Війна світів - Герберт Уеллс

Принісши йому чай, місіс Гол побачила в кутку під дзеркалом побите скло й жовтувату, абияк розтерту пляму. Вона звернула на це його увагу.

— Запишіть це до рахунку! — огризнувся він. — І, Бога ради, не докучайте мені. Коли щось буде пошкоджено, записуйте до рахунку. — І він знову взявся робити якісь позначки у своєму зошиті.

— Маю щось розповісти вам, — таємниче сказав Фіренсайд.

Було вже надвечір, і вони сиділи в маленькій пивничці.

— Ну? — спитав Тедді Генфрі.

— Про того самого молодика, що його вкусив мій собака. Він, знаєте, чорний. Принаймні його ноги. Я бачив це крізь дірку в штанях і в рукавичці. Ви сподівалися б побачити там щось рожеве, правда? Але нічого подібного. Справжнісінька чорнота. Він — чорний, кажу я вам, як мій капелюх.

— Та ну? — здивувався Тедді. — От-то чудасія! А ніс же в нього рожевий, мов намальований.

— Правда ваша, — згодився Фіренсайд. — Але я теж дещо бачив. І я скажу вам те, що думаю. Він — рябий, Тедді. Подекуди — чорний, подекуди — білий: плямистий. Колір на ньому виступає плямами впереміш. Я чув про таке й раніше. А в коней воно буває раз у раз, це кожен знає.

Про прибуття Незнайомця в Айпінг я розповів досить докладно, щоб читач зрозумів, яке дивне враження справив він на місцевих громадян. А про подальше його перебування там аж до пам’ятного дня клубного свята, за винятком двох не зовсім звичайних випадків, досить буде розповісти в кількох словах. Правда, він мав не одну сутичку з місіс Гол з приводу порушень встановленого нею розпорядку, але до кінця квітня, аж поки не з’явилися перші ознаки грошових нестатків, всі непорозуміння легко залагоджував додатковий рахунок.

Гол не любив свого пожильця і, коли набирався духу, все повторював, що треба його позбутися. Найвиразніше виявляв він свою неприязнь тим, що намагався уникати зустрічей з пожильцем.

— Зажди до літа, — розважливо казала місіс Гол, — коли сюди почнуть приїздити художники. Тоді побачимо. Він, може, й з примхами, але хоч би там як, а рахунки сплачує акуратно.

Незнайомець не бував у церкві та й взагалі не відрізняв неділі від буднів, навіть щодо вбрання. Працював він, казала місіс Гол, з перебоями. То він сходив у вітальню вранці і був зайнятий увесь день, а то вставав пізно, цілими годинами снував по кімнаті, нервував, палив люльку або спав у кріслі перед каміном. Ніяких стосунків ні з ким не підтримував. Настрій у нього бував дуже мінливий. Здебільшого він мав вигляд людини немовби зацькованої, а іноді вибухав гнівом і тоді лаявся, бив, трощив усе, що попадало під руку. Дедалі частіше він розмовляв упівголоса з самим собою, та хоч як ревно підслуховувала його місіс Гол, второпати не могла нічого.

Вдень він рідко виходив з дому, зате прогулювався смерком, під час усякої погоди однаково закутаний, і все вибирав найбезлюдніші стежки та найбільш затінені деревами чи відмежовані насипами місця. Його окуляри та страхітливо перев’язана голова під навислими крисами капелюха, виринаючи з темряви, лякали поодиноких робітників, що поверталися з роботи додому, а Тедді Генфрі, що якось о пів на десяту, йшовши із “Червоного камзола”, угледів схожу на череп голову Незнайомця (той ніс капелюх у руці, і з розчинених дверей шинку блиснуло на неї світло), — мало не вмер від страху. Діти, побачивши його ввечері, марили уві сні привидами, і важко сказати, хто кого не любив більше: він хлопців чи хлопці його. В усякому разі, неприязнь була взаємна і досить сильна.

Людина настільки примітної зовнішності та поведінки неминуче мала стати частою темою для розмов у такому містечку, як Айпінг. Щодо його роботи, то думки були різні. Місіс Гол у цій справі трималася дуже розважливо. Коли її розпитували, вона дуже поважно пояснювала, що пожилець її — “дослідник-експериментатор”, промовляючи ці слова склад за складом, повільно, аби не спіткнутися. Коли ж її питали, що воно таке “дослідник-експериментатор”, то місіс Гол зверхньо відповідала, що освічені люди це знають, а потім додавала, що він, мовляв, “досліджує”. Вона розповідала, що її пожилець потерпів від нещасного випадку, через що його обличчя та руки втратили звичайний свій колір, і він як людина вразлива не хоче, щоб інші це знали.

Але за спиною місіс Гол подейкували (і дедалі частіше), що Незнайомець — злочинець, який, закутуючись, намагається в такий спосіб не попасти до рук поліції і, отже, хоче уникнути правосуддя. Думка ця зародилась у мозку містера Тедді Генфрі. Проте, оскільки було відомо, ніяких значних злочинів за останні тижні не сталося. Тому, пройшовши через фантазію містера Гаулда, місцевого вчителя-практиканта, ця теорія набрала іншої форми: Незнайомець був уже перевдягненим анархістом, який виготовляє вибухові речовини; і містер Гаулд вирішив, не шкодуючи свого часу, вжити всіх заходів, щоб викрити Незнайомця. Здебільшого ці заходи полягали в тому, що містер Гаулд, зустрічаючися з Незнайомцем, дуже пильно дивився на нього або розпитував про нього тих, хто ніколи його не бачив. Однак викрити Незнайомця він так і не зміг.

Інші дотримувалися погляду, який