Lux perpetua - Анджей Сапковський

— Його велебність інквізитор веде негоціації щодо об'єднання сил з єпископом Конрадом. Якому ви служите, пане Грелленорт.

Стінолаз довго мовчав.

— Ти задоволений своєю посадою, Божичко? Гейнче тобі добре платить?

— І чому саме, — обличчя диякона не змінило виразу, — я мав би приписати цікавість вашеця в цьому питанні?

— Цікавості, - відповів Стінолаз. — Виключно цікавості. Бо це таки цікава річ, отой тероризм, про який ми говоримо. Ти так не думаєш? Він усуває з ринку конкурентів, створює нові робочі місця, посилює кон'юнктуру в промисловості, ремісництві і торгівлі, підштовхує індивідуальну підприємливість. Робить сенсовним існування численних організацій, посад, функцій і цілих армій людей, котрі ці функції виконують. Цілі армії черпають з них доходи, тантьєми, оклади, дивіденди, пребенди, пенсіони і премії. Воістину так, якби цього тероризму не було, його треба було б вигадати.

— Його велебність Гейнче, — усміхнувся Лукаш Божичко, — говорив про це. Навіть подібними словами. Тільки в трохи іншому сенсі.

* * *

Капличний міст тонув у вогкому тумані, що його вітерець зносив зі сходу, з озера Чотирьох Кантонів. Подзвонював малий дзвін котрогось із люцернських костелів.

Кроки людини, яка наближалася, хоч і явно обережні, озвалися глухим відлунням під дашком, яким був покритий міст. Вбраний у сірий плащ з каптуром чоловік, який спирався на поручні, різко підняв голову. І намацав руків'я захованого під плащем ножа.

Прибулець наблизився. Він теж ховався під каптуром. І також тримав руку під полою опанчі.

— Benedicite, — прибулець озвався першим, упівголоса, спершу озирнувшись. — Benedicite, partitě nobis.{11}

— Benedicite, — відповів упівголоса чоловік у сірому плащі. - Fiat nobis secundum verbum tuum.

— Qui creira sera sals?

— Mas qui no creira sera condampnatz.

— Qui fa la volontat de Deu?

— Esta en durabletat.

— Амінь, — прибулець зітхнув з явним полегшенням. — Амінь, брате. Вітаю від усього серця. Ходімо далі.

Вони підійшли під занурену в озеро кам'яну восьмигранну вежу, що майже прилягала до мосту. Під дошками хлюпотіла вода.

Туман починав розвіюватися.

— Вітаю від усього серця, — повторив прибулець. Тепер, звільнившись від підозр, він говорив з виразним гельветським акцентом. — Зізнаюся, що мені стало легше, коли ти вимовив відгук на пароль священною мовою нашої віри. Ми боялися, що тут казати… Деякі з Parfaits… Підозрювали тебе. Вважали тебе навіть агентом Інквізиції.

Гжегож Гейнче розвів руками з усмішкою, яка мала означати, що перед підозрами він безсилий, а проти наклепів нічого порадити не може.

— До нас дійшли відомості, - вів далі гельвет, — що тебе цікавить особа такого собі Біркарта Грелленорта. Згоду Досконалих я отримав, тож буду радий надати тобі допомогу, брате, бо дещо знаю про цього індивіда. Зараз він перебуває на землях Чеської Корони, а конкретно — в Сілезії, у місті Вратіславія. Він служить тамтешньому єпископові…

— Саме це, — м'яко перебив Гейнче, — відома мені річ. Я прибув зі Шльонська. Якраз із Вроцлава.

— Ага. Розумію. Тобто тебе цікавить не теперішність, а минуле. Раз так, то ми повинні повернутися в 1415 рік. До собору в Констанці. Як ти, брате, мабуть, знаєш, у Констанці було вирішено…

Гжегож Гейнче був у Констанці в 1415 році і знав, що там було вирішено. Проте не перебивав.

— …Було вирішено, що найкращим способом покласти край Великій Схизмі буде обрати нового, єдиного папу, якому повинні добровільно поступитися всі троє, котрі на той час титулували себе папами: Григорій XII, Бенедикт XIII та Іван XXIII. Двоє перших були зговірливими, але не Іван. Він на той час почувався на силі, мав підтримку Фрідріха Австрійського, мав підтримку бургундів, мав гроші від Медичі, тому почав костричитися. Кардинали довго не церемонилися, вирішили на нього натиснути. За простим принципом: або зрікаєшся, або йдеш на вогнище. Швиденько сфабрикувалося звинувачення. Стандартне, за шаблоном. Розтрата, корупція, єресь, симонія, педофілія, содомія…

— Я чув про це. Усі чули.

— Он як? — Досконалий кинув на інквізитора швидкий погляд. — То я опущу загальновідомі речі. Перейду до менш відомих. Хоча Івана XXIII посадили під замок і стерегли не гірше, ніж Гуса, вночі двадцять третього березня він утік із Констанци. Сховався в Шаффхаузені, у свого заступника Фрідріха. Саме звідти й дійшла до собору звістка, що успіх його втечі забезпе чила могутня магія. Сильний чарівник, який служив Фрідріху, єврей Меір бен Хаддар, задушив варту отруйними міазмами і вивіз Івана повітряним кораблем. Чутку явно розпустив сам Іван, аби показати собору, наскільки в нього могутні союзники. Щоби застерегти кардиналів, що без боротьби він не вступиться з Петрового престолу, що активно виступить проти будь-якого понтифіка. якого виберуть. І так велика схизма, замість зникнути, на очах собору почала розростатися.

Серед кардиналів запанувало деяке сум'яття, ніхто не знав, що робити. І тут, наче чортик із коробочки, вискочив князь Cunradus de Oels, Конрад Олесницький, який супроводжував на соборі єпископа Вратіславії. Конрад був відомою фігурою, значною. він мав вагу в міжнародній політиці, користувався великою повагою в короля Сигізмунда Люксембурзького, тож кардинали його послухали, незважаючи на його низький ранг в ієрархії. А Конрад обіцяв не більше не менше як протягом двох місяців зробити так, що бунтівливого антипапу буде схоплено, доставлено до Констанци і поставлено перед собором. За однієї умови: ніхто ніколи не запитуватиме його, як він це зробив, у який спосіб і з чиєю допомогою. І що? Двадцять п'ятого травня року Божого 1415 Іван XXIII, тепер уже як звичайний Балдассаре Косса, стояв перед кардиналами, трусився від страху, плакав і тремтячим голосом благав змилосердитися, обіцяючи виконати все, що накаже собор.

Радість та ейфорія з приводу кінця схизми спершу відсунули в тінь всі інші справи, але настав момент, коли справу почали розслідувати. З'ясовувати, що ж сталося протягом тих двох місяців. Що змусило, цікавилися і запитували всі, що змусило загартованого в боях Koccy так зненацька зм'якнути? Чим його настільки залякали, що таке побачив войовничий антипапа, що раптом перетворився на обслинений і жалюгідний недогризок людини. Чому Фрідріх Австрійський зашився в замку в Інсбруку і не потикає звідти носа? Що сталося із супутниками антипапи, які разом з ним втекли із Констанци? І куди подівся єврей Меір бен Хаддар? Бо мага Хадцара і слід похолов. Від того часу, від травня 1415 року, ніхто ніколи більше Хадцара не бачив.

— І це все, — наважився зробити недовірливий висновок Гейнче, — мало бути справою рук Біркарта Грелленорта?

— Не інакше, — кивнув головою Досконалий. — Біркарт Грелленорт, аколіт і довірена особа Конрада, його вихованець — а дехто стверджує, що і його байстрюк. Маг. Теург. Сортилег. Некромант. Метаморф, який вміє