Подорож до Ельдорадо - Вільям Олексійович Лігостов

І до того ж зважте — він непогано обізнаний на сучасній техніці. Він знає: якщо спеціалістам-енергетикам, спеціалістам з електроніки і ракетобудування пощастить розшифрувати хоч соту долю його знімків… Це принесе йому мільйони, мільярди. Важко сказати, скільки може принести в потойбічному світі наша апаратура, якщо її випуск монополізувати, зосередити в одних руках. Навіщо йому наше золото? — Семирозум повернувся в бік оператора, що ворожив за пультом керування:

— Як тільки вийде за межі маскполя, вмикайте установку.

— Що ви збираєтеся робити? — сполошився Геродотіус.

— Спокійно, добродію, спокійно, — усміхнувся Семирозум, — ми всього-на-всього засвітимо плівку. Ми й цього б не робили, якби він принаймні попередив про свій від’їзд. До речі, а як ці двоє пенсіонерів?

Геродотіус розгладив борідку і позіхнув. Скоро світанок, а ще й не склепив повік.

— А що, добродії… Купчик взагалі мовчить, хоча й нервує, з усього видно, поспішає додому. А Галасун… Все просить видати якусь довідку. Ну, що він відвідав Ельдорадо. На жаль, маємо справу далеко не з кращими представниками їхнього суспільства. Іще… Питав у мене, чи могли б його тут обрати членом Ради десятьох. Невтямки йому, що доскочити влади — невелика мудрість, що набагато важче розумно скористатися владою, своїми повноваженнями. Ах, добродії, ніяк не дочекаюся Нового року. Скільки часу змарнував, довелося геть закинути своє заняття. Нам треба буде, — я обов’язково винесу на обговорення це питання! — висувати кандидатом в члени Ради десятьох тільки один раз. Отак, добродії… Навіть недалекі пенсіонери, треба визнати, в порівнянні…

- І все ж доктор Синапс зі своєю моделлю помилився. Помилився! Він не прихопив ані грама золота. Увімкнув прожектори — зараз злітатиме! — обірвав Геродотіус а Тау.

Стенлі справді увімкнув прожектори. Двоє лез яскравого світла лизнули припорошені плити, торкнулися чаш радарних установок. Звідти з шумом піднялося потривожене птаство. Жодної живої душі. Не можуть не знати, не стежити за ним. Наївність, простодушність чи підступність? Якщо вони настільки впевнені, що він нічого не зможе зробити, то, може, й справді? Може, повернутися й бодай омолодитися? Але ж це кляте поле, поле! Там, в резиденції, вже, безумовно, засипають радіограмами всі нелегальні схованки. Час такий непевний! Курс стерлінга от-от упаде. Девальвація невідворотна, можна добряче поживитися. Ні, ні! Іншим разом можна було б ризикувати, а тепер не можна, не можна цілий тиждень вилежуватися!

Спокуса була настільки сильна, що Стенлі мусив подумки товкти і товкти: “Не можна! Це безглуздо! Дозволяти собі таку авантюру? Ні! Ні!” Ліліан не обмовилася й словом. Вона вмостилася в кріслі поруч пілота, обхопила коліна руками і дивилася поперед себе. Ах, любонько, любонько… Образилася. Нічого страшного. До наступного подарунка. Що б його таке їй купити, щоб не бурмосилася? Щось та куплю, а залишатися не можна.

Не можна!

І все ж Стенлі вимкнув мотор. Пропелери ще трохи покрутилися по Інерції, сповнюючи тишу тихим шелестом, і обвисли. Стенлі вимкнув і прожектори. Коко мовчала.

...Семирозум видобув радіотелефон з кишені:

— В чім справа?

— Тут, добродію Семирозум, з’явилися наші гості. — Черговий з вестибюля Ради десятьох явно хвилювався. — Я не розумію, я не знаю, чого вони хочуть. У них дуже стривожений вигляд, вони розмахують руками, але, даруйте, добродію Семирозум, я не вивчав їхньої…

— Хай говорить один з них… Ну, той, що лисий. Це ви, добродію Галасун? Що сталося?

— Американська парочка втекла! Добре, що ви не спите. Себто пробачте, що збудив. Щось робіть. Ви не знаєте цих імперіалістів! Вони такого можуть натворити!

— Заспокойтеся, добродію. Говоріть тихше. Не кричіть. Я вас добре чую. Заспокойтеся, кажу. Ми знаємо, що вони зібралися покинути Ельдорадо. Я ж казав уже вам, ми не маємо жодного морального права затри…

— Плювать їм на мораль! Ох, недооцінюєте ви, товаришу Семирозум, недооцінюєте. Ну, як хочете! Моє діло — просигналізувать. Я тут, звісно, не начальник, моя, хата скраю. Раціо?

— Раціо! Раціо, добродію Галасун. Ідіть досипайте.

— Ох, товаришу Семирозум, хіба тут у вас заснеш?

— Ну, що ж, якщо вам не спиться… Черговий може посадити вас на спіральку. Ми чекатимемо на вас. А зараз, даруйте, у нас тут цікавий експеримент, треба довести спостереження до кінця. — Семирозум вимкнув радіотелефон. — Дуже цікаво! Дуже цікаво! Невже передумав?

Тау не відривався від окулярів інфразору:

— Ви ж бачите, — прожектори вимкнув, мотор заглушив, їй-право, я не здивуюся, коли вони почапають назад. Все-таки нерозумно з їхнього боку не скористатися нашою гостинністю. Моделі моделями, а живі люди лишаються людьми. Людьми!

...Стенлі Хар ніби закам’янів. Коко розцінила його нерішучість по-своєму. Якщо вона йому дорога, то зараз він скаже: “Метелик” наш в порядку, любонько. Вернемося в гості. Завтра, ні, за тиждень ми обоє будемо юні. А все інше — пропади воно пропадом! Ну, поцілуй мене, любонько! Ти мені дорожча над усе!” Я йому дорожча… А він мені? Власне кажучи, якби не його… ні, ні, не гроші! У багатьох є гроші, у всіх тих, що залицялися і залицяються. Але то гроші звичайні, нормальні гроші, на які можна жити і мати всі задоволення. А от гроші Стенлі — це вже сенсація! Така сума набуває іншої якості. Це вже не просто багато грошей, це слава, це свідчення неабияких здібностей. Хай не талантів, хай везіння якогось надприродного. Тим краще! Так, Стенлі вийшов з ряду просто багатих. Він — мільярдер, він — найбагатша людина на землі! А якби не так, то ти звернула б на нього увагу? Ах, Лілі, признайся, не звернула б і не робила б отієї зухвалої заяви кореспондентам, не робила, б. І все ж цікаво! Цікаво, що він зараз думає, що він ось зараз вирішить, цей найбагатший чоловік у світі, її чоловік?

— Лілі! Любонько… Мені… Власне, нам обом доведеться трішки попрацювати. Даруй, моя любонько, але Іншої нагоди, певно, не буде! Ніхто нам не повірить, ніхто! Ми привеземо… ах, мало що виробляв я з кінокамерою? Скажуть, не розігруй нас, Стенлі, ми