Поза часом і простором - Олександр Павлович Бердник

Роген».

У Барвицького перехопило дихання Роген — це ж один з найбільших магнатів Нового Світу, мільярдер. Про нього ходить недобра слава, та дідько з ним! Головне те, що знову для Барвицького народжується перспектива…

Святослав радісно повернувся до Мері. Кинувся до неї, поцілував:

— Ти мій добрий ангел!

— Що таке?

— Розкажу завтра! А тепер — ти залишаєшся зі мною…

— Як? — здивовано підняла брови Мері.

— Так! — перебив Святослав. — Я тебе нікуди не відпущу. Будь зі мною, мила дівчино, давай поділимо і мою нову надію, і радощі та горе, які судилися мені…— і він знову гаряче обняв Мері…

Світло погасло.

А в небі, як і мільони років тому, спокійно мерехтіли Далекі зірки і кликали буйні серця в глибини Космосу…

Наступило 20 серпня 19… року…

Другого дня таксі-гелікоптер приземлився на майданчику-гаражу, який містився на даху розкішного особняка Рогена. Барвицький вийшов з таксі і відразу ж зустрівся з самим господарем цього будинку — знаменитим мільярдером. Той, стримано привітавшись з професором, запросив гостя вниз.

По крутих спіральних східцях з якогось рожевого матеріалу зійшли вони у велику залу, а звідти — до кабінету Рогена.

Барвицький сів, оглянувся.

Письмовий стіл, кілька стільців. Телефони, телевізори. В стелі — отвір, з нього падає приємне м’яке світло.

Роген сів навпроти. Це був сорокалітній чоловік, невеликий на зріст, повний, з хижим яструбиним носом, з пронизливим неприємним поглядом.

— Містер Барвицький, — почав він. — Будемо говорити начистоту…

— Я слухаю вас…

— Я уважно слідкував за всім, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпутті. Ви не можете здійснити своїх задумів? Чи не так?

— Так, — твердо мовив Барвицький.

— Я допоможу вам їх здійснити, — просто сказав Роген.

— Яким чином? — схвильовано запитав Святослав.

— Я повністю фінансую всі витрати на побудування космічного корабля. Конструювати і керувати всім будете ви!

Професор схвильовано встав з крісла.

— Зачекайте, — жестом посадив його Роген. — Я не все сказав. Ніякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоіст. Корабель роблю для себе…

— Хто ж полетить на ньому?

— Я! І ви!

— Для чого це вам? — з подивом вигукнув Барвицький.

— Ось тепер ми якраз і підійдемо до діла. Я буду до кінця відвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирішити, так чи ні! В разі підмови, ви забудете, що я говорив! Ясно?

— Гаразд! — не замислюючись, кивнув головою Барвицький.

— Так от… Мене не задовольняють ті 20–30 років життя, які мені дає природа. Я ділова людина, я люблю гроші, я хотів би бачити, як мій капітал через сто років розмножиться… Доки я не вмру, мої нащадки не наслідують спадщини. Отже я вирішив пережити їх. Я слухав ваші лекції, виступ на Асамблеї. Я вірю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через століття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, і тоді капітал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фінансовим володарем світу з допомогою вашої машини часу. Ви зрозуміли мене?

— Цілком! — відповів Барвицький і внутрішньо здригнувся від огиди, зрозумівши мерзенність і жадібність цієї нелюдської душі.

— Отже, я жду вашої відповіді. Вирішувати ви мусите тепер…

Святослав задумався.

А що ж власне йому думати? Хоч і мерзенний задум цієї «надлюдини», але це єдиний вихід вирватися у Космос і практично здійснити свої мрії.

— Я згоден! — твердо сказав він.

Сірі очі Рогена радісно заблищали.

— Отже негайно розроблюйте конструкцію. У ваше розпорядження я даю весь штат моїх науково-дослідних Інститутів, технічні можливості авіаційних і атомних заводів і необмежений кредит. Вам досить цього? — додав він з самовдоволеною посмішкою.

— Півгодини назад я не міг мріяти про такі перспективи, — відповів Барвицький. — Через рік ми вилетимо з Землі у Всесвіт…

Роген стиснув йому руки:

— Завтра ж починайте…

— Гаразд, — сказав Святослав і вийшов з кабінету…

Він летів додому на гелікоптері, але не бачив нічого за вікном, не чув шуму гвинтів. Воскресла мрія несла його знову в небеса, і єдиний образ людини Землі, який він тримав в своїй пам’яті — був образ Мері, до якої він зараз хетів, щоб поділитися з нею своєю радістю…

Мері залишилася у Святослава, так і не повернувшись до своїх бідних батьків, які жили десь на околиці міста.

Вона вкладала у почуття до Святослава всю свою пристрасну, гарячу душу.

Вона була пригнічена і незадоволена, коли взнала про підготовку до польоту в небо, але спочатку не висловлювала свого невдоволення, щоб не дратувати Святослава… Однак минав час, і становище змінилося…

…На протязі 3-х місяців був підготовлений проект космічного корабля за ідеєю Барвицького. На закритій нараді