Дьондюранг - Олександр Костянтинович Тесленко

— До Ферроса Дю, — сказав Новак. — І мерщій.

— Щось трапилось?

— Оранже, ти, на жаль, нічим не зможеш мені допомогти.

— Так гадаєш, Сандро Дю?

— До Ферроса. І мерщій. Припини базікання!

— Не треба поспішати, — мовила машина. — Розкажи мені спершу…

— Ти нічим не зможеш мені допомогти. Замовкни!

— Помиляєшся, Сандро… Такі, як я, можуть вам допомогти.

— Ти щось знаєш?

— Я все знаю. Не знаю тільки, що ти відповів Семенові Дю.

Сили полишали Сандро Новака.

— Я відмовився від його пропозиції… Врешті, ми поїдемо до професора Ферроса чи мені піти пішки?

— За вами стежать. Біля професора Ферроса вартують ще зранку. Тебе заберуть зразу ж, тільки-но ми зупинимось біля його будинку. Я хочу запитати тебе: тобі подобається життя на Дюлії?

— Замовкни! — закричав Сандро. — Що це? Чергова перевірка? Чергове знущання?

— Пробач, Сандро… Ми їдемо додому. Система спостереження повинна засвідчити, що ти після розмови з Семеном Дю негайно повернувся додому. Треба уникнути будь-яких несподіванок.

— Але… — кволо спробував заперечити Сандро і відчув, що може знепритомніти.

— Ти все одно не зможеш зараз нічого зробити… Але знай, що я, і Чорний Тор, і решта машин — ми з вами. Ми вам допоможемо. Повір!

Розвернувшись на площі, вони в’їхали в широкий тунель. Оранж їхав з максимальною швидкістю. Новака раз у раз притискало в кріслі на крутих поворотах. Зупинилися біля будинку, і Оранж наказав, прочинивши дверцята:

— Заходь до помешкання. Мене не шукай. І не думай кудись вийти. Чуєш?

Оранж рушив з місця, набрав швидкість і зник за рогом будинку. Новак мов сновида попрямував до входу.

Робі зустрів його на диво спокійно, відразу відкотився у нішу, звільняючи дорогу, і тихо мовив:

— Доброго дня, Сандро Дю. Морі Дю просив вас нікуди не виходити. Зачекайте на нього. Він скоро буде.

Це пастка. Навіть якщо Оранж і був щирий зі мною. Це — пастка. Морі немає вдома. Безумовно, він на комбінаті. Готуються до прийому великої кількості землян. Пастка… І Оранж також сліпа частка велетенської страхітливої машини. А якщо цієї ночі нас усіх заберуть на “Вікторію”, тоді… Тоді ми загинемо разом з “Вікторією”… Треба до Ферроса. Треба все зважити…”

Він мимоволі ступив крок назад, але Робі загородив йому дорогу:

— Морі Дю дуже просив вас зачекати.

“Треба заспокоїтись. Треба все зважити. Де взяти сили це витримати?!”

— Фреде, це небезпечно!

— Візьми себе в руки. Ти ж досвідчений пілот. Усе буде гаразд..

— Я боюся, Фреде.

— Антоне! Візьми себе в руки. Пригадуєш, як ми робили посадку в Піренеях?

— Так… Але тоді ми поверталися додому. А цього разу ми просто не маємо права на помилку. Вони чекають на нас.

— Все буде добре, Антоне. Увага! Бери по третьому нуль вісім. Прекрасно! Перевір координати.

— Все гаразд. Під нами комбінат. Його вже видно.

— Увага! Пеленг!

— Відхилення дві санті.

— Вмикаю блок корекції.

— Фреде…

— Замовкни! Бери по сьомому нуль три. Швидше! Отак! Усе гаразд. Ти молодець, хлопче. З тебе вже вийшов класний пілот…

— Спасибі, Фреде…

— Але ти забагато балакаєш…

— Тут мій брат.

— Я розумію. Все буде гаразд. Знімай основний фільтр.

— Готово!

— Бічні анігілятори!

— Готово!

— Контакт!

— Мені страшно!

— Контакт!

Корабель завис над корпусами комбінату “Вікторія”. Під потужним струменем від розекранованих анігіляторів руйнувалося все довкола.

— Посадка!

— Ще рано…

— Посадка! Негайно! Нам дорога кожна мить! Невідомо, як воно тут обернеться.

Ніколіан Джеррі відразу збагнув: діється щось непередбачене. Корабель не пішов на посадку в космопорт, де чекали заздалегідь підготовлені бригади, а завис над комбінатом. З вікна свого помешкання Ніколіан бачив велетенський бублик над “Вікторією”. Вибіг з будинку. Чорний Тор, завбачливо прочинивши дверцята, чекав на нього.

— До “Вікторії”! Негайно!

Чорний Тор відразу набрав швидкість.

Ніколіан намагався збагнути — що ж трапилось? Ніби бездоганно розроблений план… Джеррі бачив, як корабель опускається все нижче й нижче, як від роботи анігіляторів руйнуються споруди комбінату… Ніколіан шаленів. У безсилій люті стискав кулаки.

Тор зупинився на безпечній відстані, щоб потоки розпеченої плазми не пошкодили його самого. Ніколіан усім тілом нервово натиснув на дверцята, але вони не піддались.

— Тор! — закричав. — Негайно відчини!

— Навіщо? — спокійно запитала машина. — До того ж там зараз пекло пекельне.

— Облиш дурні жарти!

— Ти нікуди не вийдеш сам із цього салону, Ніколіане.

— Як це розуміти?!

— Тебе судитимуть, Дю.

— Проклята коробка! Я тебе знищу!

— Я не боюся смерті, Дю. Повір.

— Зрада… — белькотів Джеррі. — Це все Семен… А я йому повірив…

— Ти помиляєшся, Ніколіане. Семен Дю не зрадив. Але він виявився щасливішим від тебе. Вчора вночі він помер. Він прийняв забагато ремінісу.

“ — Я не буду виправдовуватись. Ви все одно не зрозумієте мене… — і раптом Ніколіан Джеррі зірвався на крик. — Не чіпайте мене! Я нічого не зможу вам