Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Саме тоді жінка на ймення Діана Мунглемперс — Генеральний Нівелятор США, з’явилася на порозі студії з двоствольною рушницею шістнадцятого калібру. Вона вистрілила двічі — імператор та імператриця померли раніше, ніж упали додолу. Діана Мунглемперс знову звела рушницю. Тепер, націляючись у музикантів. Вона оголосила, що ті мають десять секунд, щоб начепити свої нівелятори.

Саме тоді кінескоп телевізора Берджеронів перегорів. Гейзл обернулася до свого чоловіка спитати про причину. Але Джордж вийшов на кухню за пивом.

Джордж приніс пиво і почекав трохи, доки черговий сигнал психорадіонівелятора не струсонув його.

А потім він знову сів.

— Ох, — сказала вона.

А він спитав:

— Що таке?

— Я… вже забула, — сказала вона. — Щось таке сумне по телевізору…

— А що саме?

— У мене в голові все перекрутилося…

— Забудь про сумне, — порадив Джордж.

— Я завжди так і роблю… — мовила Гейзл.

— Розумниця моя маленька, — сказав Джордж і затремтів. Тому, що в голові йому без упину бухала рушниця.

— Любий… Щось мене нудить…

Жоржі Амаду[9]

ВЕЛИКА ПАСТКА

Роман

З португальської переклав Анатоль Перепадя[10]

Для капітана Натаріо да Фонсеки

Велика Пастка — рай.

Для брата Зигмунда — бандитське кубло,

вертеп розпусти, прокляття сатани!

За деякими енциклопедичними словниками та видавничими анотаціями я — уродженець Піранжі. Насправді ж усе навпаки: це я свідок народження і розквіту Піранжі. Коли я вперше приїхав у ці місця, сидячи на луці батькового сідла, тут стояли лише три самотні будиночки. Залізнична станція була далеко, в Секейро-де-Еспіньйо.

Ж. А., «Малий баїянець»

Какао — плід гіркий твоїх знегод,

Какао — зле життя і певна смерть.

Еліо Полворо, «Сонети на честь мого померлого батька»

Людям не такі страшні повінь і чума, як закон: тут пиши пропало.

Лупісиніо, потерпілий

ПОХМУРИЙ ЛИК

Святкування сімдесятиріччя Веселкополіса і п’ятдесятиріччя його як міста, центру комарки[11] й місця перебування муніципалітету, широко освітлювалося в нашій південній пресі. Якщо енергійний префект виголосив при цьому пишну промову, від критики утримаємось: усяке піднесення Веселкополіса, його епічного минулого та блискучого сьогодення бажане й похвальне. Крім цих рекламних матеріалів, ріо-де-жанейрівські та санпаулівські газети описали й апофеоз цих торжеств, а саме: церемонії, напрочуд урочисті, відкриття двох пам’ятників — полковникові Пруденсіо де Агуйяру та лікареві Інасіо Перейрі; їхні погруддя прикрасили префектурну й соборну площі.

Після зміни політичного становища, викликаної смертю Андраде, батька і сина, згаданий полковник-фазендейро[12] всі виборні п’ятиліття орудував префектурою як хотів; він був її головою сам або призначав на цю посаду свою людину, родича чи кума, забезпечуючи панування свого клану. Докази адміністративних талантів полковника де Агуйяра і його самовідданого врядування ще й нині викликають захоплення в місті: чого варта хоча б ота англійська бруківка ромбиками — прямо з Англії привезена, атож, сеньйори! — предмет гордості мешканців Веселкополіса. Зате всі обвинувачення у привласненні громадських грошей давно розтанули як дим.

Та й ескулап, на правах свояка і радника, будучи втіленим зосередженням громадянських доблестей, обіймав найвищі посади, виконував найвідповідальніші доручення, очолював комісію для збору пожертвувань на будівництво кафедрального собору, чудового католицького храму, ще однієї гордості громадян, символу віри й духовних поривань тих, хто, наснажений відвагою двох шановних піонерів, заклав перший камінь майбутнього міста. Кмітливий розпорядник, доктор Перейра примудрився вибудувати й Божий храм, і шикарну віллу, де й до сьогодні живуть його нащадки; тільки вакханалією політичних пристрастей можна пояснити, чому не спростовано хоча б деякі з численних обмовницьких вигадок, ніби він був нечистий на руку. Обвинувачувати ми всі зугарні, от тільки спробуй потім виправдатись.

Скільки журналістських пер підносило, прославляло в пишних і тріскучих виразах полковникові й лікареві подвиги, цей літопис геройства, уроки історії, взірці для наслідування прийдешнім поколінням. Усе це подавалося як заповіт або наука для наснаги цвіту суспільства, інтелігенції, молоді — надії батьківщини, зрештою всіх тих, хто здатний оцінити мужність і жертовність славних предків на ниві служіння вітчизні.

Ось так ціла Бразилія, від Ояпокі до Шуї, могла милуватися, у відблиску святкових феєрверків, осяйним ликом Веселкополіса, цієї спільноти людей, народженої колись у день єднання, згоди й братерства з небесної веселки, як заявив у написаній верлібром величальній оді найбільший місцевий бард, чиє ім’я з незмінною порцією похвал дійшло, певно, і до ваших вух.

З виступів літераторів, політиків, журналістів майже завжди випадала попередня назва міста; причина такої забудькуватості зрозуміла. Бо у Веселкополіс була перейменована Велика Пастка.

Перечу — ні, коли стверджують хором — так. Хочу відкрити й показати похмурий лик, який через непривабливість і бруд вимазують з підручників історії; хочу спуститися до призабутих джерел, відчути густоту замішаного на грязюці й крові глею, здатного витримувати й долати насильство, марнославство, легкодухість, закони, накинуті цивілізацією. Хочу розповісти про гріховну любов за часів, коли ще для чесноти не звели вівтаря. Перечу — ні, коли стверджують хором — так, і моя позиція непохитна.

МІСЦИНА

В чудовій місцині повноважний емісар Натаріо да Фонсека влаштовує пастку

1

Першим на цій необжитій пустці з’явилося кладовище — під горою на лівому березі річки. Перші надгробки позначили могили, в яких поховали тіла вже опівдні, коли полковник Еліас Далтро прискакав із своїми людьми — півтори каліки, що залишилися в маєтку — і побачив розміри катастрофи. Жодного найманця не вціліло, щоб хоч хтось розповів, як усе сталося.

Полковник розглядав закривавлені тіла. Берил поліг з револьвером у руці, не встигши вистрілити: куля знесла йому верх черепа, і полковник одвів погляд. Він зрозумів: ця різанина означала кінець — мовляв, не трать, куме, сили… Проте притлумив свій розпач, нічим не виказав, не виявив його перед іншими. Тільки підвищив командирський голос і віддав розпорядження.

Попри негоду — дощ як із відра, чорні хмари, перекоти грому над лісом, — кілька грифів, приваблених кров’ю, кружляли вгорі, поки люди переносили трупи й копали ями.

— Покваптеся, поки не так смердить.

2

Уже завиднів місток, коли Натаріо, начальник конвою, посланого зустріти полковника у виселку Такарас, на залізничній станції, притримав мула, порівнявся з хазяїном і вкрадливо заговорив:

— Тут є дуже зручна місцина, полковнику. Якщо зробити невеличкий гак, — півлегуа[13], не більше, — то можна поглянути. Це трішки далі проти течії.

Зручна місцина? Зручна для чого? Метисові слова