Убік - Філіп Кіндред Дік

— Але ж вона щойно була тут, — запротестував Джо.

—, Вона весь день скаржилася на жахливий холод

і втому, — сказав Дон Денні. — Можливо, повернулася до готелю. Здається, Еді згадувала раніше, що хотіла б прилягти й подрімати одразу після церемонії. Вочевидь, із нею все гаразд.

— Вочевидь, вона мертва, — сказав Джо, а тоді звернувся до всіх присутніх:

— Я думав, ви вже зрозуміли. Якщо хтось із нас відірветься від групи, він не виживе. Те, що трапилося з Венді, Елом і Ранситером... — Чип замовк.

— Ранситер загинув від вибуху, — зауважив Дон Денні.

— Ми всі загинули від того вибуху, — мовив Джо. — Я знаю, оскільки мені про це розповів сам Ранситер.

Він написав це на стіні чоловічої вбиральні у нашій нью- йоркській штаб-квартирі. І я бачив це знову...

— Те, що ти говориш, — божевілля, — різко перебила його Пет Конлі. — То Ранситер мертвий чи ні? Ми мертві чи ні? Спершу ти говориш одне, потім — інше. Ти не міг би бути послідовнішим?

— Спробуй бути послідовним, — вставив свої п’ять копійок Джон Ілд. Всі інші, з напруженими й перекошеними від хвилювання обличчями, лише кивали на знак згоди.

— Я можу вам сказати, про що йшлося у тому графіті. Я можу розповісти про зношений магнітофон та інструкцію до нього, можу розказати про рекламний ві- деоролик Ранситера та записку, яку ми знайшли у блоці сигарет у Балтиморі, можу переказати вам зміст етикетки на пляшці «Еліксиру Убікь». Однак я не можу звести це все докупи. В усякому разі нам треба дістатися до готелю, де ви зупинилися, й відшукати Еді Дорн, перш ніж вона зсохнеться і незворотно згасне. Де тут можна знайти таксі?

— На час нашого перебування тут мортуарій надав нам машину, — сказав Дон Денні, вказуючи на автомобіль. — Он той Pierce-Arrow.

Вони поспішили до авто.

— Всі сюди не помістяться, — сказала Тіппі Джексон, коли Дон Денні ривком відчинив важкі залізні двері й сів у машину.

— Спитайте Бліса, чи можна взяти Willys-Knight, — сказав Джо. — Він завів двигун Pierce-Arrow і, як тільки всі, хто зумів втиснутись, були вже всередині, виїхав на сповнену метушливого руху головну вулицю Де-Мойна. Willys-Knight котився одразу за ними, скорботно сигналячи клаксоном, щоб повідомити Джо про свою присутність.

Розділ 12

Приготуйте в тостері смачний «Убік», виготовлений лише зі свіжих фруктів та овочевого кондитерського жиру. «Убік» перетворить ваш сніданок на бенкет і подарує енергію на весь день! Безпечний, якщо дотримуватись інструкції.

Ми гинемо одне за одним, — думав Джо Чип, кермуючи великим автомобілем у потоці машин. — Щось не те з моєю теорією. Оскільки Еді увесь час перебувала разом із групою, то повинна була б бути в безпеці. А я...

Це мало б трапитися зі мною, — подумав він. — Десь під час того повільного перельоту з Нью-Йорка».

— Ось як нам слід діяти, — звернувся він до Дона Денні. — Якщо хтось почуватиметься втомленим, — а це, схоже, найперший симптом — то мусить одразу сказати про це іншим. І ця людина не повинна відходити від групи.

Повернувшись обличчям до тих, хто сидів позаду, Дон сказав:

— Всі почули? Щойно хтось із вас відчує втому, навіть незначну, одразу повідомте про це містеру Чипу або мені. — Він повернувся до Джо. — А потім що?

— А потім що, Джо? — повторила запитання Пет Конлі. — Що нам робити потім? Скажи нам, як діяти, Джо. Ми слухаємо.

— Мені здається дивним, — відповів їй Чип, — що ти й досі не скористалася своїм талантом. Як на мене, ситуація для цього просто ідеальна. Чому ти не можеш повернутися на п’ятнадцять хвилин і вмовити Еді Дорн нікуди не йти? Зроби те, що робила, коли я вперше познайомив тебе з Ранситером.

— Містеру Ранситеру мене відрекомендував Джі Джі Ешвуд, — сказала Пет.

— Отже, ти нічого не зробиш, — підсумував Джо.

Семмі Мундо захихотів і сказав:

— Учора за вечерею міс Конлі й міс Дорн посварилися. Міс Конлі її не зносить, ось чому вона не хоче допомогти.

— Мені подобалася Еді, — сказала Пет.

— Є якась причина, чому ти не можеш скористатися своїм талантом? — запитав у неї Дон Денні. — Джо має рацію, це дуже дивно і — принаймні мені — вкрай важкр зрозуміти, чому ти щонайменше не спробувала допомогти.

— Мій талант більше не спрацьовує, — промовила Пет, трохи помовчавши. — Відколи стався той вибух на Місяці.

— Чому ж ти не сказала раніше? — запитав Джо.

— Бо у мене не було жодного бажання про це говорити, хай йому грець, — відповіла Пет. — Чому я маю з власної волі зізнаватися, що більше ні на що не здатна? Я весь час намагаюся щось зробити, проте нічого не виходить — нічого не відбувається. Раніше такого ніколи не траплялося. Цей талант був у мене майже від народження.

—- Коли... — почав було Джо.

— Зі смертю Ранситера, — відповіла Пет. — На Місяці. Одразу після вибуху. Ще до того, як ти звернувся до мене зі своїм проханням.

— Тож ти знала це давно, — сказав Джо.

— Я спробувала знову у Нью-Йорку, коли ти повернувся з Цюриха й було очевидно, що з Венді сталося щось жахливе. І я пробувала щойно. Почала, як тільки ти сказав, що Еді, ймовірно, загинула. Можливо, причина в тому, що ми перенеслися у цей архаїчний час. Мабуть, псіонічні таланти не діють у 1939 році. Проте це не пояснює того, що трапилося на Місяці. Хіба лиш ми вже тоді перемістилися в минуле, самі того не усвідомлюючи. — Пет занурилася в задумливе, самозаглиблене мовчання й сумно споглядала вулиці Де-Мойна з гірким виразом на експресивному несамовитому обличчі.

«Все збігається, — подумки сказав собі Джо. — Звісно, що її талант переміщення у часі більше не діє. Зараз насправді не 1939-й. Ми повністю випали з часу. Це доводить, що Ел мав рацію. Що графіті було правдиве. Ми у стані напівжиття, як і мовилося в тих куплетах».

Однак він не сказав про це ані слова своїм супутникам у машині.

«Навіщо говорити їм, що все безнадійно? — роздумував