Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Багато що із сказаного ним мало сенс, але Келен вважала що емоції затьмарюють його розум.

Кара відірвалася від свого заняття.

— Мати-сповідниця, а як люди взагалі зможуть довести лорду Ралу, що гідні його? — В її голосі звучала невпевненість.

— Поняття не маю.

Кара поклала ганчірку і заглянула Келен в очі. Повисла довга болісна пауза. Нарешті Кара зважилася заговорити.

— Мати-сповідниця, я думаю, лорд Рал, можливо, зійшов з розуму.

Цікаво, тут же подумала Келен, а чи не прийшов генерал Райбах до аналогічного висновку?

— Мені здавалося, Д'харіанці не розраховують зрозуміти свого лорда Рала і не оспорюють його вчинки.

— А ще лорд Рал каже, що хоче, щоб я думала сама. — Келен накрила долоню Кари рукою.

— Скільки разів ми вже в ньому сумнівалися? Пам'ятаєш курку-що-не-курка? Ми тоді обидві вирішили, що він збожеволів. А він виявився правий.

— Ну тепер-то справа не в якомусь чудовиську, що ганяється за нами. Тут щось куди більш значне.

— Кара, ти завжди підкоряєшся наказам Річарда?

— Звичайно, ні! Його необхідно захищати, і я не можу допустити, щоб його нерозсудливість завадила мені виконати обов'язок. Я підкоряюся його наказам, тільки якщо вони не ставлять його під загрозу, або якщо він наказує зробити мені те, що я зробила б і так, або якщо непокора зачіпає його чоловічу гордість.

А наказам Даркена Рала ти завжди підпорядковувалась?

Почувши це ім'я, Кара напружилася, ніби варто тільки покликати — і Даркен Рал знову з'явиться сюди зі світу мертвих.

— Наказам Даркена Рала підпорядковувалися всі безумовно, якими б ідіотськими вони не здавалися, інакше тебе замучили б до смерті.

— Якого з Магістрів Ралів ти поважаєш?

— Я віддам життя за будь-якого Магістра Рала. — Повагавшись, Кара кінчиком пальців торкнулася грудей. — Але я ніколи не буду відчувати таких почуттів ні до кого іншого. Я… люблю лорда Рала. Не так, як його любиш ти, не так, як жінка любить чоловіка, але — люблю. Іноді мені сниться, як я служу йому і захищаю, а іноді сняться кошмари, що я не виправдовую його довіри. — Кара раптово насупилася. — Ти ж не розповіси йому, що я його люблю, а? Він не повинен знати.

— Кара, — посміхнулася Келен, — думаю, він і так це знає, тому що відчуває до тебе такі ж почуття, але якщо ти не хочеш, я йому нічого не скажу.

— Добре! — Полегшено зітхнула Кара.

— А чому ти почала відчувати до нього такі почуття?

— Ну, з багатьох причин… Він хоче, щоб ми думали самостійно. Він дозволяє нам служити йому добровільно, за нашим вибором. Жоден лорд Рал ніколи не допускав нічого подібного. Я знаю: варто мені сказати, що я хочу піти, і він відпустить мене. І не накаже за це замучити до смерті. Він побажає мені щасливого життя.

— Саме це, крім усього іншого, ви в ньому і цінуєте. Він ніколи не пред'являв прав на ваше життя. Він вважає, що таких прав взагалі не повинно бути ні в кого. Вперше за весь той час, з тих пір як тебе спіймали і видресирували як Морд-Сіт, ти відчула, що таке свобода. І це те, Кара, чого Річард хоче для всіх.

Морд-Сіт відмахнулася, ніби відкидаючи все сказане.

— Він був би дурень, якби дарував мені свободу, попроси я про це. Він потребує охорони.

— Тобі не треба було б просити його відпустити тебе, Кара, і ти це прекрасно знаєш. Ти вже вільна. Саме це і робить його тим вождем, слідувати за яким ти вважаєш честю. Саме тому ти відчуваєш до нього такі почуття. Він заслужив твою відданість.

Кара деякий час переварювала почуте.

— І все одно я як і раніше вважаю, що він втратив розум.

У минулому Річард не раз демонстрував свою віру в те, що дай людям шанс, і вони вчинять правильно. Так він зробив і з Морд-Сіт. І з народом Андера. А тепер… Келен придушила емоції.

— Не розум, Кара, а, можливо, серце. Кара, помітивши обличчя Келен, вирішила перевести все на жарт. Посміхнувшись і смикнувши плечем, вона сказала:

— Ну, тоді ми просто повернемо його на шлях істинний… втовчемо в нього дещицю здорового глузду. — Вона ласкаво змахнула зі щоки Келен самотню сльозинку.

— А поки його немає, як щодо того, щоб дати мені цей безглуздий дерев'яний горщик?

Кара нахилилася за посудиною. Келен заздалегідь здригнулася, знаючи, як їй зараз буде боляче. І немає ніякої можливості цього болю уникнути.

Кара витягла горщик.

— До появи цих телепнів я збиралася розпалити багаття і нагріти води. Хотіла вимити тебе. Ну, знаєш — за допомогою намиленої ганчірки і відра гарячої води. Сподіваюся, що зможу виконати це там, куди ми їдемо.

Келен мрійливо прикрила очі і подумала, що хоче помитися навіть більше, ніж полегшитися.

— Кара, якщо ти це зробиш, то я поцілую тебе ноги, коли одужаю, та призначу на найважливіший пост, який тільки зможу придумати.

— Я Морд-Сіт, — зніяковіла Кара. — Це найважливіший пост. Крім дружини лорда Рала. Оскільки дружина у нього вже є, а я вже й так Морд-Сіт, то я, мабуть, задовольнюся тим, щоб мені поцілувати ноги.

Келен хихикнула, але різкий біль змусив обірвати сміх.

Річард давно повинен був би повернутися. Кара змусила Келен випити дві чашки холодного чаю, густо заправленого знеболюючими травами. Незабаром Келен належало впасти в забуття.

Келен зібралася