Війна світів - Герберт Уеллс

воріт, видобув коротеньку глиняну люльку й набив її тютюном. Пальці його тремтіли. Він незграбно запалив люльку й, схрестивши руки на грудях, почав курити з байдужим виглядом, хоча тривожні погляди, які він раз у раз кидав на вікно, ніяк не узгоджувалися з тією байдужістю.

Все це містер Гакстер бачив з-за бляшанок на вікні своєї крамниці. Загадкова поведінка невідомого спонукала його й далі вести спостереження.

Раптом невідомий випростався, сунув люльку в кишеню й шаснув у двір. Гадаючи, що тут ідеться про якусь дрібну крадіжку, містер Гакстер вискочив з-за прилавка й вибіг на дорогу перейняти злодія. Тим часом містер Марвел (а це був він) з’явився знову. Циліндр його був збитий набакир, у правій руці він тримав пакунок у синій скатертині, а в лівій — три книги, зв’язані, як доведено згодом, пасторовими шлейками. Побачивши Гакстера, він розкрив рот, а тоді раптом повернув ліворуч і дременув щодуху. “Держи злодія!” — гукнув містер Гакстер і кинувся слідом за ним.

Враження містера Гакстера були глибокі, але короткочасні. Він бачив перед собою чоловіка, що хутко завернув за ріг церкви й пустився в поле. Попереду він бачив прапори, гуляли люди, але ніхто не кинувся на Гакстерів крик.

— Держи злодія! — відважно переслідуючи втікача, гукнув він іще раз. Та не пробіг він і десяти кроків, як щось незриме вхопило його за підборіддя, і він з неймовірною швидкістю злетів у повітрі. Не встиг він отямитись, як уже лежав на землі. Світ, здавалося, розсипався мільйоном іскор, і йому стало байдуже до того, що було далі.

XI. В зіїзді “Карета й коні”

Щоб ясно уявити собі перебіг подій у заїзді, треба повернутися назад до того моменту, коли містер Гакстер побачив із свого вікна містера Марвела.

На той час у вітальні були містер Кас і містер Бантінг. Вони серйозно заходилися обмірковувати дивні ранкові пригоди і, з дозволу містера Гола, докладно переглядали речі невидимої людини. Джеферс, оклигавши від падіння, пішов додому під доглядом своїх приятелів. Місіс Гол склала порозкиданий одяг Незнайомця і прибрала кімнату. На столі під вікном, за яким звичайно пожилець працював, Кас відразу знайшов три грубі рукописні книги із заголовком “Щоденник”.

— Щоденник! — сказав Кас. — Тепер ми, в усякому разі, дещо дізнаємось.

Вікарій стояв тут же, поклавши руку на стіл.

— Щоденник, — повторив Кас, сідаючи; далі він підклав дві книги під третю і розгорнув її. — Гм! Ніякого імені на першій сторінці. Оце так… Самі цифри.

Вікарій глянув через плече.

Кас гортав сторінки, і обличчя його виражало розчарування.

— Ет! — сказав він. — Самі тільки цифри, Бантінгу.

— А діаграм нема? — спитав містер Бантінг. — Або малюнків, що прояснили б щось?..

— Подивіться самі, - запропонував Кас. — Тут, як судити з літер, написано російською чи якоюсь подібною мовою, а трохи — по-грецькому. Ну, грецьку-то ви, я гадаю…

— Звичайно, — відповів містер Бантінг, витягаючи окуляри і витираючи їх; видно було, що він почував себе якось незручно. Від грецької мови в пам’яті його залишилось так мало, що не варто було й говорити… — Авжеж… грецька мова, звісно, може дати нам ключ…

— Я знайду вам те місце…

— Мабуть, краще я перегляну спершу весь том, — сказав містер Бантінг, усе ще тручи свої окуляри. — Насамперед, знаєте, загальне враження, а ключ уже будемо шукати потім.

Він кахикнув, надів окуляри, невдоволено поправив їх, кахикнув ще раз, палко бажаючи, щоб трапився якийсь випадок і врятував його від неминучої ганьби. Потім він неквапливо взяв у Каса книгу. І тут справді щось трапилось.

Двері несподівано відчинилися.

Обидва джентльмени аж підскочили, озирнулися, та коли побачили рожеве обличчя під пухнастим циліндром, полегшено зітхнули.

— Пивниця? — спитало обличчя, роздивляючись по кімнаті.

— Ні, - воднораз відповіли вони.

— Навпроти, голубчику, — пояснив містер Бантінг.

- І прошу, зачиняйте двері, - роздратовано додав містер Кас.

— Гаразд, — стиха мовив гість. — Відчалюй! — наказав сам собі й, зачинивши за собою двері, зник.

— Моряк, мабуть, — сказав містер Бантінг. — Цікаві вони хлопці. “Відчалюй!” — напевне, морський термін, що означає наказ вийти з кімнати.

— Може, й так, — згодився Кас. — Я сьогодні вкрай знервований. Коли двері ото відчинялись, я мало не підскочив.

Містер Бантінг посміхнувся, ніби сам не підскочив із несподіванки.

— А тут іще, — зітхнув він, — ці книги!

— Одну хвилинку, — мовив Кас, устаючи і зачиняючи двері на ключ. — Тепер, гадаю, ніхто до нас не вдереться.

У цей час почулося, як хтось засопів.

— Безперечно одне, — зауважив Бантінг, присуваючи свій стілець