Lux perpetua - Анджей Сапковський

Над рікою піднімалася імла, туман переповзав зеленіючими вербами і лозами. Прокоп Голий підвівся у стременах, застогнав, потираючи крижі.

— Ось і Одри перед нами. Поспішімо.

З чатівні над брамою їх помітили, окликнули. Задзвеніли ланцюги, грюкнув, опускаючись, міст, зарипіли, піднімаючись, грати. Вони в'їхали під тупіт копит. У підвалля, а потім — у вузькі вулички, поміж майстерні, крамнички і купецькі будинки.

— Твоя медицина перестає діяти, — нарікав Прокоп. — Господи Ісусе, Рейневане, рве мене так, що, напевно, із сідла вилечу…

— Потерпи. Хай-но я тільки знайду аптеку…

— Аптека є на ринку, — сказав Бедржих зі Стражниці, який їхав поруч. — Завжди була. Хіба що її вже встигли розграбувати.

Місто Одри завдячувало своїм розвитком розміщенню: воно було розташоване в так званій Моравській Брамі, щербині між хребтами Судетів і Карпат, на шляху, що вів із басейну Дунаю до Одри і Вісли. Шлях цей сполучав південь і північ, Гданськ і Торунь — з Будою, Краків — з Віднем і Венецією, Познань і

Вроцлав — із венеційськими володіннями над Адріатикою. Таким чином, природно, що це був важливий торгівельний шлях, яким постійно тяглися купецькі каравани.

За гуситів шлях збезлюднів, купці почали оминати ці місця, де постійно спалахували пожежі та бунти, а решту зробила блокада. А в 1428 році замок Одри захопив і сів у ньому Добеслав Пухала з Венгрова, союзник Табора, польський лицар гербу Венява, славетний ветеран Грюнвальда, переможець хрестоносців під Радзином і Голубом. Пухала на чолі своїх польських молодців кинувся на край, наче яструб, палячи, що лиш міг, вирізуючи до ноги тих, хто чинив опір. Укріпившись у замку на Одрах, він надійно відрізав єпископський Оломоуц від Опави, яка належала до антигуситської коаліції, унеможлививши координацію дій Пшемекові Опавському і моравській шляхті. Через це він став більмом на оці та мішенню численних атак, які, одначе, йому завжди вдавалося впевнено відбивати. Зрештою, самим лише відбиванням атак він не вдовольнявся: сам нападав на ворожі володіння, сіючи страх і світячи зафортифікованим католикам загравами в очі. А тепер, коли на бік Чаші перейшов, ставши союзником Табора Ян з Краваржа, Пухала почав контролювати усі шляхи сполучення, у тому числі й найважливіший для гуситів гостинець — цешинський, яким до Одр безперервно текли обози зі зброєю і групи польських добровольців. Озброєних людей в Одрах було стільки, що місто нагадувало військовий табір. Більшість вуличок перегороджували обложні машини, бойові вози і бомбарди — на несамовиту радість дітворі, яка по них лазила

— Я їду в замок, до Пухали, — заявив Прокоп. — Брате Пардусе, займися розташуванням людей. Рейневане, ти знайди аптеку, придбай, що треба, і приходь на допомогу стражденному. І поспішай, бо стражденний ось-ось вкурвиться.

— Найважливіше, щоби в аптеці мали інгредієнти…

— Матимуть, — запевнив Бедржих. — Тутешній аптекар — це, як пліткують, ще й алхімік і чорнокнижник. У нього на складі знайдеться найрізноманітніша магічна всячина, от побачиш. Хіба що його вже встигли прикінчити за чаклунство.

* * *

Узятися за лікування Прокоп Голий наказав Рейневанові майже одразу ж після зустрічі в єсьоницьких лісах, у першому ж надибаному курені смолярів.

Причиною страждань гейтмана був ревматизм, точніше — міальгія, запалення м'язів, яке в цьому конкретному випадку викликало обширні та дошкульні болі в районі стегон, lumba, з чого походила популярна серед університетських медиків і чарівників назва «люмбаго». Причини хвороби не були до кінця з'ясовані, традиційне лікування зазвичай не давало ніяких результатів, окрім тимчасових. Магія досягала більшого успіху, чародійні бальзами, якщо навіть і не були здатні повністю оздоровити, тамували біль набагато швидше і на довший час. Найуспішніше лікували люмбаго деякі сільські баби, але баби боялися лікувати, бо їх за це спалювали на вогнищах.

Рейневанові, який не мав у своєму розпорядженні магічних компонентів для бальзамів і компресів, довелося обмежитися накладанням рук і заклинаннями, посиленими Альгосом, одним із мініатюрних амулетів з урятованої Шарлеєм шкатулки. Це було небагато, але мусило принести полегшення. І принесло. Відчувши, як біль стихає і зникає, Прокоп аж застогнав від радості.

— Ну ти й чудотворець, Рейнмаре. У-ух… Добре було б мати тебе під рукою весь час…

— Гейтмане, я не можу залишитися. Я мушу…

— Хрін мене обходить, що ти мусиш. Я сказав — і все: ти мені потрібен. І не тільки лля лікування. Я ні пио шо тебе не

розпитую, не вимагаю пояснень, звідки ти взявся під Совинцем і що там поробляв. Не запитую про бійку з находськими Сирітками і загадкову смерть Сміла Пульпана. Не запитую, хоча, можливо, і мав би. Так що обійдемося без балачок. Ти залишаєшся зі мною, а ми їдемо до замку Одри. Ясно?

— Ясно.

— Ну то більше мені не говори, що ти щось там мусиш.

Стогнучи, взявся надягати сорочку. Рейневан дивився на його широку спину, на безволосу, рожеву, як у дитини, шкіру.

— Брате Прокоп.

— Ну?

— Тебе, може, здивує це запитання, але… Чи ти не був недавно… поранений? Залізним лезом або клинком? Не порізався залізним предметом?

— А що то тебе обходить? А, це, либонь, пов'язано з якимось чародійством… Так ось, уяви собі, що ні. Я ніколи в житті не був поранений, навіть подряпаний. Майже всі в Таборі зазнали ран або від ран гинули… Мікулаш з Гусі, Жижка, Гвєзда, Швамберк, Кунеш з Бєловіц, Ярослав з Буковини… А я, хоч ставав не до одної битви, без жодної подряпини… Просто талан.

— Воістину так. Талан, і нічого більше.

* * *

Аптека вціліла; вона була там, де й мала бути, на ринку, навпроти кам'яного ганебного стовпа. Інгредієнти для бальзаму від люмбаго теж знайшлися, щоправда, не відразу, а тільки після того, як Рейневан проговорив «Visita Inferiora Теггае» — пароль алхімічного Інтернаціоналу, що грунтувався на Смарагдовій Таблиці. Це врешті-решт пересилило недовіру аптекаря. Чимала заслуга в тому була і Самсона Медка, який у певний момент зробив вигляд, що починає слинитися і хоче ригати. Аптекар дав їм усе, чого вони хотіли, тільки щоби вони нарешті пішли.

Ринок кишів озброєними людьми. Зусюди долітала польська мова. У дуже спрощеному її варіанті. Тому, який складався головним чином із найбільш звичайних і солдатських слів.

— Оце так ти вляпався, — констатував Шарлей, витріщаючись на купол дзвіниці парафіяльного костелу. — Прокоп тримає тебе в кулаку. Залишить тебе при собі, це однозначно, а для яких цілей використає — ще невідомо. Однак я сумніваюся, щоб вони збігалися з твоїми. Вляпався ти, Рейнмаре. А ми — разом