Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

Наступне зображення стало з’являтися на місці попереднього.

— А ось іще одна просвітлена область у скроневій долі, — сказав Філіпс, швидко вказуючи на ділянку, що вже змінювалася новою проекцією. — Ми її краще побачимо на наступному зрізі. Але для цього потрібне контрастне дослідження.

Технік підвівся і вийшов у суміжне приміщення зробити Шіллерові ін’єкцію контрастної рідини.

— Що дає контрастна рідина? — поцікавилася Ненсі Макфедден.

— Вона допомагає визначити межі пошкодженої тканини, наприклад, пухлини, коли порушено гемато-енцефалічний бар’єр, — проговорив Філіпс, обернувшись подивитися, хто заходить до кабінету, бо почув, що двері в коридор розчинилися.

— Чи містить вона йод?

Останнього питання Філіпс не чув, бо Деніс Сенгер увійшла й привітно осміхалася до нього з-за спин заворожених студентів.

Деніс вислизнула із свого коротенького білого пальта й простягнула руку, щоб повісити його поруч із аптечкою. Так вона починала роботу. Але на Філіпса її рухи справили прямо протилежну дію. На Деніс була рожева блузка, плісирована спереду і облямована круг шиї вузькою синьою стрічкою, зав’язаною бантом. Коли вона простягнула руку, вішаючи пальто, блузка обіпнула їй груди, й Філіпс оцінив виниклу перед ним картину так, як лише знавець оцінює витвір мистецтва — на його думку, Деніс була однією з найвродливіших жінок, яких він будь-коли бачив. Деніс казала, що її зріст — п’ять футів і п’ять дюймів, хоча насправді була принаймні на дюйм нижча. Вона була тендітна — важила лише сто вісім фунтів і мала невеликі, але пружні й чудової форми груди. Своє густе темне волосся Деніс звичайно зачісувала з чола назад і сколювала на потилиці однією шпилькою-пряжкою. Очі із сірими краплинками були світліші за волосся і надавали Деніс живого пустотливого виразу. Мало хто здогадувався, що вже три роки тому вона скінчила медичний коледж, де була першою за успішністю. І мало хто вірив, що їй двадцять вісім років.

Повісивши пальто, Деніс пройшла поруч із Філіпсом, непомітно потиснувши його лівий лікоть. Це сталося так стрімко, що Мартін не встиг поворухнутися. Вона сіла перед екраном, відрегулювала зображення на свій смак і відрекомендувалася студентам. Повернувся технік і повідомив, що контрастну рідину введено. Потім він приготував сканер для повторної серії знімків.

Філіпс нахилився вперед, щоб спиратися на плече Деніс, і показав на зображення на екрані.

— В цьому місці скроневої долі видно ураження мозкової тканини. І принаймні в двох місцях. — Він повернувся до студентів. — В історії хвороби я звернув увагу на запис про те, що хворий — затятий курець. Про що це вам говорить?

Студенти вп’ялися в зображення, боячись поворухнутися. Вони почувалися наче люди, що прийшли на аукціон без шеляга в кишені: найменший їхній рух міг бути витлумачений як надбавка до запропонованої суми.

— Дозвольте підказати, — порушив мовчання Філіпс. — Первинні пухлини мозку звичайно одиночні, на той час як виниклі в результаті ураження інших органів, — ми їх звемо метастази, — можуть бути і одиночні, і множинні.

— Рак легенів! — вигукнув один із студентів так швидко, наче брав участь у телевізійному змаганні.

— Дуже добре, — сказав Філіпс. — На цьому етапі не може бути стовідсоткової певності, але, якби виникло парі, я поставив би на вас.

— Скільки лишилося хворому жити? — запитав той самий студент, помітно пригнічений діагнозом.

— Хто його лікує?

— Хворий з нейрохірургічного відділення Курта Маннергейма, — проказала Деніс.

— Тоді недовго, — зробив висновок Мартін. — Маннергейм його різатиме.

Деніс стрімко обернулася.

— Такі випадки неоперабельні!

— Ти не знаєш Маннергейма. Він ріже все. Особливо пухлини. — Мартін знову схилився над плечем Деніс, вдихаючи неповторний запах її свіжовимитого волосся. Для Філіпса він був так само унікальний, як відбиток пальців, і, не зважаючи на робочу обстановку, він відчув приплив ніжності й жаги і мусив підвестися, щоб звільнитися від її чар.

— Доктор Сенгер, можна вас на хвильку? — спитав він раптом, жестом кличучи її в кут кімнати.

Деніс охоче послухалася. Обличчя її виказувало стурбованість.

— З моєї фахової точки зору… — проказав Філіпс тим самим діловим тоном, а далі змовкнув і заговорив знову пошепки. — В тебе сьогодні надзвичайно спокусливий вигляд!

Вираз обличчя Деніс змінювався повільно. Минула хвилина, перш ніж вона усвідомила, що він сказав, і тоді мало не розсміялася.

— Мартіне, ти захопив мене зненацька! В тебе був такий суворий тон, що я подумала — я зробила щось не так.

— А зробила ж! Ти одягла цю відверто знадливу блузку, щоб не дати мені зосередитися!

— Знадливу? Я ж затягнута по самісіньку шию!

— На тобі все набуває знадливого вигляду.

— Це все твої нечестиві думки, дідугане!

Мартінові лишалося тільки розсміятися. Деніс мала рацію. Бачачи її, він завше мимоволі згадував, яка вона гарна без одягу. Він стрічався з Деніс Сенгер вже більш як півроку, та все ще почувався захопленим юнаком. Спершу вони дотримувалися всіляких засторог, аби в лікарні не провідали про їхні пригоди, але дедалі переконуючись у серйозності цих взаємин, приділяли все менше уваги дотриманню таємниці. Цьому сприяло й те, що чим краще вони знали одне одного, тим меншою ставала різниця у віці. А та обставина, що Мартін був помічником завідувача нейрорадіологічного відділення, а Деніс лише другий рік працювала ординатором-рентгенологом, правила за фаховий стимул для обох, особливо коли Мартін три тижні тому став доручати їй проводити заняття замість себе. Деніс уже цілком могла позмагатися з тими двома хлопцями, що пройшли повний курс ординатури з радіології. І, на додачу до всього, це приносило обом радість.

— Кажеш, дідуган? — прошепотів Мартін. — За це тебе буде покарано. Лишаю студентів на тебе. Якщо вони занудьгують — пошли їх у кабінет томографії. Ми їх нагодуємо клінікою, перш ніж давати