Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Досвідчені медики розповідали, що найскладніше у професії — це спілкуватися із родичами безнадійно хворих. Бачити в їхніх очах страх, біль, безвихідь, розпач і дику жагу повірити у диво. І треба не відвести погляду, треба чесно розповісти, треба підготувати, а так хочеться просто дати надію.

Але Сніжані було простіше. Вона сама поки що не вірила в жодну безвихідь. Вона має обстежити Твінсена. Може, Тельмар щось упускає. Може, вона виявить щось, що середньовічному цілителю просто невідомо. Вона має за плечима знання, які були накопичені кількома поколіннями земних лікарів. Вона не збиралася засмучуватися.

— Мені не доводилося лікувати хворих, отруєних чорною коброю. Але я намагатимусь допомогти, чим зможу. Сьогодні ж проведу огляд принца.

— Він не має ні про що дізнатися, — Арттерик не наказав — попросив втомлено.

Вона раптом побачила в королі звичайну людину. Батька, який боїться втратити сина. Йому навіть нема з ким розділити свій страх. Він уже втратив свою королеву, і тепер змушений жити в очікуванні, коли єдиний син теж покине його. Сніжана зрозуміла, чому Арттерик так поспішав із фестивалем. Він мріє про онука. Трону потрібен спадкоємець. Але річ не лише в цьому. Король хоче, щоб із ним залишився хоч хтось рідний. Співчуття до цього сильного чоловіка, який не має права на прості людські слабкості, стиснуло груди.

— Я не проговорюся, Ваша Величносте, — сказала твердо Сніжана. — Ви можете повністю покладатися на мене. Я не зраджу.

Він кивнув, показуючи, що вона може йти. Сніжана підвелася. Король теж підвівся, хоч етикет не велить йому проводжати гостей.

— Я наполягаю, щоб ви не втрачали надію, — сказала вона, перш ніж вийти. Звідки тільки зухвалість взялася наказувати королю?

— Дякую тобі, Анабель, найнезвичайніша з усіх північних дів, — Арттерик провів її сумним теплим поглядом.

Щойно вийшла з веранди, Сніжана збиралася одразу попрямувати до Твінсена. Але передумала. Спочатку вона має поговорити з Тельмаром. Вона має дізнатися, навіщо він тримає змію. Вона не заспокоїться, поки не розсіються найменші сумніви, що цілитель міг бути причетний до трагічних подій, що сталися з принцом та королевою.

Рано-вранці в крилі Тельмара панувала тиша. Пацієнти знали, що турбувати цілителя можна лише у другій половині дня. Сніжана пройшла безлюдними коридорами і зупинилася біля дверей кабінету. Двері були замкнені, але у Сніжани були ключі. Тельмар дозволяв їй заходити у свої володіння за своєї відсутності і чекати його, вивчаючи книжки з цілительства.

Яким же було здивування Сніжани, коли вона відімкнула замок, але двері не відчинилися. Її мізерних знань у магії вистачило, щоб зрозуміти, що кабінет замкнений ще й на магічний замок. Навіщо цілитель закрився? Чи не для того, щоб відвідати свою жахливу підопічну? Сніжана зрозуміла, що немає кращої можливості дізнатися, що Тельмар робить з коброю, ніж застати його на місці злочину.

Вона дістала кинджал Крайдана. Підняла над головою і опустила різким коротким рухом, цілячись у замкову щілину. Лезо не дійшло до цілі буквально міліметр — все, як навчав Магістр. І магічний замок піддався — вона почула металевий брязкіт.

Прослизнувши всередину кабінету, Сніжана відразу ж помітила, що люк, який веде до потаємного льоху, відкритий. Безшумно метнулася до нього і зазирнула всередину. Від побаченого волосся стало дибки…