Українська література » Фантастика » Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Читаємо онлайн Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
— здоров’ям мого сина — я клянусь, що не вбивав твого батька. І не знав тоді, що він працює на Державну варту проти мене. Ти можеш не вірити мені, але це так.

Джордж не зронив ні слова, хоч і слухав уважно. Гайдук витягнув невеличку флешку, вставив її в щілину комп’ютера і увімкнув екран.

— Я приніс тобі деякі документи по справі батька і не піду звідси, доки ти не прочитаєш їх.

Джордж підняв голову й подивився на екран. Спочатку неохоче, але потім з якоюсь болючою пожадливістю почав пізнавати страшну правду про свого батька — його доноси на Гайдука, звіти Державної варти, представлення Гайдука на призначення підполковника ВІРУ Безпалого В.І. на його місце і присвоєння йому позачергового звання полковника військової розвідки. З особливою увагою Джордж прочитав зізнання Ніколь Коен і почув її голос, записаний Бейліним; документ від 5 червня 2077 року щодо розслідування ситуації навколо українсько-американського Бюро з науково-технологічних обмінів перечитав двічі.

І останній документ — вирок смерті зраднику В. Безпалому, винесений невідомою йому організацією УРА — Українська революційна армія — і виконаний групою фанатиків у Вашингтоні. Прізвища Олі Гудими під цим вироком не стояло.

Через годину Безпалий підняв очі на Гайдука.

— І що мені накажете? Зненавидіти батька? Аплодувати його вбивцям? Полюбити вас?

— Нічого не треба, — знизав плечима Гайдук. — Ти повинен любити батька. Він був добрим батьком і дуже любив тебе. Повір мені. Але ти доросла людина і повинен розуміти, що життя дуже складне. І часто найближчі нам люди не є тими, ким ми їх уявляємо. Але від того вони не перестають бути найближчими.

«Все одно його треба було б убити», — безсило думав Джордж, дивлячись на Гайдука.

— Відпустіть мене до матері й Мар’яни, — сказав Безпалий, думаючи про Джованну. — Я не можу тут, у цьому бруді…

По змореному обличчю Гайдука майнула темна тінь.

— У мене дуже погана новина для тебе, — вперше Гайдук зустрівся своїм похмурим поглядом із Безпалим. — Твою сестру Мар’яну вбили люди Крюгера.

— Ви брешете! — люто вигукнув Джордж. — Спочатку ви вбили батька, а тепер хочете вбити сестру! Ненавиджу вас! Будьте ви прокляті! Не вірю жодному вашому слову…

— Не віриш? — спитав Гайдук пересохлими губами, бо почалися перебої в серці. Будь проклята така боротьба за владу.

На екрані з’явилося зображення Мар’яни з моргу в Віченці. Синє спухле обличчя й неприродно руде волосся. На ніжній шиї — чорна странгуляційна смуга.

— Це вона! — заридав Безпалий. — Мар’яночко! Хто це зробив?

Він плакав як дитина, витираючи очі гумовими рукавицями-наручниками, схлипуючи, а потім знову заходячись нестримним плачем.

Гайдук поклав руку йому на голову. Джордж поволі заспокоївся.

— Подивись на цю людину. Ти його знаєш?

Джордж підвів голову. Очі були червоні, повні сліз.

На нього дивився кремезний чоловік, який першим зустрів Безпалого у Римському клубі.

— Це Вінсент.

— Він убив Мар’яну. Колись він був моїм заступником. Зрадив усе й усіх. Батьківщину, сім’ю, друзів, честь офіцера. Його прізвище Іванишин. Мирон Пилипович. Треба рятувати твою матір.

Джордж, все ще схлипуючи, подивився на Гайдука:

— Ви можете допомогти? Благаю.

— Твоя мати перебуває під охороною італійської поліції. Але ми знаємо, як працює італійська поліція… В тебе є вибір.

— У мене немає вибору. Я вб’ю Вінсента.

— Вибір завжди є, — повторив Гайдук слова Вчителя. — І ти повинен його зробити. Або ти залишаєшся державним зрадником, змовником, що хоче знищити існуючий у країні лад і вбити керівника держави — і будеш за це справедливо покараний, але справи твоєї сімї нас не обходять… або ти стаєш моїм союзником. Ми рятуємо твою матір і даємо тобі шанс помститися за все, що заподіяли тобі й твоїй сімї люди з Римського клубу.

— Де похована Мар’яна?

— У Віченці, біля могили її вітчима Домініко Скалдоне. У похороні брала участь твоя мати. Під посиленою охороною карабінерів.

— Мати знає, де я?

Гайдук підвівся й, накульгуючи на ліву ногу, знесилено посунув до виходу. Потім озирнувся.

— Мати не знає, що трапилось із тобою. Вона переживає за тебе. Боїться. Вибір за тобою.

Безпалий нерухомо сидів за столом, поклавши голову на скуті кайданами руки.

51

Отримавши зашифрований сигнал тривоги з борту авіаносця Конфедерації «Президент Ендрю Ван Лі», що стояв у Перській затоці, шейх Омар аль-Бакр вночі переправився разом зі своїм штабом і шістьма дружинами через затоку Акаба на ізраїльський берег, у кинуте мешканцями курортне місто Ейлат і зупинився у порожньому п’ятизірковому готелі «Принцес» неподалік від Таби. Уламки товстого скла від вибитих вікон готелю накрили брезентом похідних наметів, і тепер цілком безпечно можна було молитися і ходити по коридору-галереї третього поверху, що виходила на море з видом на йорданський берег. Готель був вигадливо вкомпонований архітектором у прибережну скелю, і тому для більшої безпеки супутники Омара, а серед них і богослов Рауль, розташувалися в приміщеннях, які прилягали до скелі. Сам Омар із двома помічниками розсілися у знайдених неушкодженими кріслах, оббитих темно-червоним оксамитом, лише де-не-де просічених кулями й дрібними уламками ракет. Перед Омаром установили на тринозі апарат відеоспостереження, й шейх, дивлячись на годинник, очікував ранкової години 7:00 AM. Сонце підводилось над Перською затокою і пустелею, що пролягла по території каліфату Ірак — аж до йорданського берега на Червоному морі. У такі хвилини Омар зазвичай молився, впавши на коліна й розпластуючись на землі у пориві самозабуття. Він любив Аллаха і вірив йому, і Аллах був для нього сонячним світлом, що народжується десь у горах Афганістану. Омару здалося, що, посилаючи зі

Відгуки про книгу Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: