Бот - Максим Іванович Кідрук
Закінчивши, Тимур відписав:
► Хорта нема
◄ДЕ ВІН? НЕХАЙ ХОРТ ПРИЙДЕ
— Наполегливий, — процідив Алан Ґрінлон.
Майже відразу вискочив новий рядок:
◄СПОДОБАВСЯ СЮРПРИЗ ІЗ ПРОТИГАЗАМИ?
Півхвилинна пауза. Отетеріли всі. Першим оклигав Ріно:
— От гівнюк, — прошипів він, у голосі змішались страх, подив і роздратованість. — Що воно таке? — Хедхантер покрутив навсібіч головою, все ще сподіваючись, що це якийсь розіграш. — Невже вони здатні на таке? Невже ми зараз…
Лаура торкнула Тимура за лікоть і спокійно проказала:
— Спитай його: він один чи їх декілька?
— Що?
— Це не один бот.
— Я тебе не розумію.
— Напиши: «Ти сам чи вас багато». І знак питання укінці.
Програміст послухався:
► Ти сам чи вас багато?
◄ ТИ ПРО ЩО ТИМУРЕ?
— От бачиш, воно тебе не зрозуміло!
— Зачекай. Уточни… напиши йому: «Я про хлопчиків».
— Це маячня, Лауро.
— Будь ласка, напиши!
► Я про хлопчиків
◄ ПРО БОТІВ? ХОРТ НАЗИВАВ ХЛОПЧИКІВ БОТАМИ
Психіатр задумливо мовчала. Тимур подумав і набрав:
► Так, я мав на увазі ботів.
◄ ЩО ЗНАЧИТЬ ВАС БАГАТО?
Програміст скривився.
— Стій! — не дала йому заговорити Лаура. — Ні слова! Воно розуміє. Запитай… це останнє… я благаю: «Ти один із ботів чи ти є гурт?»
В голосі Лаури проступило щось таке, що примусило Тимура скоритися.
► Ти один із ботів чи ти є гурт?
Відповідь надійшла за півхвилини:
◄ ЦЕ НЕ БОТ
АЛЕ БОТИ ГУРТ ЗВІСНО ГУРТ ВОНИ ВСІ РАЗОМ
ВИ Ж ЦЬОГО ХОТІЛИ ЧИ НЕ ТАК?
Чоловіки принишкли. Кожен з присутніх силкувався вникнути в те, що проступило на екрані. Тимур перечитував останні фрази, облизуючи губи язиком, але так і не вловлюючи суті. Від напруги на скронях виступили краплинки поту. Хлопець відчув, як у серце заповзає глизява невпевненість. Програміст скоса зиркнув на Лауру. Істота, чим би вона не була, зрозуміла її. Хай як це було неприємно, але психолог розуміла більше за нього. Значно більше за них усіх.
— Що, в дідька, значить «це не бот»? — ламаючи брови, пополотнів Алан.
— Я жалкую, лиш про те, що Кейтаро зараз не з нами, — промовила дівчина. Вона говорила тихо, не переймаючись акцентом, усвідомлюючи, що чоловіки ловлять кожне її слово.
— Якби Джеп був живий, ми б тут не сиділи, — похмуро зауважив Ємельянов.
— Японець помилявся, — повільно, мов у трансі, продовжувала Лаура. Тимур злився на неї: здавалося, психолог навмисне розтягує слова, смакуючи тріумф. — Треба було з самого початку послухати мене.
— Ти знаєш, як їх зупинити? — Ріно схопив її за плече.
Лаура повільно повернула голову:
— Я не знаю. Ще не знаю. Як і ви, я ще багато чого не розумію. Я точно знаю, що ми спілкуємось зараз не з ботами. Хорт хотів почути ботів, але він натрапив на дещо інше. І він це зрозумів. Саме тому він так безстрашно погнався за ботами у перші дні після втечі. Він думав, що зможе порозумітися з… з цим…
— З чим? Що воно таке? — напосів Ріно. — З чим ми говорили?
— Пам’ятаєте, я розказувала про колективне несвідоме? Про все лихе, моторошне й потворне, заховане глибоко у підсвідомості людини… багатьох людей. Я думаю, оце воно і є. Гадаю, завдяки мозковим платам воно змогло… ні, не матеріалізуватись, а впливати на ботів, а значить, впливати на матеріальний світ. Це якась особлива форма свідомості. І саме вона розпоряджалася ботами під час утечі.
— Виходить, щось вилізло з мізків і стало… стало, як ляльковод, — підсумував Алан.
— Так. Тільки не ляльковод, а психоістота. Так назвав би його мій професор, великий прихильник Карла Юнга.
Тимур мовчав і думав про те, що теорія про ляльковода чи психоістоту не пояснює, звідки боти дізнавалися про їхні вилазки, про альдостерон, про газову атаку. Його роздуми перервало нове повідомлення:
◄ТИМУРЕ ТИ ТУТ? ДАВАЙ КАРТИНКИ
БАГАТО ЛЮДЕЙ ПОМЕРЛО БО ХОРТ ПЕРЕСТАВ ПОКАЗУВАТИ КАРТИНКИ
Українець обливався потом. У кабінеті стало нестерпно жарко.
— Вимикайте його, — великі краплі поту котилися з лоба, — давайте перенесемо цю машинерію в житловий корпус. Я не можу більше тут сидіти.
Алан потягнувся і лупонув по кнопці «Power». Екран погас. Тихе полегшене зітхання пронеслося кімнатою.
LXXXIV
Передавач, монітор та клавіатуру перетягли з робочої кімнати Хорта до великої зали у корпусі «DW». Ральф Доернберг тримався осторонь, ігноруючи апаратуру. Для канадця не було потреби її роздивлятися. Він знав або принаймні здогадувався про її призначення.
Установку зібрали, хоча запускати її ніхто не поспішав.
— Вмикати? — буркнув Тимур.
— Зачекай, — сказала Лаура. — Воно жодного разу не написало «я».
— То й що? — подивився на неї Алан.
— Ви не розумієте… У нього… у цієї істоти досі немає самосвідомості. Воно називає себе так, як називав його Хорт. Воно існує для себе самого радше як об’єкт для нас, людей, ніж як самостійний суб’єкт посеред нас.
— І що це, в сраку, означає, розумнице? — встряв Ріно Хедхантер.
Лаура виглядала розгубленою. Ральф наблизився до гурту і наставив вуха.
— Воно — дитя…
— Тобто? — вигнув брови канадець.
Дюпре повернулась до старого професора:
— Ця істота знаходиться на рівні розвитку трирічної дитини. Воно не усвідомлює себе, як суб’єкта діяльності, а значить — не усвідомлює результатів своїх дій. Рефлексія є базовою властивістю суб’єкта, завдяки якій стає можливим регуляція життєдіяльності. Крізь ботів вилізло багато лайна, яке накопичувалося у нашій підсвідомості поколіннями. Дякуючи мозковим платам, ця істота з фантастичною швидкістю всотує в себе знання про наш світ, завдяки чому може розв’язувати задачі, що під силу лише професорам чи академікам, але… не тямить, не осягає цього. Воно вбиває і в той же час ставиться до цього як дитина, яка із задоволенням розламала щойно куплену в супермаркеті іграшку.
— І це значить… — пробурмотів Тимур, втупившись у напружене обличчя дівчини.
— Це значить, — Лаура обвела всіх важким наїжаченим поглядом, — воно вбиватиме далі.
— Гаразд, що робити нам? — змінив тему розмови Алан.
— Ти маєш на увазі, чи повинні ми залишитися і… — Тимур не договорив.
— Так. Кейтаро мертвий. Нас ніхто не тримає. Мені плювати на Кацуро Такеду чи на Штаєрмана. Ми можемо забратися і
