Король шрамів - Лі Бардуго

з Егрі цілковито покинуло Ісаака. Якщо король не повернеться, невже вони справді попросять його назавжди залишитися в ролі Ніколаї? Напевно, йому слід було радіти нагоді прожити життя в багатстві та розкошах. Хіба не це обіцяли простим хлопцям із добрим серцем казки? Та Ісаак знав, що він не герой казки. Він був сором’язливим хлопчиною і пересічним солдатом, котрому пощастило привернути увагу короля… та за цю удачу, можливо, доведеться заплатити власним «я».

Стіл для вечері накрили в лісочку на острові посеред озера, подалі від Ґранд-Палацу й допитливих поглядів. Дерева навколо прикрасили ліхтариками, а десь у затінку ніжно грала балалайка. Обстава була надзвичайно романтичною. А Тамар матиме чудову нагоду поспілкуватися з охоронницями з Тавґхараду, котрі вишикувалися на своїх постах у лісі.

Ісаака під покровом темряви човном привезли на острівець. Він був убраний в оксамитове пальто бірюзового кольору, що дуже личило королю. У кишені хлопець знову знайшов срібні намистини.

Очікування змушувало його дедалі дужче нервувати. Хлопець утомився від розкоші й вишуканих шат. Він і далі писав додому листи, удаючи, наче в Палаці йому ведеться звично, та хотілося Ісаакові одного: сісти з мамою на крихітній кухоньці, подивитися на садок і пограти з сестричками в карти. Йому кортіло опинитися поряд із людьми, котрі знали його справжнього.

Та чи знали вони його? Зараз, напевно, і не впізнали б. Щодня, проходячи повз товаришів-вартових, знайомих із ним не один рік, Ісаак мріяв крикнути: «Це я! Ісаак Андрєєв!» Його командирові повідомили, що хлопцеві послуги перекладача знадобилися в Ос Керво. Так просто було змусити його зникнути.

— Вона йде, — нарешті повідомив Толя.

Егрі повільно вийшла на галявину. Вона була вбрана у вигаптувану зелену, наче трава, сукню й золотий головний убір, прикрашений смарагдами завбільшки з хлопців ніготь.

— Скільки він важить? — прошепотів хлопець, коли вони сіли за стіл і подали першу страву.

— Точно не знаю, — зізналася Егрі. — Але здається, наче в мене на голові влаштувалося ціле стадо в’ючних тварин, тож десь від двох до дванадцяти биків.

— Вас змушують тренувати шийні м’язи?

— Авжеж ні. У жінок династії Табан від народження міцні шиї, просто тобі дар божественного промислу.

— От я дурник! — Ісаак відчув, що розслабився. Просто балакати з Егрі було легше, ніж… з усіма. З близнюками, Женею, Давідом і точно з рештою претенденток. Схоже, інші потенційні наречені ретельно добирали слова, кажучи лише те, що Ісаакові — чи радше Ніколаї — хотілося почути. Та Егрі, вочевидь, не надто цікавило, чи вибере він її своєю нареченою. Ця думка водночас заспокоювала і дратувала. Хлопець не сумнівався, що справжній король із легкістю закохав би в себе принцесу, тож ревнував її до чоловіка, котрого вона навіть ніколи не бачила.

Егрі потупила очі в тарілку.

— Чим нас сьогодні пригощає ваш кухар?

— Якимось холодцем. Здається, він переконаний, що з усього необхідно варити холодець.

— А яка ваша улюблена страва?

— Мамині голубці.

— Королева готувала?

«Хай йому грець».

— Ну, готувала прислуга, але мама приносила мені їх, коли я хворів. — Ісаак не знав, чи таке взагалі можливо, але звучало це непогано. — А як щодо вас? — поспіхом додав він.

Дівчина надовго замислилась.

— Є одна страва, яку ми їмо раз на рік, на весняні свята. Молочний пудинг у формі місяця, политий трояндовою водою. Я знаю, що звучить не дуже, але річ у традиції, пов’язаній з ним. Сидиш собі в родинному колі, розповідаєш історії, милуєшся феєрверками й намагаєшся розтягнути пудинг на цілісіньку ніч.

— І навіть у королівській родині дотримуються цього звичаю?

Егрі повільно кивнула.

— Так, проте ми вже дуже давно не збиралися разом. Іноді я навіть замислююся, чи відбудеться це ще колись.

— Маєте на увазі, якщо ви поберетеся й залишитеся жити в Равці?

Дівчина закліпала, відганяючи сльози.

— Так.

Ісаак виявив, що панікує, коли Егрі засмучується.

— Я… я залюбки відпускатиму вас до батьків, коли вам захочеться. — Він і гадки не мав, чи в змозі король стримати цю обіцянку.

— Краще не думатимемо про це, — запропонувала принцеса, витираючи серветкою очі. — Зараз ми тут, і нам слід спробувати насолодитися вечором.

Дівчина скуштувала шматочок холодцю, й Ісаак побачив, як вона скривилася, проковтнувши їжу.

Глипнувши на вартових біля дерев, хлопець непомітно нахилив тарілку, дозволивши холодцю зіслизнути на землю, і заштовхав його під стіл носаком черевика.

Егрі всміхнулася і скористалася його прикладом.

Вони пережили кілька перемін із численними варіаціями холодцю, зраділи твердому й добре знайомому стейку з оленини й погодилися, що якась незрозуміла сіра штука виявилася смачною.

— Складно, чи не так? — запитала нарешті дівчина. — Просто сидіти тут і вдавати, що наші країни не ворогують.

— А хіба вони мусять ворогувати? — перепитав Ісаак. Слова здалися незграбними й бездумними. А може, небезпечно схожими на пропозицію.

— Від мене це не залежить, — сказала дівчина. — Я не королева. Я взагалі ніхто.

— Ви принцеса! — вигукнув Ісаак.

Егрі торкнулася пальцями головного убору.

— А невже ви ніколи не почувалися… ну, ошуканцем?

«Щодня почуваюся». Та що б на це сказав Ніколаї? Ісаакові раптом стало байдуже.

— Так. Почуваюся. Весь час.

Егрі нахилилася вперед.

— Чи залишатимусь я принцесою, якщо люди не вклонятимуться мені, якщо не одягатимуть мене в шовк і не цілуватимуть пруг моєї сукні? А може, стану просто дівчиною з неоковирним друшляком на голові?

Ісаак засміявся.

— Хороше запитання. Єдине, що мені відомо, я не почуваюся королем.

— А як ви почуваєтесь?

— Утомленим, — чесно зізнався він. — І готовим з’їсти кілька голубців.

— Ми щойно з’їли по сім страв.

— Ви наїлися?

— Анітрохи. Може, на десерт подадуть ще один стейк?

Ісаак знову засміявся. Він сьорбнув крижане вино4, яке подали з останньою стравою, і запитав у дівчини про те, над чим замислювався сам:

— А якби королевою судилося стати вам, а не вашій сестрі… — Брови Егрі поповзли вгору, і хлопець зрозумів, що опинився на хисткій землі. Монархи не базікають знічев’я. — Як би ви керували Шу Ханом?

Егрі погралася з ніжкою келиха. Ісаакові страшенно закортіло торкнутися її руки, але він знав, що це заборонено. Дивно, що королю дозволяли керувати армією, але забороняли взяти за руку дівчину, котра йому сподобалась. А Егрі йому подобалась. Він божеволів від Жені, приголомшений її становищем і думкою, що така жінка взагалі його помітила. Але Егрі була інакша. Авжеж, він ледве її знає. Вона принцеса старовинної королівської династії. Вона сиділа навпроти нього, прикрашена смарагдами, за які можна було купити й продати Ісаакове рідне містечко. Та вона повсякчас дивувала його. Егрі була запальна, розсудлива і, схоже, переймалася умовностями не більше за нього. Якби