Вільгефоооорце!

— Прикручуй гвинти, Ріенсе. Потроху.

* * *

Вільгефорц глянув на безвладне тіло, яке волокли по підлозі у напрямку сходів до підземелля. Потім підняв око на Ріенса й Шірру.

— Завжди існує ризик, — сказав, — що хтось із вас потрапить у руки моїх ворогів і що його стануть допитувати. Хотів би я вірити, що ви тоді викажете не меншу силу тіла і духу. Так, я хотів би в те вірити. Але не вірю.

Ріенс і Шірру мовчали. Вільгефорц знову урухомив мегаскоп, висвітлив на екрані картинку, яку генерував величезний кристал.

— То все, що вона висканувала, — сказав, вказуючи. — Я хотів Цірі, а вона віддала мені відьмака. Цікаво. Не дозволила видерти з себе емпатичну матрицю дівчини, але на Ґеральті зламалася. А я ні про які почуття стосовно того Ґеральта у неї й не підозрював… Ну, але задовольнимося поки що тим, що маємо. Відьмак, Кагір еп Келлах, бард Любисток, якась жінка? Гммм… Хто візьметься за це завдання? За остаточне вирішення відьмачого питання?

* * *

Визвався Шірру, пригадав Ріенс, привстаючи на стременах, аби хоча б трошки полегшити життя відбитим об сідло сідницям. Шірру визвався вбити відьмака. Знав місцевість, у якій Йеннефер висканувала Ґеральта і його компанію, мав там чи то знайомих, чи то родичів. А мене Вільгефорц послав на перемовини з Ваттьє де Рідо, а потім — слідкувати за Скелленом і Бонгартом…

А я, дурний, втішався тоді, впевнений, що випало мені завдання набагато легше й приємніше. І таке, із яким я впораюся швидко, легко і з приємністю…

* * *

— Якщо селюки не брехали, — Стефан Скеллен підвівся в стременах, — те озеро мусить бути за оцим пагорбом, у котловині.

— Туди слід і веде, — підтвердив Бореас Мун.

— То чому стоїмо? — Ріенс потер замерзле вухо. — Коням остроги — й уперед!

— Не так швидко, — стримав його Бонгарт. — Розділимося. Оточимо котловину. Ми не знаємо, яким берегом озера вона поїхала. Якщо виберемо не той напрямок, може раптом виявитися, що озеро її від нас відділяє.

— Свята правда, — погодився Бореас.

— Озеро під льодом.

— Він може виявитися заслабким для коней. Бонгарт правий, треба розділитися.

Скеллен швидко віддав накази. Група під командуванням Бонгарта, Ріенса й Ола Гарсгайма, що налічувала сім коней, пішла чвалом східним берегом, швидко пропадаючи у чорному лісі.

— Добре, — прокоментував Пугач. — Їдьмо, Сіліфанте…

І відразу зрозумів, що щось