Марсіянин - Енді Вір

– Не надто розслабляйся, – сказав Тедді. – Нам ще проходити митницю, де напевне доведеться заповнювати купу бланків, бо ми посадовці американського уряду… Мине ще кілька годин, перш ніж ми зможемо прилягти.

– Гаааадство.

Забравши ручну поклажу, вони попленталися до виходу з літака разом з рештою стомлених мандрівників.

«Термінал 3» Пекінського міжнародного аеропорту відлунював какофонією, що панує в усіх великих терміналах. Венкат і Тедді попрямували до довгої черги під імміграційною службою, тим часом як громадяни Китаю пішли до пунктів спрощеного контролю.

Венкат став у чергу, а Тедді, що примостився за ним, оглянув термінал у пошуках крамниці. Зараз він радо привітав би кофеїн у будь-якій формі.

– Перепрошую, джентльмени, – пролунав іззаду чийсь голос.

Вони обернулися і побачили молодого китайця в джинсах і тенісній футболці.

– Мене звуть Су Бінь Бао, – сказав він бездоганною англійською. – Я співробітник Китайського національного космічного управляння. Я буду вашим гідом і перекладачем під час вашого перебування в Китайській Народній Республіці.

– Приємно познайомитися, містере Су, – сказав Тедді. – Я Тедді Сандерс, а це доктор Венкат Капур.

– Нам треба поспати, – одразу сказав Венкат. – Будь ласка, відвезіть нас до готелю, щойно ми пройдемо митницю.

– Я можу зробити краще, – посміхнувся Су. – Ви – офіційні гості Китайської Народної Республіки. Вам дозволено не проходити митницю. Я можу відвезти вас до готелю негайно.

– Я люблю вас, – сказав Венкат.

– Ми дякуємо Китайській Народній Республіці, – додав Тедді.

– Я передам, – посміхнувся Су Бінь.

•••

– Гелено, кохана моя, – говорив Фоґель своїй дружині. – Сподіваюся, в тебе все добре?

– Так, – сказала вона. – Все гаразд. Але я сумую за тобою.

– Вибач.

– Що вже зробиш, – знизала плечима вона.

– Як там наші мавпенята?

– Діти здорові. – Вона посміхнулась. – Еліза закохалася в новенького хлопця з її класу, а Віктора взяли воротарем до шкільної команди.

– Чудово! – сказав Фоґель. – Я бачу, що ти в Центрі управління. Невже в NASA не здатні передати сигнал у Бремен?

– Вони могли б, – сказала вона. – Але їм було легше привезти мене до Г’юстона. Безкоштовна відпустка у Сполучених Штатах. Хіба можна відмовлятися?

– Дуже вправно. А як там моя матір?

– Настільки добре, наскільки можна, – сказала Гелена. – Бувають хороші дні, бувають погані. Вона мене не впізнала минулого разу, як я її навідувала. Може, це й на краще. Їй не доводиться так хвилюватися за тебе, як мені.

– Їй не стало гірше? – спитав він.

– Ні, вона десь у тому ж стані, в якому була, коли ти відлітав. Лікарі певні, що ти застанеш її, коли повернешся.

– Добре, – сказав він. – Я переживав, що то міг бути останній раз, коли я її бачив.

– Алексе, – мовила Гелена. – Ти там у безпеці?

– Наскільки це можливо, – сказав він. – Корабель в бездоганному стані, а коли ми підберемо «Тайян Шень», то отримаємо всі припаси, що знадобляться нам до кінця подорожі.

– Будь обережним.

– Буду, кохана моя, – пообіцяв Фоґель.

•••

– Ласкаво просимо до Цзюцюаня, – сказав Ґо Мін. – Сподіваюся, ви долетіли без пригод?

Су Бінь перекладав слова Ґо Міна, поки Тедді займав друге за зручністю місце в кімнаті для спостереження. За склом він бачив Центр управління польотами Цзюцюаня. Він неймовірно нагадував такий же центр у Г’юстоні, тільки Тедді не розумів китайського тексту на великих екранах.

– Так, дуже дякую, – сказав Тедді. – Гостинність вашого народу просто неперевершена. Приватний літак, яким ми прилетіли сюди, лиш вигідно підкреслив це.

– Моїм людям дуже сподобалося працювати з вашою передовою командою, – сказав Ґо Мін. – Минулий місяць був дуже цікавим. Встановлення американського апарата на китайський носій – здається, таке відбувається вперше.

– Це ще раз доводить, – сказав Тедді, – що любов до науки однаково притаманна усім культурам.

Ґо Мін кивнув.

– Мої люди особливо відзначали ставлення до роботи вашого співробітника, Мітча Гендерсона. Він повністю їй відданий.

– Він просто скалка в дупі, – сказав Тедді.

Су Бінь помовчав, але врешті таки переклав.

Ґо Мін засміявся.

– Вам можна так казати, – сказав він. – Але не мені.

•••

– То поясни ще раз, – казала Емі, Бекова сестра. – Чому ти мусиш виходити в космос?

– Мені, скоріше за все, і не доведеться, – пояснював Бек. – Я тільки маю бути готовим до цього.

– Чому?

– На випадок, якщо апарат не зможе з нами стикуватися. Коли щось піде не так, моїм завданням стане вийти назовні і схопити його.

– Хіба не можна, щоб «Гермес» підлетів до нього ближче?

– Нізащо, – сказав Бек. – «Гермес» велетенський. Він не придатен до дрібного маневрування.

– Але чому це мусиш бути саме ти?

– Бо я спеціаліст з ПКД.

– Я думала, що ти лікар.

– Так і є, – сказав Бек. – Кожен має по кілька спеціальностей. Я лікар, біолог і спеціаліст з ПКД. Командир Льюїс також геолог. Йогансен – сисадмін і технік реактора. І так далі.

– А той красень… Мартінез? – спитала Емі. – Що він робить?

– Пілотує АСМ і АПМ, – сказав Бек. – А ще він одружений, і в нього дитина, розпусна ти розлучнице.

– Гаразд. А Вотні? Що він робив?

– Він наш інженер і ботанік. І не говори про нього в минулому часі.

– Інженер? Як Скотті в «Зоряному шляху»?

– Приблизно, – сказав Бек. – Він усе лагодить.

– Закладаюся, це йому дуже згодилося там.

– Ага, не кажи.

•••

Китайці облаштували кімнату для нарад, щоб американці могли в ній працювати. Тісне приміщення за мірками Цзюцюаня вважалося розкішним. Венкат працював над розподіленням бюджету, тож коли всередину ввійшов Мітч, він був радий відволіктися.

– Дивний вони народ, ці китайські ботани, – сказав Мітч, падаючи на стілець. – Але роблять хороші ракети.

– Добре, – сказав Венкат. – Що там з кріпленнями на апараті й носії?

– Повністю сумісні, – сказав Мітч. – у ЛРР бездоганно дотрималися вказаних вимог. Сідає,