Небесний гість - Олександр Романович Бєляєв

жили в Штутгарті, в чудовому особняку на Гогенгеймській вулиці. Прекрасний вид на все місто. Доктор Губерман викладав у політехнічному інституті. У Нори був наречений, молодий учений Карл Фрей, помічник Губермана. Фрей робив якісь небезпечні досліди в лабораторії, розміщеній на пустирі, на околиці Штутгарта. І ось… — у цьому місці розповіді Марта почала добирати слова, робити паузи, ніби остерігаючись сказати зайве, — і ось трапилось нещастя. В лабораторії стався вибух. Фрей загинув. Ця смерть напередодні весілля приголомшила Нору. Вона злягла, довго хворіла, насилу видужала, але туга й досі точить її. Невдовзі після цього професор з дочкою перебралися сюди. Досліди тепер провадить сам доктор Оскар Губерман. Але в нього, мабуть, щось не виходить.

Що не виходить? Які це досліди? Чому перебралися у Відьомський замок? Багато запитань лишилися без відповіді, але Ганка мовчав, щоб надмірною цікавістю не викликати в Марти підозріння.

Через кілька днів Ганка дістав підвищення. Старий Ганс Шмідт сказав Йосифові:

— З нинішнього дня допомагатимете мені прибирати в покоях.

— А дрова й воду носитимеш мені, як і раніше, синку, — заявила Марта.

Слідом за Гангом Йосиф піднявся вузенькими камінними сходами на другий поверх, і тут, у великій кімнаті з високою стелею, біля вузького вікна, у різьбленому старовинному кріслі Ганка вперше побачив Нору в домашній обстановці. Дівчина видалася Ганці ще бліднішою й сумнішою. На колінах у неї лежала розгорнута книжка, але погляд дівчини був спрямований у вікно. Вона тихо співала пісню Сольвейг Гріга:

О любий, верни Моє щастя мені, Щастя мені!..

Здавалося, вона нічого не бачить, не чує, не помічає… «Невже нещасливе кохання помутило їй розум?..» — з жалем подумав Йосиф. Він стиха кашлянув, з шумом пересунув стілець, але й це не вивело дівчину з задуми. Ганс давав Йосифові короткі накази, той швидко виконував їх. Юнакові здалося, що Ганса не так цікавить робота, як те, наскільки швидко й беззаперечно він підкоряється наказам. Слухняність — ось чого вимагали від слуги в цьому домі.

Ганка, очевидно, витримав екзамен, бо за кілька днів дістав нове підвищення: йому доручили прибирати в лабораторії, яка так його цікавила.

Та в цей час сталася пригода, яка вплинула на дальші події і, можливо, врятувала життя Ганки.

6. Горе старої Марти

З якогось часу Йосиф помітив, що Марта чимось дуже стурбована. Вона стала неуважною, дратівливою, часто кудись ходила, зненацька замислювалась, пересмажувала м'ясо.

— У вас якісь прикрості, тітусю Марто? — запитав її одного разу Ганка. — Може, я зміг би вам допомогти?

— А чому ж, допоможи, синку, — озвалася Марта. — Скинь мені з плеч років сорок, а з рештою я й сама впораюсь.

Вона більше нічого не сказала. Але другого дня надвечір стара не витримала і поділилася своєю бідою. Все своє довге життя вона складала гроші, щоб мати копійку на старість, коли стане непрацездатною. Марта не відносила гроші в банк, а зберігала в заповітній скриньці під ліжком. Цю скриньку, де лежали гроші, зібрані завдяки винятковій економії, вона привезла з собою в замок. Але коли жінка побачила, які небезпечні досліди робить старий господар, її охопила тривога: що коли спалахне пожежа або станеться вибух, як тоді, коли було знищено Фрея і зруйновано дощенту будинок, і її скринька загине?

Ганка спершу здивувався, що про скриньку Марта, здавалось, піклується більше, аніж про власне життя. Але, поміркувавши, вирішив, що в цьому є своя логіка, логіка людини похилого віку: голодна, безпомічна старість була для неї страшнішою за смерть, яка кладе край усім стражданням і турботам.

Марта почала шукати безпечний закапелок для свого скарбу. На деякій відстані від круглої вежі вона надибала підземний хід з цілим лабіринтом бічних ходів. В одному з них був сухий колодязь. Це місце здалося їй підходящим. На міцній прядив'яній вірьовці Марта опустила скриньку на дно колодязя, придавивши каменюкою кінець вірьовки. Час від часу з ліхтарем у руках жінка навідувалась уночі в підземелля: хотіла пересвідчитись, що скарб її цілий. Та одного разу, просуваючись вузьким підземним коридором, Марта зойкнула і зупинилася: старе склепіння в тому місці, де проникала вода, не витримало і обвалилося, засипавши вхід до колодязя.

Марта пробувала своїми старими руками розкопати завал, та мало сама не загинула під землею й цеглою, що сипалися зверху, ще дужче захаращуючи прохід. Ця робота була понад її сили.

Звернутися по допомогу до хазяїв Марта не наважувалась. Жінка мучилась кілька днів і ночей. І, майже зовсім знесилівши, вирішила розповісти про все Йосифові. Вона сподівалася, що тільки цей скромний юнак допоможе їй.

Ганка близько взяв до серця Мартине горе. Тої ж ночі він пішов з нею в підземелля. Йому було заборонено виходити з круглої вежі, але ключі од дверей зберігалися в Марти. Кілька ночей підряд, ніби змовники, Марта і Ганка ходили в підземелля. Нарешті, шлях було розчищено, і жінка знову знайшла свій скарб. Ганка ще ніколи в житті не бачив, щоб людина так раділа, як раділа Марта, притискуючи до грудей оковану залізом скриньку. Юнак не сумнівався, що Марта відтепер — його найвірніший друг.

Стара відплатила Ганці тим, що було для нього зараз найдорожче, — своїм довір'ям і відвертістю.

Вона призналася, що професор Оскар Губерман — страшна й небезпечна людина. В Штутгарті він знався з впливовими фашистами, приїжджали до нього й генерали, а двічі його викликав до себе сам фюрер, і Губерман дуже пишався з цього. Марта випадково дещо підслухала, і в неї виникла підозра, що вибух в лабораторії і загибель Фрея влаштували фашисти. Губерман теж брав у цьому участь, принаймні знав про