Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Я постійно працюю з мріями. Як ви помітили, у мене мало інших талантів, — Рен розвела руками, похапцем прикидаючи, чим же її вміння можуть придатися цьому місцю. Тим паче, серед викладачів є Лакшмі, яка викладає основи вирощування, хоча більшість пар вона пропускає, нарікаючи на своє слабке здоров’я.

— Професорка Лакшмі, як і всі ми, віддає багато сил на підтримку Академії, — відказала Аматерасу, вкотре впевнюючи Рен, що вона читає думки. — Ви, Савітрі, повинні натомість познайомитися з Хранителькою Намиста. Вивчити його будову. Глибше зрозуміти принцип зв’язків, дію Тріади, зрозуміти все, що стосується справи. До того ж Хранителька Інанна знає дуже багато про минуле Академії.

— І якщо я це все вивчу, то стану якимось чином сильнішою?

— Обізнанішою — це точно. Далі — побачимо.

— Гаразд. Але я візьмусь за все це, якщо… якщо ви звільните Брюн Ньєрд. Від прокляття.

Тонкі брови Аматерасу поповзли вгору, і Рен подумала, що директорка просто відправить її куди подалі найввічливішими словами для цього. Але та швидко опанувала себе.

— Брюн зникла після того, як допомогла врятувати мене, — швидко додала дівчина. — Вона пішла на це, хоча знала, що залишиться на самоті. Тож я хочу врятувати її.

— З інтересом на це подивлюся, — хмикнула Аматерасу.

— Ні. Це домовленість. Вам потрібні мої вміння, мені — ваші.

— Перш ніж ставити умови мені, Савітрі, ви б мали бодай поцікавитися, чи в мене є змога допомогти Брюн.

— Є.

Директорка демонстративно закотила очі.

— Прокляття, яке впало на неї, древнє і могутнє. Навіть я не знаю всього. Академію кілька разів знищували, Савітрі, і у вирі тих подій зникали цінні речі та знання про давнину.

— Це домовленість, — наполягала Рен. — Ви верховна богиня.

— А хто ти, Савітрі? — блимнули чорні очі, спиняючи час на кілька довгих митей.

— Перепрошую?

— Це стане домовленістю, коли Хранителька Намиста визнає вашу користь, — відрізала директорка. — Ви вільні. І ви, Ромі, теж.

— Не подобається мені ця раптова ідея Аматерасу, — шепнула Нікта, коли вони вийшли вдвох з кабінету директорки. — Дивися, аби вона не затягнула тебе в нову проблему.

— Будемо вірити, що Ама повірила у мій винятковий талант.

— Угу. По собі знаю, що винятковий талант — це небезпечна річ, — Нікта коротко розсміялась.

— А що за книгу ти там читала?

— Слова. Один із томів.

— Аматерасу дозволяє тобі читати Слова?

— Угу, — безтурботно кивнула подруга, наче говорила геть не про ту таємничу інформацію про всіх-всіх студентів, яку від них так наполегливо приховували. — Я вишукую інформацію про споріднених зі мною богів зараз. Але не зиркай на мене так, я не розповім тобі нічого про Савітрі, навіть якщо натраплю на неї. Ама заборонила і присадила на мене маячка, який повідомить їй, якщо я бовкну зайве.

— Я й не думала про це. І що — читання якось допомагає опанувати твої сили?

— Бодай знаю, що я не одна така. Це дуже надихає. Тим паче, я в повній силі лише з настанням ночі, тож удень маю мало тренувань. А навіщо тобі здалася Брюн?

— Вона з тобою врятувала мене під час втечі зникальників. Хай там що відбувається в її душі, я певна, що якась частина Брюн не хоче нікому шкоди.

— А інша частина воліє, щоб я та Зіґ померли, — нагадала Нікта, явно не захоплена ідеєю звільнення примари.

— Знаю. Пробач, та я хочу побачити всю картину.

— Іноді ми можемо залишатись щасливими тільки тому, що не знаємо всієї картини, — подруга неуважно зиркнула за вікно і криво посміхнулась. — О, невтомний Амон заливає про щось Баст. До речі, знаєш, що вони належать до одного пантеону, зі Слів?

— Гей, ти ж щойно казала, що ніяких розповідей про таємниці інших!

— Мовчу-мовчу, — Нікта розвела руками. — Ну, це й не велика таємниця, по суті. Хоча я б ще хотіла побачити вираз обличчя Фрігг, якби вона дізналася, чиєю була дружиною!..

Рен уважно роздивилася скляну сферу — на вигляд та бездоганно підходила для експериментів, які дівчина мала на меті.

«Вчитися», — бубонів внутрішній голос після ранкової зустрічі з директоркою. Не тому, що наказала Аматерасу. Не тому, що вітер ніяк не підкоряється. Не тому, що Нефтіда щось там наговорила. А задля тонкої ниточки, яка змогла торкнутися серця Нікти Ромі тієї фатальної ночі.

Дівчина глибоко вдихнула і зняла помережану різьбою накривку. Мить — і порив вітру вирвався зсередини та вихопив тонке скло у неї з рук. Сфера з тріском розкололася — бризнули гострі уламки, а попід саму стелю виріс стовп піску.

Певна, що ніяка це не мрія, Рендалл спробувала обережно відступити. Але їй не вдалось ступити й трьох кроків, як пісок, мов зачарована змія, вигнувся і розлетівся вусібіч ланцюгами, що перегородили шлях.

Один ланцюг схопив Рен за ногу і смикнув так рвучко, що вона втратила рівновагу і впала, ударившись головою. Пошерхлий камінь обдер коліно. Із носа заюшила кров. Ланцюг стиснувся міцніше — не звільнитися. Рендалл спробувала дотягнутись до піщаного плетива, але воно лише прослизнуло крізь пальці. Інший ланцюг діткнувся її шиї.

Дихати стало над силу. Голова поважчала. Пісок був шорсткий, колючий і гарячий.

Дівчина спробувала заспокоїтись і вирішити, як спинити невідому напасть. Проте ні перше, ні друге не вдавалося. Почала хапати ротом повітря, та воно не доходило до легень. Очі запливли сльозами. Голова боліла від удару. Рен зашкребла пальцями по підлозі, здираючи шкіру до крові, але ні подуву, ні протягу — жодного шансу піймати вітер. Та і хтозна, чи вітер зможе розірвати піщаних змій. Думки обривалися в голові.

Якби хтось опинився поруч — та нікого не було.