Українська література » Фантастика » Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

Читаємо онлайн Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден
роздратовано нею помахав.

— В мене нема часу гратися з тобою… любко. Давай, кажи своє ім’я.

— Вони звуть мене Булькою, — відповіла вона.

Валеріан раптово відчув миттєвий напад почуття провини. Чи знала вона коли-небудь своє ім'я, чи мають ці істоти взагалі щось подібне до імен? І скільки часу провела вона в цьому місці?

— Послухай, — сказав він їй, — я загубив свою партнерку. Булько, допоможи мені — усього на годину, і я зроблю тебе вільною.

Він гадав, що така пропозиція їй сподобається. Натомість, почувши ці слова, вона стала ще сумнішою.

— А яка користь у свободі, якщо ти — нелегальний іммігрант і живеш далеко від дому?

— Я працюю на уряд, — не здавався Валеріан, — а ти зробиш діло, яке серйозно допоможе й мені, і їм. Я зможу зробити тобі посвідку. Даю слово.

Булька вовтузилася в кріслі і явно не знала, що їй робити. Частина її обличчя і нога перетворилися на блакитне желе її первинної форми, і вже почала формуватися третя рука, як вона зосередилася й подивилась на нього.

— Ти не розумієш, — промовила вона, — якщо я втечу звідси, Джоллі мене вб’є.

Валеріан кинув погляд туди, де були двері. Звідти розпливалася червона калюжа, і було ледве видно пару чобіт, що носками дивилися на стелю.

— Джоллі вже нікого не вб’є.

Булька глянула в той бік, і її очі розширилися. В її погляді не було злостивості, але в чудових рисах її обличчя змішувалися радість і полегшення. А потім вона знову перевела погляд на нього.

— А тобі справді сподобався мій виступ? — спитала вона нерішуче, навіть соромливо.

Уся злість Валеріана розтанула, і він обдарував її щирою усмішкою.

— Найкращий виступ, який я будь-коли бачив, — відповів він із наголосом на кожному слові.

На обличчі Бульки засяла янгольська усмішка. Вона знов поглянула в бік дверей і, здається, обрала рішення.

— То що ти хочеш, — спитала вона, — щоб я тобі зробила?


Вечір був відносно тихий. Пара викидайлів на вході до клубу Джоллі не мала особливої роботи й була тим задоволена. От трохи раніше таки зчинився ґвалт, коли хтось знайшов копа, перетвореного ніби на каміння. А може, то була просто скульптура, яку хтось задля жарту крадькома проніс і поставив посеред вулиці. Але, хоч би як там було, поліціант, чи то пак скульптура, вже мав на собі величезного бриля з широкими крисами, сонцезахисні окуляри, фальшиву бороду, три шарфи та гірлянду з квітів, а ще його розписали непристойними написами щонайменше чотирма мовами. То було цікавішою розвагою, ніж пробивання голів.

Утім, коли їхній бос неквапно вийшов надвір і за чергою подивився на кожного з них, вони випросталися, намагаючись мати солідний і страхітливий вигляд.

— Отже, так, — сказав він їм, — я тут трішки перепочину. — Він усміхнувся, майже вишкірившись на них:

— А ви двоє, слідкуйте за тим солдатиком там, усередині… Здається, він справжній збоченець…

— Гаразд, бос, — відповів один з викидайлів. А коли Джоллі поскуб його за щоку й пішов собі вулицею, його очі округлилися від здивування.

— Він що, накурився отієї гидоти, що ходить по руках у цих клубах? — промурмотів один з них.

— І гадки не маю, — відповів другий, — але було химерно.


— Гаразд, Булько, — звернувся до неї Валеріан, — тепер сховай нас. Ось це місце, отам, праворуч, — його голос лунав приглушено, але вона його чула.

— Ого, оце так брама, — благоговійно сказала вона. Її голос глухо долітав до нього.

— Так, вона величезна. Злізь із мене!

— Гаразд, гаразд, я саме це й роблю, — відповіла дівчина-гламопод. Він відчув, як тепла драглиста плоть — а чи можна взагалі назвати її плоттю? — зісковзнула з його обличчя й тіла, отже, вона з нього злізла. Валеріан струсився й ковтнув повітря, не надто чистого, але все ж таки приємного.

Їхній план, здавалося, спрацював. Булька розширила своє тіло й охопила його зверху, а потім прибрала подоби свого ненависного спочилого роботодавця. З тілом і зовнішністю Джоллі вони подолали відстань від Райської алеї до палацу булан-баторів. Булька знову перевтілилась у танцівницю кабаре. Вона знайшла вкритий від зайвих очей куток на протилежному боці майдану й тепер дивилася на здоровезну браму та на стражників, що походжали перед нею.

Вхід до палацу було вибито з тієї ж чорної скельної породи, з якої складався той глибокий каньйон, де Валеріана й Лорелін було впіймано на вудку. Булан-батори в усьому уособлювали протилежності: будучи бридкими й потворними, принаймні з людського погляду, вони, втім, були здатні виготовляти речі справжньої краси. Їхній палац був гідний цієї назви. Його колони, що здіймалися вгору — ряд за рядом, вкривала вишукана різьба та позолота.

Від здоровезних жаровень золоті колони тепло відблискували, а жар, яким вони пашіли, відчувався навіть на відстані. До брами вели чорні вирізьблені сходи, а інші ряди колон відходили вглиб палацу. Видовище вражало… і не дивно, що Булька теж була приголомшена.

— Ти хочеш зайти туди, всередину?

— Еге, — відповів Валеріан, — але вони не пускають туди іноземців. Існує єдиний шлях потрапити туди — мати їхню подобу.

— Звісно, але ж… — вона вагалася, проте вимовила:

— Я ніколи не грала булан-батора.

У Валеріана виникло бажання поділитися з нею глибокою радістю від того, що їй не доводилося мати справу з глядачами, які б вимагали від неї перетворитися на одне з цих неповоротких створінь, але він вирішив не розвивати цю тему саме зараз.

Натомість він кинув їй виклик, звернувшись до її почуття гордості за свій професіоналізм:

— Чекай! — відповів він їй. — Ти актриса чи ні?

— Так, але мені потрібен час, щоб увійти в роль, — відповіла вона, — щоб скопіювати поведінку й рухи та зрозуміти історію та передісторію життя персонажа, їхню мотивацію. Оце й таке інше. Потім ми пару разів відрепетируємо, а ти

Відгуки про книгу Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: