Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула
Водій замість відповіді заперечливо похитав головою і показав угору, де між скель прозирав вузенький пруг неба з Чумацьким Шляхом.
Коли Алена й Северсон глянули туди, жах стиснув їм груди. В сяйві прожекторів згори повільно падали величезні кам’яні брили. Вони натикались на виступи в стінах ущелини, з тупою впертістю трощили скелі і, розсипаючись на дрібніші уламки, сунули вниз.
Все це відбувалось в абсолютній тиші. Зрушене метеоритом каміння падало на дно улоговини, здіймало коричнювато-сірий пил і лягало внизу конусоподібним насипом.
Ще довго після того, як упав останній камінь, Северсон і Алена не могли прийти до тями.
— Добре, що метеорити не влаштовують нам отакі концерти частіше… — порушив мовчанку водій. — Поки не збудували метеостанцій на полюсах, їзда по Місяцю була схожа на гру в лотерею. Тепер — зовсім інша річ. Дивуюсь, що сьогодні про небезпеку оголосили так пізно. Мабуть, хтось заспав біля радіолокатора: метеоритний дощ можна виявити значно раніше.
— А що, коли такий дощ покропить ангари на аеродромі? — запитав Северсон. — Адже метеорити легко можуть пробити скляні стіни…
— Ми тепер знаємо досить точно, коли Місяць на своєму шляху зустрінеться з роєм метеоритів, бо вони обертаються навколо Сонця так само регулярно, як і Земля. Крім того, радарні станції ведуть безперервні спостереження, щоб не трапилась якась несподіванка. А якщо будь-який рій прямує на будови, автомати одразу ж вмикають над ними захисну завісу з високочастотних променів, які розпорошують метеорити на дрібний пил. І якшо якомусь камінчику вдасться прорватись крізь цю запону, його затримають стіни будови, бо вони зроблені з трьох шарів особливо пружного скла. Силу удару метеорита послаблює також заповнений повітрям простір між стінками.
— А як захищається від метеоритів міжпланетний літак?
— Пілоти завжди точно проінформовані про рух метеоритів, тому заздалегідь обходять великі рої. Проти поодиноких небесних тіл ракетоплани захищені так само, як і будови на Місяці: потрійними стінками та високочастотними променями. А втім, на невеликій відстані між Землею та Місяцем метеорити трапляються дуже рідко… Ну, друзі, небезпека минула, продовжимо нашу подорож.
Водій натиснув на кнопку управління, але машина не зрушила з місця. Тоді він вийшов назовні. Схилився над задньою частиною всюдихода і безнадійно махнув рукою:
— Все!.. Двигун розтрощено вщент!.. І коли б метеорит упав на метр ближче, то… — водій не закінчив, але все було ясно і без пояснень.
— Що ж робити? — занепокоїлась Алена.
— П’ятсот кілометрів, які лишились до кратера Тіхо, до вечора пішки не пройдеш. Доведеться просити допомоги… — водій ввімкнув головний передавач всюдихода, приєднав до нього мікрофон свого скафандра. — Алло!.. Алло!.. Говорить всюдихід номер сімнадцять… Викликаю кратер Клавіус, академіка Шайнера…
— Я — Шайнер… — почулося одразу ж в навушниках шоломів Северсона та Алени. — Що трапилось, Пельтон?
— Машину пошкоджено метеоритом. Ми стоїмо край Моретуської ущелини. Просимо допомоги…
— Вилітаємо негайно… Лікар потрібний? — схвильовано запитав Шайнер.
— Ні, у нас все гаразд.
Водій вимкнув передавач і обернувся до пасажирів:
— Запрошую вас на невелику прогулянку. Не будемо ж ми тут чекати склавши руки.
Всі вийшли з машини і попрямували до широкої розколини в скелі.
— Це — найкоротший шлях до озера Перемоги, — пояснював водій. — Я тут як вдома…
В кінці розколини з’явилась невелика площина, обмежена прямовисними кам’яними стінами.
— Озеро, правда, без води, — посміхнувся водій. — Але це не має значення. Коли хочете знати, тут — найвидатніше місце всього Місяця… Чи бачите, товаришу Северсон, отой великий курган посеред рівнини?
Курган вражав своїми правильними обрисами. Довга темна тінь, що простяглась від нього по рівнині, теж мала чіткі, рівні краї.
— Цю піраміду побудували люди? — запитав Северсон.
— Так, — ствердила Алена. — Ходімо ближче. Може, ви розшифруєте таємничий напис на цьому кургані.
Лише за кілька десятків метрів від піраміди Северсон
звернув увагу на те, що на її вершині, на невеликому майданчику, стоїть чудний гусеничний всюдихід.
Северсон зупинився, згорнув руки і схилив голову.
— Не треба скорботи, Лайфе! — насмішкувато вигукнула Алена. — Це не могила, а пам’ятник слави!.. — Вона взяла Северсона за рукав скафандра і підвела до освітленої сонцем піраміди. З прикріпленої до неї чорної дошки сяяли золоті літери.
— Це — російський шрифт! — вигукнув Северсон і швидко почав читати: — “На цьому місці приземлилась перша ракета, запущена з Землі на Місяць. Честь і слава великому Ціолковському, який показав нам шлях у Всесвіт! Слава науці, яка увінчала людство вінком перемоги над космічним простором!” — Він замовк, пильно подивився на всюдихід. — І хто ж отой щасливець, що першим став на поверхню Місяця?
— Оцей всюдихід. Його екіпажем були тільки керовані по радіо апарати. Після приземлення, — вірніше, примісячення, — ракети всюдихід виїхав з неї на оцю рівнину. Телевізійні камери були тими першими очима, що глянули на Місяць зблизька і передали зображення на Землю. Пригадую цю хвилюючу мить так яскраво, наче це було вчора, а я ж тоді ходила в перший клас! Ту передачу з Місяця ретранслювали всі телевізійні станції світу…
Мандрівники ще якийсь час оглядали рівнину Перемоги, а потім в навушниках шоломів їхніх скафандрів пролунали сигнали виклику; на зоряному небі з’явились два рухомі ясні вогники, — наближався рятувальний ракетоплан.
По гостей прилетів сам академік Шайнер. Він радісно привітав Алену і Северсона, з захопленням розповідав їм про
