Небесний гість - Олександр Романович Бєляєв
Шахов був льотчиком уже другий десяток років. І вперше відчув щось подібне до страху. Нервовий клубок застряв у горлі, холодок перебіг по спині, затремтіли руки.
Що тепер буде з ним? Припустімо, він зуміє повідомити по радіо, але що зможуть зробити його друзі? Другого стратоплана нема, жоден літак не піднімається на таку висоту і не літає з такою швидкістю. На льоту Шахова не зняти. Добре, що на такій висоті ніхто не літає, і тому неможливе зіткнення. Він живий, поки що летить, а летітиме — поки вистачить пального, тобто добу. Опуститись нижче він не може. Ніякі апарати для сліпого польоту не допоможуть, коли сам льотчик сліпий. І під час посадки він неминуче розіб'ється разом з машиною.
Коли б можна було набрати швидкість кілометрів 8 за секунду, то «3–1» став би вічно носитися навколо Землі, як її супутник, переборовши земне тяжіння. Але така космічна швидкість для «3–1» недосяжна. Та це і не врятувало б Шахова. Через добу вийдуть запаси кисню, і Шахов задихнеться.
Радіо. Але де ж воно? Шахов навпомацки шукає і знаходить апарат, намагається подати сигнали біди. Загинає рукою провід, який від акумулятора живить лампи розжарювання. Розриває провід. Насилу знаходить, зв'язує, знову дає сигнал. Щось псується в апараті. Навпомацки намагається знайти місце пошкодження. Йому вдається ще раз оживити радіостанцію, але потім вона псується остаточно.
Уривається останній зв'язок із світом. Він — полонений стратосфери.
Котра година? Скільки часу минуло відтоді, як він летить наосліп? Шахов безсило відкидає голову на спинку крісла, опускає руки, замислюється. Нестерпно болять очі, наче їх випалили розпеченим залізом. Встає, знаходить воду, промиває очі — не легшає. Знову сідає в крісло: Тиша. Нерухомість. Сліпий політ назустріч смерті!
Спливає година за годиною. Шахов сидить мовчки, пригнічений. Де він летить зараз? Можливо, над Америкою, а може, над Атлантичним океаном, наближаючись до берегів Європи. День чи ніч?
Ні, це неможливо! Треба щось робити, шукати порятунку. Бажання жити робить своє. Шахов підводиться. В русі, в дії він хоче якось розрядити напруження нервів. Треба довідатись, чи працюють ще дюзи. Шахов пробирається в машинне відділення. Обмацує руками стінки дюз. Незважаючи на термоізоляцію, під час роботи дюз стінки бувають теплими. Але зараз вони холодні. Дюзи не працюють і вже встигли охолонути. Можливо, «3–1» уже летить каменем з запаморочливої висоти. Бензин у баках ще має бути. Треба запустити мотори. Це він зможе зробити і наосліп.
Загули! Працюють без перебою! Очевидно, стратоплан уже в тропосфері. Рятує ідеальне автоматичне управління — машина сама вирівнюється. А що як вона перейде в штопор? Чи зуміє апарат самостійно вийти із штопора? Розрахунки говорять — так. А що буде насправді? Стратоплан злегка покачується. Що робити?
Лишається одне: «наосліп» викинутися на парашуті.
І Шахов гарячково починає готуватися до смертельного стрибка. Прив'язує парашут, відчиняє вікно. Відчуває, як крижаний вітер обпікає обличчя і руки…
5. «А земля ж кругла!»
Украй стомлений, Баргашевич не роздягаючись звалився на кушетку і враз заснув.
— Вставай! — будив його Зубов. — Шахов летить! Барташевич підвівся і тупо подивився на Зубова.
— Кажу тобі, летить! Одержали від нього радіограму. Ходімо швидше на аеродром!
Радісно схвильовані, сіли вони в автомобіль і помчали до аеродрому, поглядаючи на схід, звідки мав з'явитися стратоплан.
На аеродромі вони півгодини, напружуючи зір і слух, вдивлялись і вслухались у небо. Несподівано гуркіт моторів почувся з заходу. Незабаром з'явився і «3–1». Він швидко знизився і приземлився по-шаховськи — без жодного стрибка.
Зубов і Барташевич побігли до стратоплана. Двері відчинилися, по викидній драбинці швидко спустився Шахов і попрямував до них упевненою ходою, як завжди, спокійно всміхаючись. Міцно потис їм руки і коротко розповів про те, що трапилося з ним у польоті.
— Я вже зовсім приготувався до стрибка, як раптом прозрів. Еге ж, зір повернувся до мене так само несподівано, як і з'явилася сліпота. Я визначив своє місце перебування і узнав, що знаходжуся за сотню кілометрів на захід від Свердловська. Це мене дуже здивувало.
— Чому ж здивувало? Адже стратоплан летів без управління і міг збитися з курсу.
— В тому-то й справа, що він не збився з курсу. Апарати показували, що він весь час летів по прямій на схід.
— А земля ж кругла… І, вилетівши із Свердловська у східному напрямку, ти повернувся в Свердловськ уже з заходу! — вигукнув Зубов.
— Облетівши земну кулю, — уточнив Барташевич. — Стратоплан витримав екзамен, хоч і не виконав завдання — приземлитися в Хабаровську. Але що ж сталося з твоїми очима? Ми уже все перебрали, а про таку просту річ, як хвороба, і не подумали — занадто вже ти здоровий. А тепер ти вже добре бачиш?
— Чудово, як завжди. А що було з моїми очима — сам не можу зрозуміти. Можливо, це дія космічних променів. Адже, кінець кінцем, ніхто ще не літав на такій висоті…
— І з такою швидкістю, — додав Зубов. — Вплив такої швидкості також ще не вивчено.
— Факт той, що зір повернувся до мене, коли я опустився в тропосферу.
До стратоплана збігалися робітники — його будівники. Прийшов і старший майстер Бондаренко, прийшов і друг Шахова — молодий вчений Меценко. Шахову довелося ще раз розповісти історію своєї несподіваної сліпоти і одужання.
— Ти все-таки сходи до лікаря, — порадив Бондаренко.
