Колгосп тварин - Джордж Орвелл
Тварини поснідали, а потім Сніжок і Наполеон знову їх зібрали.
— Товариші,— звернувся до них Сніжок, — зараз пів на сьому і попереду довгий день. Сьогодні ми починаємо косовицю. Але потрібно вирішити ще одне питання.
Тут свині призналися: останні три місяці вони вчилися читати й писати за старим підручником дітей містера Джонса, який викинули на смітник. Наполеон послав за горнятами з чорною і білою фарбою, а сам повів череду тварин до брами з п’ятьох перекладин, що виходила на шлях. Потім Сніжок, бо саме він найкраще писав, затиснувши в ратиці пензля, зафарбував на верхній перекладині слова Ферма «Садиба», а натомість написав: «Колгосп тварин». Відтепер ферма називатися саме так. Потім усі повернулися до господарських будівель. Сніжок і Наполеон звеліли принести драбину й приставити її до задньої стіни великого хліва. А тоді пояснили, що за три місяці навчання свиням пощастило звести принципи Тваринізму до Семи Настанов. І от ці Сім Настанов зараз викарбують на стіні; вони становитимуть непорушний закон, яким відтепер і назавжди мають керуватися усі тварини. З певними труднощами, бо ж свині важкувато триматися на драбині, Сніжок видерся на драбину і заходився працювати, а Пищик кількома щаблями нижче тримав горня з фарбою. Заповіді вивели на обмазаній дьогтем стіні великими білими літерами, які було видно й за тридцять кроків. Вони проголошували:
СІМ НАСТАНОВ
1. Усяка двонога істота — ворог.
2. Усяка чотиринога або крилата істота — друх.
3. Жодна тварина не повинна носити одягу.
4. Жодна тварина не повинна спати в ліжку.
5. Жодна тварина не повинна вживати спиртного.
6. Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину.
7. Усі тварини рівні.
Усе було написано дуже ретельно, от тільки замість «друг» написали «друх», а в одному «у» хвостик загнули не в той бік, все ж інше цілком відповідало граматичним правилам. Сніжок прочитав написане вголос, і тварини, погоджуючись, закивали головами. А кмітливіші відразу взялися завчати Настанови напам’ять.
— А тепер, товариші, — мовив Сніжок, кидаючи пензля, — гайда на косовицю! Нехай для кожного буде справою честі впоратися з цим швидше, ніж це робив Джонс зі своєю челяддю.
Зненацька три корови, яких вже деякий час щось непокоїло, заходилися розпачливо мукати. Їх уже добу не доїли, тож їхні вим’я мало не розривалися. Трохи поміркувавши, свині послали по відра і досить вправно видоїли корів: їхні ратиці непогано підійшли для такої роботи. Невдовзі п’ять повних відер пінилися жирним молоком, на яке чимало тварин позирали з видимим зацікавленням.
— А що буде з цим молоком? — не витримав хтось.
— Іноді Джонс трохи домішував молока нам у кашу, — докинула якась курка.
— Годі вам з тим молоком, товариші! — став коло відер Наполеон. — Про нього подбають. Косовиця важливіша. Товариш Сніжок поведе вас. А я невдовзі вас наздожену. Уперед, товариші! Луг чекає.
Тварини посунули на косовицю, а коли ввечері повернулися, то молока вже ніде не було.
Розділ III
Як же вони трудилися й сходили потом, аби заготувати сіна! Та їхні зусилля не були марними: врожай видався навіть щедріший, ніж вони сподівалися.
Часом робота давалася вкрай тяжко, адже знаряддя призначалися для людей, а не для тварин. Відчутним недоліком було й те, що жодна тварина не могла дати ради знаряддю, яке вимагало стояти на двох ногах. Але свині виявилися кмітливими, вони знаходили вихід із будь-якої скрути. Що ж до коней, то ті знали кожну п’ядь луки і, по суті, тямили в косінні та граблюванні куди краще, ніж Джонс та його челядь. Утім, свині самі не працювали, лише давали вказівки й керували іншими. Тож було цілком природно, що з їхньою обізнаністю на всьому вони перебрали на себе керівництво. Боксер і Конюшинка впряглися в косарку (звісно, вудила та віжки тепер виявилися зайвими) і без перепочинку ходили по лугу, а свиня, залежно від потреб моменту, покрикувала: «Н-но, товаришу!» або «Тпру, товаришу!» І кожна, навіть найменша тварина, косила, перевертала й згрібала сіно. Навіть качки і кури цілий Божий день пеклися на сонці, носячи в дзьобах жмутики сіна. І от косовиця завершилася навіть на два дні раніше, ніж це зазвичай вдавалося Джонсові з його наймитами. До всього, то був найбагатший врожай за всю історію господарства. Не було жодних втрат, бо гострозорі кури й качки повидзьобували все до останньої стеблини. І ніхто не вкрав і билинки.
Усе літо колгосп працював як заведений. Тварини неабияк тішилися, бо ніколи не могли собі уявити, що таке можливо. Їм невимовно смакував кожен з’їдений, адже тепер то був по-справжньому їхній, шматок, добутий власною працею, а не вділений їм скупим хазяїном. Тепер, коли не було ні до чого не здатних і ледачих людей, кожен був забезпечений їжею. Лишалося й більше вільного часу, хоча, що не кажи, тваринам ще багато у чому бракувало досвіду. Виникало чимало труднощів. Скажімо, коли із зібраного збіжжя витоптували зерно, то провіювали його давнім способом, дмухаючи на нього, бо на фермі не було віялки. Але й тут їх виручили свиняча винахідливість та потужні м’язи Боксера. Щодо Боксера, то він у всіх викликав захват. Він старанно працював ще за Джонса, а тепер, здавалося, що у нього замість одної з’явилися аж три кінські сили. Були дні, коли скидалося, ніби вся робота на фермі трималася на його могутніх плечах. З ранку до ночі він щось тягнув або пхав, і то там, де було найтяжче. Він домовився із півнем, аби той будив його на півгодини раніше за інших, і ще до початку робочого дня сам брався за якусь роботу, і то за найнеобхіднішу. У нього на все була одна відповідь: «Я працюватиму ще завзятіше». Це стало його власним девізом.
Але кожен трудився в міру своїх можливостей. Скажімо, кури й качки, підбираючи у жнива розсипані зернинки, заощадили два мішки збіжжя. Ніхто не крав, ніхто не скаржився на свою пайку, майже зникли колишні сварки, ворожнеча і
