Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

білій заволоці, туман клубочивсь і навкруг машини, що спинилася біля під’їзду. В будинку було темно й тихо. Торн стояв, чекаючи, поки від’їде машина, й заціпеніло дивився на будинок, де ще зовсім недавно всі почували себе такими щасливими й безтурботними, Перед очима в нього поставали картини тих недалеких днів. Він побачив на лужку Кетрін, що гралася з Деміеном, а поруч стояла й весело всміхалася Чесса. Побачив велелюдний гурт гостей на терасі, і в вухах у нього залунав жвавий гомін та сміх. Перед будинком вишикувалися лімузини найвизначніших у країні людей… Та нараз ці видива зникли з-перед очей, і Торн почув, як шалено б’ється в нього серце й стугонить у жилах кров.

Прикликавши всю свою мужність, він підступив до надвірних дверей і крижаними руками вставив ключа в замкову шпару. Раптом звідкись іззаду до нього долинув невиразний звук. Торнові почулося, що хтось вискочив з пірфордського лісу. Йому аж дух забило, він рвучко відчинив двері і, вбігши в дім, притьмом захряснув їх за собою. На нього наринуло відчуття, ніби його переслідують, та коли він спробував розгледіти щось крізь дверну шибу, то побачив за нею лише клоччастий туман. Певно, це миттєвий страх теж був породжений його уявою. Торн розумів, що піддаватися паніці йому не можна.

Узявши двері на засув, він трохи постояв у темряві й прислухався, чи не чути чого в будинку. Вже працювало опалення, і до нього долинуло тихе булькотіння води у трубах. Лунко цокав великий старовинний годинник, відлічуючи секунди, що збігали без вороття. Торн поминув вітальню, перейшов до кухні й відчинив внутрішні двері до гаража. Там стояли поряд дві їхні машини — фургончик Кетрін та його «мерседес». Він підійшов до «мерседеса», відчинив дверці й встромив ключа в замок запалювання. Бак був заповнений на чверть, отже, бензину цілком вистачало, щоб доїхати до Лондона. Не зачиняючи дверець, Торн повернувся назад до внутрішніх дверей і на хвильку задлявся біля кнопки механізму, що піднімав ворота гаража. Знадвору клубками посунув туман, і знову Торнові причувся якийсь звук. Він перейшов до кухні, зачинив за собою двері й прислухався. Скрізь було тихо. Знову гра уяви…

Торн увімкнув світло й роззирнувся довкола. Все в кухні мало звичний, усталений вигляд, так наче господар повернувсь оце зі служби й застав у домі цілковитий лад. На плиті в термостаті стояла каструлька з вівсяною кашею на ранок. Ця деталь найдужче вразила Торна. Все виглядало надто буденно й аж ніяк не відповідало тому, про що він уже знав.

Підійшовши до столу, Торн видобув з кишені пакунок і розіклав перед собою кинджали. Всі сім були тут. Він дивився на них згори вниз, і в блискучих нагострених клинках відбивалось його обличчя. Торн побачив свої очі — холодні й рішучі — і враз відчув, що від погляду на ці знаряддя смерті його пройняв холодний піт. Ноги стали наче ватяні, і він поквапився позбутись цього стану. Швидко загорнув ножі в полотнину й тремтливими руками знову засунув згорток до кишені пальта.

Він перейшов до суміжної з кухнею буфетної і рушив нагору вузькими дерев’яними сходами. Йшов пригнувшись, щоб не зачепити головою лампочку, що звисала зі стелі на обдертому електричному шнурі. Цими сходами користувалися слуги, а сам Торн був тут лиш один раз, коли грав з Деміеном у хованки. Йому пригадалося, що він ще тоді хотів замінити оголений шнур, бо його колись міг би зачепити й хлопчик. Це була не єдина несправність у старому будинку. Численні ветхі балкончики нагорі мали такі хиткі поруччя, що, здавалося, тільки доторкнись до них — і загримотиш униз.

Торн поволі піднімався вузькими чорними сходами, і раптом йому здалося, що все це діється з ним уві сні і він може в першу-ліпшу мить прокинутись у своєму ліжку поряд з Кетрін. Він розповість їй про всі ті нічні страхіття, а вона подивується з такого химерного сну, заспокійливо погладить його, а потім до спальні прийде їхній хлопчик, рожевенький і свіжий після сну…

Він вийшов на сходову площадку другого поверху і повернув до темного коридора. Сум’яття, що заволоділо ним перед загибеллю Дженнінгса, знову сколихнуло йому душу. Він молився про те, щоб Деміена не було в дитячій кімнаті, щоб місіс Бейлок устигла забрати хлопчика з цього дому. Але до нього вже долинав їхній віддих, і він відчув, як стискається від розпачу серце. Вони були вдома — обоє — і спали. Хропіння жінки заглушувало легкий віддих дитини. Торнові й раніше не раз здавалося, ніби в цих суміжних кімнатах під час сну їхні життя якимсь чином зливались докупи разом із диханням, утворюючи нову єдність, якої в денні години не було. Він припав до стіни й прислухався, потім швидко пройшов до своєї кімнати і ввімкнув світло.

Постіль була розіслана, так наче на нього чекали. Торн підійшов до ліжка й важко сів просто на укривала. Погляд його впав на фотографію, що стояла в рамці на нічному столику. Він і Кетрін. Які молоді й щасливі були вони тоді!.. Він ліг навзнак і відчув, як на очі йому навертаються сльози. Стримати їх не було ні сили, ні бажання.

Годинник унизу вибив другу. Торн підвівся, ввійшов до ванної, увімкнув світло — і з жахом відсахнувся. Туалетний столик Кетрін був перекинутий, уся косметика розкидана по підлозі, так наче там відбувалася якась дика оргія. Скляні баночки з кремами та пудрою валялися потрощені, стіни були почеркані губною помадою, унітаз закиданий гребінцями й трубочками бігуді. Вся картина говорила про нестямний гнів, і хоча Торн не міг нічого збагнути, проте здогадувався, що той гнів був спрямований проти Кетрін. Учинити такий розгром могла тільки доросла людина: баночки були потрощені з лютою силою, а стіни поквецяні помадою надто високо. Здавалося, тут бушував маніяк. Але маніяк, сповнений ненависті.

Торн стояв заціпенілий. Потім поглянув на своє відображення в розбитому дзеркалі. Риси його змарнілого обличчя загострилися ще дужче, зробились жорсткіші. Він нахилився, відчинив шафку і навпомацки знайшов дорожню батарейкову бритву. Натис кнопку — і бритва задзижчала у нього в руці. А коли відпустив, йому знов причувся якийсь дивний звук — щось ніби порипування мостин нагорі. Він завмер, затамував віддих і прислухався. Ніяких звуків більш не було.

На верхній губі в Торна проступили росинки поту, він утер їх, відчувши, як тремтить рука, потім вийшов з ванної і зі спальні й, намагаючись не рипіти мостинами, рушив темним коридором. Спальня Деміена була за кімнатою