Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський

з класу дорогих: «Хозус-Б4» — наворочений агрегат, на планеті було всього штук шість таких зареєстровано, і коштувала така техніка майже двісті сорок тисяч бон, та і то тільки на замовлення з повною передоплатою. Але це було в далеких планах мандрівника — туди потрібно було якось добратися, а без Волша це питання ніяк не вирішувалося. Але на цьому етапі їх спільного підприємства Віктор не поспішав ділитися такою інформацією з ким би то не було, тим більше що потрібно ще і дорогу знайти туди. Ось, наприклад, як в цьому рейсі: пару разів вони заїжджали в місця, які були невідомі землянинові — він плутав гаї, що попадалися не шляху. Кожного разу, зрозумівши, що місце незнайоме, поверталися до останнього орієнтиру і усе починали знову. Повезло на восьмий день блукань — заглушений фургон стояв на тому ж місці і в такому ж стані — все-таки савана величезна, і потрапити саме в це місце можна тільки в результаті цілеспрямованих пошуків або чисто випадково.

— Що трохи тягає потроху, але в цілому непогано-непогано — прорік Волш, коли оглянув знахідку — тепер потрібно його зламати, там ніби нічого складного, наскільки я зрозумів, коли слухав працівників сервісу, хоч сам і не полізу це робити — базу таку не вчив. Так що Вік, приступай.

— Дивно, а чого собі не закачав таку ж — дуже корисна база, багато різної цікавої інформації?

— А навіщо, ти ж закачав, і до того ж вона коштує майже десять шматків, а я гроші на омолоджування збираю!

— Тобто тобі потрібно збирати на омолоджування, а мені не потрібно — я правильно зрозумів?

— Ти ще молодий, тобі рано думати про такі речі, а я ось вже якраз в такому віці, що мені пора замислитися про пролонг! Ось скільки тобі років, Вік?

— Тридцять два, а тобі?

— А мені тридцять вісім — зрозуміло? Тому давай не сачкуй, а працюй — ветеран потребує короткочасного відпочинку, хе-хе — Волш відкинувся в нападі легкого сміху, а спантеличений такою логікою хлопець почухав потилицю і пошкандибав всередину трофея.

Спеціалізована база по ремонту всюдиходів дійсно була дорогою — хлопець купив її за дев'ять вісімсот, що майже удвічі дорожче за будь-який з раніше придбаних ним пакетів знань, та і вивчалася дуже довго… майже місяць з гаком. Але Віктор усвідомлено пішов на такий крок — там була досить специфічна інформація по активації і розблокуванню кристалів класу «Тензор-Б», який стояв на просунутому «Хозус-Б4», і який був набагато складніший у зломі, ніж простенькі кристали управління на машинах серії «Корт». Вірніше навіть так: зламати їх було майже нереально тут, на Версолі — таких фахівців і баз тут не було, там був тільки один варіант — заміна кристала на новий. Але це інформація на майбутнє, а зараз йому належало трохи попрацювати слюсарем і хакером, але швидше слюсарем — розкрутити, зняти, відключити, а потім все виконати в зворотному порядку. Тут вимагалося всього лиш: дістатися до кристала, витягнути з гнізда, потримати так не менше години без живлення, адже навіть в заглушеному виді керуючий кристал був на аварійному живленні накопичувачів — всюдихід тримав свій «мозковий вузол» в готовності.

Тому, як писала база, і як йому показували цю просту операцію фахівці (не безкоштовно, звичайно — дав пару сотень за цінну пораду), слід було просто знеструмити цінний пристрій на певний час, а потім повернути його на місце і притиснути палець до теплового сенсора біля будь-якого з крісел в кабіні. В цьому випадку скидалися усі існуючі налаштування, і кристал переходив в режим нової активації: задавай нових користувачів і катайся, скільки влізе! Поганим моментом було те, що втрачалася уся особиста інформація колишніх власників: маршрути, замітки, завантажені карти, але для їх дуету усе це було не важливо — навряд чи у простих мисливців за «м'ясом» було там щось цінне і секретне. Процедура проходила у декілька етапів: спочатку вимагалося розкрити підлогу між двома сидіннями в кабіні — спеціально для таких робіт Віктор купив в технічному магазині набір інструментів — віддав, як відірвав від серця ще півтора шматки. Під гумовою накладкою виявився сервісний люк для доступу до зони кристала — прямокутна пластина з важкого металу фіксувалася шістьма гвинтами, а під нею виявилася приблизно таких же розмірів ніша. Якраз, щоб вільно засунути туди руки і зробити свою згубну справу — глибина ніші оцінювалася в тридцять сантиметрів.

Враховуючи, що підлога всюдихода знаходилася десь в метрі над поверхнею землі, виходило, що під підлогою знаходилися деякі системи і агрегати всюдихода, що було украй нестандартно для Віктора, звиклого на Землі до того, що уся механіка і електроніка в машинах знаходиться вверху корпусу, вище від дороги. Але місцевим інженерам видніше, тим більше що цей тип машин був дуже популярний і надійний в експлуатації. Те, що голосно називалося кристалом управління, живцем виявилося кубиком напівпрозорого матеріалу, усередині якого були розташовані металеві деталі малих розмірів: набір контактів, якісь циліндри і інша незрозуміла начинка — свого роду полірований шматок бурштину, в якому щось застигло. Сам кубик кріпився до плати управління двома гвинтовими затисками, нижня частина сиділа в платі, а три інші площини утикалися проводками і кабелями (чи шлангами) — по інструкції слід було спочатку відключити їх. Потім розкрутити обидва затиски, і слідом витягнути кубик строго вертикально — нижня площина виявилася усипана контактними клемами, які мали своїх побратимів на самій платі. Кристал світився усередині слабким білим світом — якийсь заряд все ще був на його затисках. Перший досвід злому пройшов спокійно — ніяких непередбачених ексцесів не сталося, і незабаром кубик опинився в руках землянина — світіння повільно згасало в ньому, що підтверджувало отримані знання з бази — тепер година, не менше, і можна повернути все назад.

Дарма час партнери не втрачали — спочатку зайнялися інвентаризацією нового майна, вірніше цим займався Волш, а Віктор заносив все в планшет, щоб потім спільно оцінити прихід. Як вони і думали, нічого особливо цінного тут не виявилося: чотири іглостріла найпоширенішої моделі — по дві тисячі