ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
Смішна і зворушлива це була людина. Маленька на зріст, але огрядна, вся якась безформна і м’яка, обв’язана теплими хустками, завжди у валянках, вона, однак, енергійно виконувала безліч всіляких загальноквартирних обов’язків, і мешканці одностайно вважали її «головною хазяйкою».
Тунгусов жартома називав тітку Пашу «годувальницею», бо їй він довірив турботи про своє харчування. Це був мудрий крок, зроблений, якщо уважно розібратися, не так Тунгусовим, як самою тіткою Пашею, і до того ж із самих альтруїстичних мотивів. Вона з такою увагою і любов’ю виконувала свої обов’язки, наче піклувалася про рідну їй людину. І хто знає, що було б з Миколою, коли б він і досі недоїдав, жив на випадкових їдальнях. Завжди захоплений своїми ідеями і роботою, він ніколи не згадував про їжу, доки не відчував, що падає з ніг від голоду. Так він потроху одвикав їсти, помітно худів, слабшав, і тільки наполегливе втручання тьоті Паші повернуло йому природну силу.
А втім, роль тьоті Паші в житті Тунгусова не обмежувалася тільки піклуванням про його харчування. У неї не було сім’ї: чоловік і син загинули під час громадянської війни. Потреба про когось піклуватись, ніжність роками лежали глибоко під спудом, не знаходячи виходу. Микола теж був одинак. На нього і був спрямований теплий потік материнської любові Параски Гаврилівни.
Любов ця була проста, як проста була і сама тьотя Паша. Вона стежила, щоб його білизна була чиста, прала, штопала, іноді купувала й сама, що вважала за потрібне, із грошей, які давав їй на господарство Тунгусов; він же ніколи не питав звіту і відчував безмежну вдячність до своєї «годувальниці» за те, що вона звільнила його від усіх цих неприємних турбот.
Одного тільки не могла подолати тьотя Паша: примусити Тунгусова вчасно лягати спати. Почувши з кухні, що він встав і вмився, вона швидко збирала сніданок чи обід, залежно від часу, і входила до нього, намагаючись здаватися похмурою і невдоволеною.
— Доброго ранку, тьотю Пашо! — стрічав її Тунгусов, квапливо закінчуючи свій нескладний туалет.
Вона бурчала у відповідь м’яким баском:
— Ранку, ранку… Знову ніч не спав?
— Не спав, тьотю Пашо, працював.
— Ну що це таке! Хіба так працюють? Ти, Миколо Арсеновичу, тільки своє здоров’я так занапастиш. Поглянь на себе: зелений зробився. Що це? Сидиш день і ніч запертий, повітря гидке, напалив, смердить… Ну? Хіба можна? Інші он теж працюють: і погуляють, і фізкультурою займуться…
— У мене, тьотю Пашо, мозок тепер фізкультурою займається!
— Мозок! Це що! От і видно, що мозок у тебе неладний, любий. їж, сідай, прохолоне…
Теоретичні дослідження тим часом наближалися до кінця. Розрахунки і формули спершу в уяві Тунгусова, а потім і в дійсності набирали обрисів і форм деталей заповітного генератора.
Деякі з них йому по знайомству виготовляли на заводах, у наукових установах, де Тунгусову як консультантові від інституту доводиться незмінно блискуче вдосконалювати застарілу техніку. Але більшість деталей він робив сам у себе в кімнаті, яка вже зовсім перетворилася на фантастичну лабораторію середньовічного алхіміка. Тут же, в тигельках, ретортах, колбах, плавилися, очищались, випадали в розчинах осадками і кристалами чисті елементи — майбутні модулятори несучої хвилі головного випромінювача.
Основне джерело випромінювання цього генератора мало вигляд балона з кварцевого скла; з балона химерно стирчали роги відводів, через які входили всередину електроди. Внизу, в двох западинах товстого дна, — свинець, метал, не всі таємниці якого розкриті наукою. Він один здатний затримувати будь-які види електромагнітного випромінювання; навіть рентгенівське і гамма-проміння радію не може пройти крізь свинець. У менделєєвському ряду свинець посідає особливе місце; це останній із стійких елементів, який не розпадається. Всі елементи з більшою, ніж у свинцю, атомною вагою радіоактивні: вони безперервно розпадаються на невидимі складові частинки і зникають протягом більш чи менш тривалого часу. І ніщо не може зупинити цього розпаду.
Електронний потік з верхньої частини балона падає вниз на свинець, нагріває його, розтоплює. Свинець кипить, наповнює балон своєю парою, яка згущається біля охолоджених стінок і дрібними важкими крапельками збігає по склу. Електрони з космічною швидкістю проносяться по балону, стикаються з атомами свинцю, збивають, стрясають їх атомні системи. Примарне, сірувате світло видає ці нечутні катастрофи. І разом з ним через кварц вільно виходять хвилі — промені, які вловлюються електрооптичною системою, що оточує балон, і збираються в один невидимий потік.
Микола знайшов спосіб змінювати хвильовий склад цього потоку. Закони гармонійних коливань і модуляцій допомогли йому приборкати вперті свинцеві частоти, підпорядкувавши їх ритмові природних випромінювань хімічних елементів. Так він дістав можливість перетворювати промінь генератора на промінь будь-якого металу, будь-якого хімічного елемента.
От саме в цей найнапруженіший момент досліджень виявилося, що окремі деталі оптичної системи, замовлені в майстерні інституту, зроблені невдало. Тунгусов відніс їх назад, але майстерня була вже зайнята черговою терміновою роботою. Доводилося чекати. Без цієї оптики рухатися далі не можна було.
І Микола раптом відчув дивну, страшну порожнечу навкруги. Робота, якою він жив кожну хвилину, припинилася, і він не знав, куди себе подіти. Цього з ним ще не було. Раніше, в роки його «життєвої системи», якій він заприсягав назавжди, цього не могло бути. «Завоювання культури» — його самоосвіта і самовиховання — вимагало від нього величезних зусиль і безліч часу, і часто траплялося, що Микола не знав, «за що схопитися». І раптом — нічого робити! Чи не став він «інженером»? Цей термін він сам вигадав ще в епоху великих битв з Федором, коли вони тільки визначали свої погляди на життя, на своє призначення в ньому. Перед ним виринули рядки з зошита, де він тоді записував деякі свої думки. Там фігурувало двоє слів: Інженер — з великої букви, улюблений символ всебічно розвиненої, висококультурної людини-творця, і «інженер» в лапках, з маленької букви — уособлення ділової, але дріб’язкової, вузько обмеженої натури, — «нікчема» стояло там в дужках…
Пригадувалися епізоди ідеологічних битв. «Якщо ти добре будуєш заводи, електростанції або
