Бот - Максим Іванович Кідрук

Штаєрман невдоволено скривився. Серйозної розмови не виходило.

— Підійди сюди, — він підвів Тимура до вікна, що виходило на південь. — Бачиш той пагорб? — За спортмайданчиком, що розташувався під житловим корпусом, виднівся продовгуватий пагорок півметрової висоти. — Там заритий індійський програмер, який навідріз відмовлявся працювати і вперто наполягав на розірванні контракту.

Зовні Тимур лишався байдужим. Він намагався вловити: блефує Штаєрман чи ні?

— Забудь про контракт, Тимуре, — провадив далі чорнявий. — Ти отримаєш гроші, тільки якщо робитимеш, що накажуть, і не встромлятимеш носа, куди не треба. Головне, що я хочу тобі донести: ти поїдеш звідси не тоді, коли ботів спіймають, і навіть не тоді, коли втікачі помруть, а тільки тоді, коли я тобі дозволю. Затямив?

Тимур звів очі на чилійця і щиросердо мовив:

— Мені потрібен інтернет.

— Та ти… — Штаєрмана заціпило. Він утрачав самовладання. Злився, коли злитися мав би Тимур, і через це ще більше дратувався. — Ти що, дерев’яний наполовину?! Я кому це все говорив?

— Я хочу написати своїй дівчині про те, що благополучно долетів. Я обіцяв їй, — хлопець клеїв дурника, ще більше роздражнюючи чилійця.

— Та пішов ти і твоя дівчина разом із тобою! Кейтаро заборонив будь-які контакти із зовнішнім світом, поки ботів не приборкають!

— Ти можеш стояти поряд, поки я писатиму листа. Я перекладу весь текст на іспанську в «Google translate».

— Йди ти на-а-а хрін! — Оскар уже кричав. — Ти ідіот! Якщо я ще раз почую від тебе щось подібне, ти ляжеш поряд з індусом, отам, за спортивним майданчиком! Присягаюся!

Тимур пішов ва-банк і спокійно запитав:

— Ти хочеш, щоб я передав ці слова Кейтаро?

Штаєрман побагрянів і стулив пельку. На скронях пульсували жили.

— Не шаленій, — Тимур зобразив безтурботність, хоча всередині все аж кипіло, — я тебе зрозумів. Матиму на увазі. А тепер ти як хочеш, а я йду обідати, — і відвернувся.

«…Коли я тобі дозволю» ще довго бриніло у його вухах.

— Побачимо, як ти заговориш, коли настане час залишати «NGF Lab», — прошипів йому в спину Штаєрман.

Оскар не міг знати, що, коли настане час залишати лабораторію, його вже не буде серед живих.

XXXIX

Неділя, 16 серпня, 19:21 (UTC +2)

Київ, Україна

Стиснувши губи, Аліна зиркала на телефон. Мобілка настирно вібрувала: видобувала з корпусу неприємні зубодробильні звуки і, смикаючись, сунулася по столу.

Втретє проігнорувати дзвінок вона не могла.

— Так, мам, я тебе слухаю…

— О, доню! Нарешті ти відповіла! Слава Богу! Як ти там?

— Усе добре, мамо.

— Добре?! Це правда, що мені розповів тато?

Усі критичні питання Аліна спочатку вирішує з батьком. Він реагує розважливіше і передає інформацію мамі в цензурованому вигляді, рятуючи її серце від інфаркту.

— Я не знаю, що він тобі розповів.

— Що цей баран покинув тебе і весілля… весілля… — у слухавці пролунав скрегіт зубів, — … весілля скасовується.

— Тимур — не баран. Йому запропонували чудову роботу, і він змушений на два місяці виїхати до Південної Америки. Весілля не скасовується, а переноситься на… на жовтень, — дівчина ледве стримувалась, аби не кинути трубку. Попереду на неї чекало море порожніх фраз.

— Аліно, не виправдовуй його! Чоловіки всі такі. Я трохи більше за тебе пожила, а тому знаю! Знаю! — знову розлючене скреготіння. — Він і не їхав нікуди, я певна. Зараз, мабуть, валяється, курваль, в обнімку з якоюсь шльондрою. Тварюка!!

— Мамо, я тебе прошу. Я сама провела Тимура на літак.

— Ну й що? Це нічого не значить! Як це так: покинути наречену за місяць до весілля? Навіть якби мільйони пропонували, де ж це бачено?… Стоп. Ти проводжала його?! Аж до аеропорту?! Та ти сама винна! Носишся з ним, як з писаною торбою, а він… він же плює на тебе! Господи, Аліночко, я б його вбила. Тьотя Галя відразу казала, що програмісти — всі недоумкуваті. В головах — одні оті формули дурацькі… І діти від них страшні родяться.

Аліна спробувала не відповідати, сподіваючись, що в такому разі мати заспокоїться швидше. Ефект вийшов протилежним:

— Аліно?… Доню, ти чого мовчиш? З тобою все гаразд? Хочеш, я приїду до тебе? Ти маєш настоянку валеріани?

— Мамо, мені не потрібна настоянка валеріани! Я не п’ю заспокійливого! У мене все нормально!

— Я приїду…

— НЕ ТРЕБА.

З трубки долинуло багатозначне зітхання:

— Ти, головне, не переживай. Поплач, це поможе, але не думай про ту тварину. Очі мої його б не бачили. Ти його не варта. А з весіллям я сама розберусь.

Аліна втратила терпець:

— Пробач, у мене вхідний дзвінок. Це по роботі. Мушу відповісти.

— Яка робота? Сьогодні ж вихідний.

— Па, — не чекаючи відповіді, дівчина обірвала дзвінок.

Аліна могла ревніше захищати Тимура. Зазвичай їй легко вдається схилити матір на свій бік. Цього разу аргументів було малувато, та хіба жінки користуються аргументами під час суперечки? Проте дівчина так і не заступилася по-справжньому. Вона просто не змогла. З часу вильоту Тимур не написав їй жодного рядка…

Зранку Аліна не вилазила з інтернету, боязко вишукуючи в новинах інформацію про зникнення літака чи авіакатастрофу. Це єдине, що могло виправдати її коханого. Настав вечір, вона нічого не знайшла. З одного боку це радувало, а з іншого — означало, що літак успішно приземлився в Сантьяго-де-Чилі, а Тимур за сорок вісім годин так і не написав.

Аліна почувалася так, наче їй перевалило за вісімдесят: квола, апатична, знеохочена. Через ці відчуття вона ненавиділа сама себе. Ненависть і образа підступали до горла, помалу виплескувалися і лились на Тимура. А Тимур не озивався. Може, мама має рацію, він дійсно вирішив розірвати стосунки таким дебільним способом? Хто їх знає, цих програмістів?

Того вечора Аліна ще змогла заснути. Якась часточка її єства вірила, що наступного ранку вона прокинеться і знайде купу мейлів від Тимура, які раніше з технічних причин не доходили на сервер. Або він подзвонить. Або…

Тим часом Алла Федорівна, мама Аліни, не сиділа, склавши руки. Чотири роки тому, коли її донька вже зустрічалась з ненависним програмістом, за Аліною упадав Денис, син колежанки, молодий і перспективний юрист з Київради. Недолік у вигляді непропорційно великої сраки Дениса компенсувався рядом солідних переваг, як-от: новенький кроссовер «Mazda CX7», двокімнатна квартира на Городецького, кілька мільйонів гривень на рахунку та вміння обходитися з тонкошкірими, сльозливими матусями. Поважний, респектабельний молодик, який розмірено пливе по життю. Як поліно.

Денис швидко став кандидатом № 1 у зяті. Аліна пішла на одне