Плавучий острiв - Жюль Верн

каналів Голландії. Численні піроги сновигають навколо обох портів плавучого острова, але їм заборонено входить в гавань, і охорона суворо додержується цього наказу. Часом, коли плавучий острів проходить на зовсім малій відстані од коралових берегів, тубільні жінки наближаються до нього плавом. Якщо їх не видно в човнах разом з чоловіками, то це тому, що човни — табу для представниць прекрасної статі помотуанців і їм заборонено туди сідати.

Четвертого жовтня Стандарт-Айленд зупиняється перед островом Факарава, біля входу в південну протоку. Перш ніж було перевезено на берег відвідувачів, у Штирборт-Гарбор прибув французький резидент; відтіль, за розпорядженням губернатора, його проводять до будинку мерії.

Відбувається, так би мовити, сердечна зустріч. У Сайруса Бікерстафа цілком офіційний вигляд, який він прибирає завжди під час таких церемоній. Резидент, старший офіцер морської піхоти, і собі удає те саме. Неможливо уявити собі щось поважніше, величніше, бундючніше, одубіліше, ніж ці дві особи.

Прийом закінчується, резидент дістає люб’язний дозвіл, оглянути Мільярд-Сіті, і Калістусові Менбару доручається його супроводити, Наші парижани й Атаназ Доремюс, як французькі громадяни, виявляють бажання до них приєднатися. Для резидента — велика радість зустрітися зі своїми співвітчизниками.

Другого дня губернатор вирушає до Факарави, щоб і собі відвідати старого офіцера, й обидва знову поводяться так, як напередодні. Квартет, висівши на берег, прямує до французької резиденції. Це скромний будиночок, в якому міститься залога — дванадцять колишніх моряків, — а над ними на щоглі майорить французький стяг.

Хоч Факарава й стала столицею архіпелагу, вона багатьма сторонами не варта своєї суперниці Анаа. Головне селище, що розкинулось під зеленим шатром дерев, значно поступається перед нею мальовничістю, крім того, й населення тут менш осіле. Виробництво кокосової олії, центр якого міститься в Факарава, тубільці сполучають із добуванням мушлі-перлівниці. Торгівля перламутром змушує їх учащати до сусіднього острова Тоау, де є спеціальне обладнання обробляти перлини. Тубільці — відважні плавці, вони безстрашно пірнають на глибінь у двадцять і тридцять метрів, призвичаєні витримувати величезний тиск води і затамовувати дихання більш як на хвилину.

Декому дозволили запропонувати поважним громадянам Мільярд-Сіті плоди їхньої праці — перламутр і перлини. Звичайно, це не справжні коштовності, яких і без того не бракує багатим мільярдянкам. Але ці продукти природи не так часто трапляються в первісному необробленому стані, і всі поспішають скористатися з нагоди: шукачів перлин обібрали до цурки. Мільярдяни платять за перли шалені гроші. Коли пані Танкердон купує велику коштовну перлину, зрозуміло, що й пані Коверлі робить те саме. На щастя, ніхто не набивав ціну, бо в такому разі хтозна, до чого вона б дійшла. Інші родини наввипередки кидаються наслідувати своїх друзів, і цього дня в мешканців Факарави, як то кажуть моряки, був багатий вилов.

За десять днів, тобто тринадцятого жовтця, «перлина Тихого океану» вирушає на світанку в море. Покинувши столицю, Помоту, вона доходить до західних меж архіпелагу. Незліченні нагромадження островів і острівців, коралових рифів і атолів тепер уже не будуть завдавати турбот комодорові Сімкоо. Стандарт-Айлейд вийшов з вод «Лихого моря», не зазнавши жодної подряпини. Перед ним стелеться широка водна просторінь, що відмежовує архіпелаг Помоту від островів Товариства. Пустивши в рух свої машини в десять мільйонів кінських сил, узявши курс на південний захід, він прямує до острова, що його так поетично уславив Бугенвіль[99], - до чарівного Таїті.

Розділ XIII
СТОЯНКА НА ТАЇТІ

Архіпелаг Товариства, або Таїті, лежить між 15°52" і 17°49" південної широтні 150°8" і 156°30" західної довготи за паризьким меридіаном, його поверхня займає тисячу шістсот п’ятдесят квадратних кілометрів.

У складі. архіпелагу дві групи островів; перша група — Навітряні: Таїті, або Тахіті-Тахаа, Тапаманоа, Еймео, або Муреа, Тетіароа, Мехетіа, що перебувають під протекторатом Франції, і друга — острови Підвітряні: Тубуаї, Ману, Хуахіне, Райатеа-Тхао, Бора-Бора, Моффі-Іті, Маупіті, Мапетіа, острів Беллінсгаузена[100] і острів Сіллі, на яких владарюють тубільні монархи. Англійці називають їх островами Георга, хоч Кук, який їх відкрив, дав їм ім’я архіпелагу Товариства на честь Королівського товариства в Лондоні[101]. Розташована за двісті п’ятдесят миль від Маркізьких островів, ця група, за даними кількох переписів населення останнього часу, нараховує не більше сорока тисяч мешканців, чужоземців і тубільців.

Таїті — перший острів Навітряної групи, що повстає перед очима тих, хто підходить до нього з північного сходу. Спостерігачі обсерваторії помічають його на великому віддаленні завдяки горі Манао, або «Діадемі», що здіймається на тисячу двісті тридцять дев’ять метрів над рівнем моря.

Перехід Минає без жодної пригоди. Пасатні вітри підганяють Стандарт-Айленд, і він легко біжить по хвилях чарівних морів, над якими сонце поволі простує до тропіка Козерога. Ще два місяці й кілька днів, і осяйне денне світило його досягне, підніметься над екватором і протягом багатьох тижнів стоятиме в зеніті над плавучим островом, який потому супроводжуватиме його, тримаючись на певній дистанції, наче пес, що йде слідом за своїм хазяїном.

Мільярдяни роблять стоянку на Таїті вперше. Минулого року вони вирушили в плавання надто пізно. Покинувши Помоту, Стандарт-Айленд не пішов далі на захід, а повернувся до екватора. Проте архіпелаг Товариства — найкрасивіша група островів на Тихому океані.

Мандруючи тут від одного острова до другого, наші парижани ще глибше відчують усю принадність подорожі на судні, що вільно обирає, за своїм уподобанням, і стоянки, і кліматичні зони.

— Хай так! Але ми ще побачимо, який кінець матиме ця безглузда авантура! — незмінно повторює Себастьян Цорн.

— Аби лишень вона ніколи не кінчилася, це єдине, чого б я хотів! — вигукує Івернес.