Марсіянин - Енді Вір
Я мушу подивитися правді в очі фактам. Я завершив підготовку марсохода. Втім, я відчуваю якусь недоконаність. Але він готовий:
Їжа: 1692 картоплини. Пігулки з вітамінами.
Вода: 620 літри.
Прихисток: марсохід, причеп, спальня.
Повітря: загальний запас для марсохода й причепа: 14 літрів рідкого O2, 14 літрів рідкого N2.
Життєзабезпечення: генератор кисню і регулятор атмосфери. 418 годин одноразових фільтрів CO2 на аварійні випадки.
Живлення: можливість накопичення 36 кіловат-годин енергії. Місце для перевезення 29 сонячних панелей.
Обігрів: 1400-ватний РТГ. Саморобний тепловий резервуар для нагрівання повітря від регулятора. Електричний обігрів марсохода в резерві.
Диско: пожиттєвий запас.
На сол 449 я поїду звідси. Це лишає мені п’ятдесят дев’ять солів на перевірки й полагодження усього, що не працює нормально. Тоді слід вирішити, що поїде зі мною, а що залишиться тут. І прокласти маршрут до Скіапареллі за допомогою зернистої супутникової мапи. І сушити собі голову, намагаючись згадати, що ж я такого важливого забув.
З часів сола 6 я тільки й мріяв, що забратися звідси, але тепер така перспектива мене трохи пудить. Треба збадьоритися. Я маю спитати себе: «Що зробив би астронавт «Аполлона»?
Він бахнув би три віскі з лимонним соком, під’їхав би на своєму «Корветі» до стартового майданчика, а тоді полетів би на Місяць у модулі, меншому за мій марсохід. Ох і хвацькі ж то були хлопці.
РОЗДІЛ 21
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 431
Я розмірковую над тим, як би краще усе поскладати. Це важче, ніж здається.
Я маю дві герметичні кабіни: в марсоході й у причепі. Вони з’єднані трубками, але при цьому мають трохи розуму. Якщо тиск в одному з них упаде, інший миттєво перекриє зв’язок.
У цьому є своя похмура логіка: якщо марсохід продірявиться, то я помру. Тут немає про що говорити. Але якщо продірявиться причеп, то я не постраждаю. Значить, усе важливе треба скласти в марсоході.
Усе, що їхатиме в причепі, повинно зносити майже-вакуум і дуже низьку температуру. Не те, щоб я з нетерпінням цього чекав, але, знаєте, «плануй на гірше».
Сакви, які я зробив для подорожі до «Пасфайндера» згодяться для зберігання картоплі. Я не можу тримати їх у марсоході чи причепі, бо в теплому герметичному середовищі вони погниють. Я візьму трохи всередину, щоб далеко по них не ходити, але решта лежатиме у велетенському холодильнику, яким є ця планета. Причеп я заставлю доволі щільно. Там стоятимуть два великих акумулятори Дому, регулятор атмосфери, генератор кисню і мій саморобний тепловий резервуар. Було б зручніше мати його в марсоході, але він мусить знаходитись неподалік місця входу охолодженого повітря з регулятора.
В марсоході вільного місця теж лишиться небагато. Поки я правитиму, то триматиму спальню складеною біля шлюзу, готовою до аварійної евакуації. Також зі мною будуть два робочі скафандри і все, що може знадобитися для екстреного ремонту: набори інструментів, запасні частини, мій майже вичерпаний запас клейкої гуми, комп’ютер з іншого марсохода (про всяк випадок!) і всі 620 славних літрів води, якими я багатий.
І пластикова коробка замість туалету. З дуже щільною кришкою.
•••
– Як там Вотні? – спитав Венкат.
Сполохана Мінді відвела очі від комп’ютера.
– Докторе Капур?
– Я чув, його вдалося зняти під час ПКД?
– А, так, – сказала Мінді і заклацала клавішами. – Я помітила, що зміни стаються близько 9 години за місцевим часом. Люди зазвичай дотримуються одного режиму, тож я подумала, що він починає працювати саме тоді. Я трохи змінила орбіти, щоб зробити сімнадцять знімків між 9:00 і 9:10. На одному з них його видно.
– Добре придумала. Можна побачити знімок?
– Звісно, – вона вивела зображення на екран.
Венкат вдивлявся в розмиті контури.
– Видніше не стане?
– Ну, це знімок з орбіти, – сказала Мінді. – в АНБ обробили відео найдосконалішими програмами, які в них є.
– Стривай-но, – затнувся Венкат. – АНБ?
– Так, вони подзвонили й запропонували допомогу. Ті самі програми, якими вони обробляють зображення з супутників-шпигунів.
Венкат знизав плечима.
– Просто дивовижно, як легко падають бюрократичні перепони, коли всі вболівають за те, щоб людина вижила. – Він вказав на екран. – Що це Вотні робить?
– Гадаю, вантажить щось у марсохід.
– Коли він востаннє працював над причепом? – спитав Венкат.
– Вже давненько. Чому він не пише свої повідомлення частіше?
Венкат знизав плечима.
– Заклопотався. Він працює протягом світлих годин, а на те, щоб викласти з каменів букви потрібні час і сили.
– Тож… – сказала Мінді. – Чому ви прийшли особисто? Я могла переслати зображення поштою.
– По правді, я прийшов поговорити з тобою, – сказав він. – Твої обов’язки відтепер зміняться. Замість керування супутниками на орбіті Марса твоїм єдиним обов’язком тепер буде слідкувати за Марком Вотні.
– Як? – спитала Мінді. – А як же корекція курсів і орбіт?
– Ми передамо це іншим, – сказав Венкат. – Відтепер зосередься на знімках «Ареса-3».
– Це пониження, – сказала Мінді. – Я інженер орбіт, а ви перетворюєте мене на штатну нишпорку.
– Ненадовго, – сказав Венкат. – І ми в боргу не залишимося. Просто за місяці такої роботи ти стала фахівцем з розпізнавання супутникових знімків «Ареса-3». Ніхто інший до цього не придатний.
– Чому це раптом стало так важливо?
– Його час уже збігає, – сказав Венкат. – Ми не знаємо, як далеко просунулася підготовка марсохода. Але ми знаємо, що в нього на це лишилися шістнадцять солів. Нам потрібно знати точно, чим він займається. Журналісти й сенатори увесь час питають мене про стан місії. Мені навіть Президент кілька разів телефонував.
– Але знання про стан місії не допоможе, – сказала Мінді. – Ми ж нічого не можемо вдіяти, навіть якщо він запізнюється. Це марна робота.
Венкат зітхнув.
– Скільки ти працюєш на уряд?
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 434
Настав час вигуляти цю крихітку.
І тут є заковика. На відміну від моєї подорожі до «Пасфайндера», мені доведеться винести з Дому ключове обладнання для життєзабезпечення, коли вже я надумав провести дійсно показову репетицію. Якщо витягти регулятор атмосфери й генератор кисню з Дому, то від нього залишиться… намет. Великий округлий намет, не здатний підтримувати життя.
Це не так ризиковано, як здається. Як завжди, найнебезпечніша сторона життєзабезпечення