Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
Солонувато-свіже повітря вдарило в ніздрі. Хвилі м’яко накочувалися на берег унизу. Оранжево-фіалкові хмари стелились над обрієм, відблиски танцювали на воді.
Опісля Рен згадала про сукню — та вже висіла на дверцятах шафи. «Богиня Савітрі» акуратно зняла чохол і торкнулася тонкої тканини. Атлас нагадував воду, в яку можна зануритись і не виринути.
Це була дуже гарна сукня.
Коли Рен трохи розклалась і вдруге визирнула на балкон, на хвилях уже тремтіла срібна місячна доріжка, прокреслена в темряві, як дороговказ, що твердив: «Тільки вперед!»
Що попереду — вона не знала. Внутрішній голос нагадував: поки вона знічев’я споглядає мірний шепіт хвиль, Нікта Ромі бореться з собою за право не зникнути в темряві. Закс Нортон намагається повернути зір. Інші одногрупники також заліковують рани.
Та найважливіше — розуміла Рен — аби виборсалася Нікта. А прихильність одногрупників до неї — то вже порівняно дрібниця!
«Врешті, я богиня Савітрі», — нагадала собі дівчина, як весь день повторювала адміністраторка Галатея, і, кинувши останній погляд на темні хвилі, пішла по коробку з туфлями.
* * *Столик у ресторані, вимережаний різьбленням, скидався на деталь з іграшкового сервізу. У повітрі ненав’язливо плинули ноти фортепіанних мелодій та квітковий аромат. Столиків довкола тулилося не менш як два десятки, проте всі — зайняті. Пані та панове в розкішних вечірніх туалетах піднімали келихи. Жодного знайомого обличчя.
На запитання Рен про те, хто всі ці люди, офіціантка усміхнулася:
— Ми приймаємо гостей не лише з Академії, а й звичайних людей. Дивовижа, як легко змусити їх сприймати всі неймовірності як належне! Але, звичайно, для богів у нас найкращі пропозиції та особливий сервіс. Якщо ви не хочете контактувати з людьми чи вони вас якимось чином дратують, тільки скажіть, і ми…
— Гей, дівчино, спокійно, — спинила її Рен. — Я наразі приблизно така ж людина, як і вони.
— О ні, ви безцінна богиня Академії! — заперечила офіціантка, тоді глибоко вклонилась і пішла геть.
— Привіт, чи могла б і я вмоститися тут? — прожебонів хтось поруч, щойно на столику Рен поставили останню з безлічі страв до вечері.
Дівчина позирнула на неочікувану сусідку — на вигляд та була молодшою за Нікту. Розкішні каштанові коси стікали до колін. Під пишними кучерями всміхалися очі — спокійні, геть дорослі.
— Я не проти товариства, — кивнула Рен.
Дівчина присіла в сусіднє крісло з гордістю королеви і взялася до вечері.
— Дозвольте представитися: звуть мене Деметрою дей Ерз, — усміхнулась та, акуратно відділяючи запечену рибу від гарніру. — Славетна богиня врожаїв і всілякої живності.
— Я тебе в Академії не бачила, — зауважила Рен.
— Звичайно. Я ще не дійшла до віку, аби ввійти крізь Браму.
— Але ти знаєш про богів.
— Певна річ. Я —
оригіналка ]]> , — всміхнулась дівчинка, накладаючи собі салат із помідорами, оливками та синюватими сирами. — Ти хіба не читала про оригіналів?— Це як універсали?
— Ні. Зовсім ні. Кепсько ж вас навчають! Оригіналами звуть тих, хто від народження знає чи здогадується про своє минуле. Схожі на мене переважно потрапляють до Академії ще дітьми. Живемо тут, доки сягнемо віку зарахування. На моїй пам’яті оригіналів була лише трійця: Нікта Ромі, Зіґфрід і Брюнгільда Ньєрд.
Брюнгільда!
Спалах зненацька розвіяв запону над пам’яттю Рен, і вона вчепилась у пласт недоступних раніше спогадів.
Брюн. Брюн Ньєрд — так її звали!
Як вона могла забути? Брюн — голос срібних дзвіночків, волосся, мов солодка вата. Брюн — маленька божевільна душа, примара Академії, дівчинка, яка бажала смерті Нікті та Зіґові. Сестра Ньєрда, яка намагалась її, Рендалл, врятувати від Медеї. І врятувала. І після того — все. Прірва.
А Брюн же попрощалась тоді — бо знала, чим це закінчиться для неї. Знала, що варто відкрити свою історію — і прокляття зітре її зі спогадів усіх інших та закриє шлях до них. І це дійсно сталося.
Рен глибоко вдихнула і вчепилася пальцями в стільницю, тамуючи спалахи спогадів, які ожили всі водночас. Вона вже знала, що зробить, щойно повернеться до Академії. Хай чого це коштуватиме. Хай якого ризику вимагатиме. Брюн чекала — зовсім сама. І мусив знайтися шлях звільнити її від цієї вимушеної мовчанки та самотини.
— А чому Нікта і Зіґфрід
були ]]> у твоїй групі? Ви вже не разом? — голос Деметри вирвав із роздумів.— Якщо коротко: всі впевнені, що я їх зрадила, — неохоче пояснила Рен, аби не заглиблюватися в подробиці.
— А ти не зраджувала?
— Ні. Та єдиний свідок, на якого я маю надію, зараз бореться з внутрішньою темрявою.
— Нікта? — поцікавилась дівчинка, тягнучись по скляну вазочку з десертом.
— Так. Тобі відомо і про те, що вона..?
— Породження первісного Хаосу, богиня ночі і найбільша прихильниця какао. Передай, будь ласка, оте варення, — дівчинка вказала на тарілку на іншому кінці столу. — Дякую. Якщо тобі цікаво, то Аматерасу пильно стежила за Ромі, поки та жила тут. Але в Нікс був винятковий самоконтроль, вона ніколи-ніколи не зривалась!.. А щодо твоїх одногрупників: якщо вони вважають, що ти зрадниця, то забудь про це і насолоджуйся життям.
— Сказати легше, ніж зробити.
— Але це єдиний хороший варіант, — хитнула головою Деметра із виглядом дуже досвідченої в цих справах особи. — Навіть після довгої зими приходить тепло, земля прокидається і дарує нам свої плоди. Навіть найстрашніші проблеми не зможуть знищити твою душу. Іноді просто треба глибоко вдихнути, стиснути кулаки і зачекати, доки сніг розтане та скресне крига. Оце й усе. Часом і мені бувало недобре, знаєш. Та я собі пригадувала:
