Зоряні мандри капітана Небрехи - Юрій Дмитрович Ячейкін

Картина справді була безглуздою.

Щоб вам був зрозумілий наш стан, я наведу такий приклад. Припустимо, ви вирішили продовбати підлогу, щоб вільно спілкуватися з сусідою, який мешкає поверхом нижче. І от ви успішно завершуєте свою благородну справу, просовуєте голову в отвір і несподівано з’ясовуєте, що продовбали не сусідову стелю, а його підлогу, і що насправді сусідова підлога — це стеля, а стеля — це підлога. Що ви вистромили носа не біля люстри, а біля стоптаних виступців хазяїна, який височить над вами. Якої ви були б про себе думки? Хіба може підлога з обох боків бути підлогою? Хіба може просто під вами мешкати ваш антипод? Що б ви зробили, побачивши отаке? Певно, не гаючи ані секунди, викликали швидку допомогу з психолікарні, аби позбутися й найменших сумнівів…

Точнісінько отаке диво сталося з нами. Тільки нас від найближчого пункту швидкої допомоги відділяла бозна-яка безодня видовжених, як нудьга, парсеків!

Наша коробка височіла собі серед діжок з рудими від пилу пальмами, які можна побачити хіба на задрипаному вокзалі. Але ми зовсім не відчували, що звисаємо зі стелі униз головою разом з поруділими пальмами, крізь плетиво яких Виглядали ще й столики з паперовими квітами і пляшками пива. Словом, за усіма ознаками ми вистромилися з підлоги, хоч сподівалися на цілком протилежне. Та про науковий бік цього феноменального явища я розповім вам трохи згодом…

Так от, виглядаємо ми з ракети посеред абсолютно порожньої зали (я маю на увазі повну відсутність відвідувачів) і зачудовано лупаємо очима.

Коли це рипнули двері, і в щілину обережно просунулися дві голови, схожі одна на одну, як дві краплі води або ляльки масового виробництва. Вибалушилися вони у чотири ока на нашу заюшену вулканічними наїдками ракету, зойкнули у два роти і моментально, напрочуд синхронно зникли.

Атож! Не самі ми тоді дивувалися…

Ну, а про те, що трапилося наступної миті, я й словом не прохоплюсь. Не тому, що хочу щось ганебне утаємничити, а тому, що мені самому стає на заваді власна природжена скромність. Знаєте, воно не бажано, щоб на додачу до моєї заробленої важкою звитяжною працею всесвітньої слави видатного міжзоряного розвідника я зажив ще й жалюгідної слави безсоромного, хоч і цілком об’єктивного хвалька.

Однак приховувати факти космічної ваги було б нічим не виправданим злочином перед історією. Якщо я мовчатиму, буде закреслено одну з хвилюючих сторінок зустрічі двох цивілізацій.

Ось чому я вам від себе нічого не розповідатиму, але, аби не завинити перед історією, процитую правдивий репортаж, видрукуваний наступного дня на перших шпальтах усіх газет нововідкритої планети. Зрештою, не я його писав. До того ж ви й самі могли б його розшукати у тамтешніх підшивках. Та подорож туди довга. Отже, будемо вважати, що я просто заощаджую ваш дорогоцінний час.

Цей вікопомний документ про зустріч двох високорозвинених цивілізацій я вкарбував у пам’ять випадково. Річ у тім, що він містив у собі для свіжої людини стільки таємниць і загадок, що доводилося ще і ще раз уважно вчитуватися у текст. І коли я зачитав до дірок триста сімнадцятий примірник газети, виявилося, що я можу декламувати той репортаж, як вірші.

Ось послухайте:

ІМ’Я КОСМІЧНОГО ГЕРОЯ — КАПІТАН НЕБРЕХА!

ПЛАНЕТА ТАОТІ У КРИЖАНИХ ОБІЙМАХ СМЕРТІ!!!

ДИВЕРСІЯ У “ТЕЛЯЧІЙ РАДОСТІ”!

ЛЕГЕНДАРНИЙ ПОДВИГ БРАТІВ ПО РОЗУМУ!

??? НАШІ РЯТІВНИКИ — ЗЛОЧИНЦІ???

100 000 ПОВНОЦІННИХ ПАР ГОЛІВ ВІТАЮТЬ НЕКОМПЛЕКТНИХ ГЕРОЇВ!

БЕЗОДНОГОЛОВИЙ КАПІТАН ДАЄ ІНТЕРВ’Ю!

КАПІТАНА НЕБРЕХУ — НА СКРИЖАЛІ ІСТОРІЇ!

Ви, як журналіст, певно, вже збагнули, що усе це лише заголовки або, як кажуть газетярі, “шапки”. Як бачите, мене тоді буквально закидали отими “шапками”. А ось вам і текст:

“Мільйони таотян і таотянок стали вчора свідками двох всесвітньо-історичних подій, які ще позавчора здавалися абсолютно неможливими. їхній взаємний природний зв’язок очевидний навіть чотириокому немовляті, бо, якби не космічна катастрофа, ми не були б свідками і нечуваної в історії планети одностайності в обох головах кожних таотянина і таотянки. Тільки завдяки цій другій унікальній за своїм суспільно-історичним значенням всепланетній події обидва заіржавілі казанки дзеркального БББ, директора ресторану “Теляча радість”, не опинилися на персональних кілках.

Від учора обидві голови кожного аборигена перетворилися на суцільні вмістилища найвишуканіших подяк Безодноголовому Кульгавому Титанові Думки капітанові Небресі.

Вчора, о 15 годині 00 хвилин 59 секунд за середньопланетним часом сталася найстрахітливіша в історії планети найвищого гатунку космічна катастрофа!

Планета опинилася у крижаних обіймах неминучої смерті! Її холодний подих відчули всі уста!

Якби наш уславлений рятівник, бувалий у бувальцях міжзоряний вовк капітан Небреха запізнився хоч на хвилину, ви б нині не читали вашої улюбленої газети. Жах!

Повторюємо: якби герой запізнився хоч на хвилину, ми б усі перетворилися на крижані бурульки. Бр-р! Аж досі космічний мороз (-273 °C) по шкірі дере!

А трапилося ось що.

Безтямний директор ресторану “Теляча радість” дзеркальний БББ (читай Балабон, Будяк і Баран) обома своїми бездумними макітрами, яким насправді більше пасує назва порожніх глечиків, дожився до безмежно ідіотського вчинку.

Ця уособлена ганьба високорозвиненої цивілізації таотян, цей анахорет, який своїми обома запліснявілими інтелектами годен змагатися хіба що з мильними бульбашками, надумав не мало — не багато, як поглибити підвали ресторану, аби завше