Кришталевий край - Дмитро Бузько

літаки, побудовані з скла, що дає змогу зробити їх невидимими. Кабінка пілотів захищена системою дзеркал, сконструйованих у такий спосіб, що здаля її майже не видно. В крайньому разі, якщо й можна її помітити, то це цілком непевна точка прицілу. Додайте до цього прилад, що заглушає мотор, і ви зрозумієте всю силу таких невидимих і нечутних літаків на війні. Так само сконструйовано скляні танки. Звичайно, цим аж ніяк не обмежується застосування нового скла у військовій справі. Його надзвичайна прозорість, легкість, з якою воно піддається обробці, дали змогу створити безліч складних і цікавих військових оптичних приладів, про які я ніяк не міг здобути докладних інформацій.

Застосувавши нове скло в першу чергу у військовій справі, чи, як тут кажуть, у справі оборони, СРСР зараз береться до поширення його в інших галузях життя. Перспективи, кажуть, фантастичні. Є чутка, що нове скло замінить у багатьох випадках метали, а також будівельні матеріали.

Не знаю, чи це так, але того, що вже є, цілком досить, щоб зробити висновок про необхідність за всяку ціну перетягти Грубера на наш бік і тоді з його допомогою якось скомпрометувати й знищити всі наслідки його винаходу в СРСР, з одного боку, а з другого боку, дати йому змогу застосувати його винахід в одній з цивілізованих країн.

Зауважую ще раз — в одній з цивілізованих країн. Вірний син своєї батьківщини, я, проте, перед лицем страшений загрози всьому культурному світові йду на таку велику жертву, що згоджуюся на застосування винаходу не на моїй батьківщині, але, звичайно, з умовою, що акційне товариство, яким я керую, увійде до складу того підприємства, що буде експлуатувати винахід.

Як же привернути до себе Грубера? Єдиний спосіб, єдиний шлях — його наречена. Проте тут постає чимале утруднення. Вчений, працюючи разом з тією студенткою Ковальовою, певне, закохався в неї. Стверджувати це як безперечний факт, звичайно, не можна, бо вони поводяться лише, як товариші, як колеги, зв'язані спільною справою; однак моя агентура має деякі відомості про те, що тут справа глибша, ніж просте товаришування. У всякому разі, ця Ковальова, безперечно, має на Грубера великий вплив, тяжко буде з ним боротися Маргариті Клейнмюнцлі, тим більше, що, одержавши листа від свого нареченого з запрошенням приїхати, вона під нашим впливом відмовилася їхати негайно. Це, безперечно, образило Грубера, показало йому, що його напечена не так уже дуже кохає його, що розв'язало йому руки, й коли було в нього почуття до Ковальової, то воно, не стримуване думкою про вірність своїй нареченій, розвинулося дужче.

Тепер треба, щоб Маргарита Клейнмюнцлі поїхала до свого нареченого. За цей час ми її так обробили, що вона буде цілком слухняним і вправним нашим знаряддям. Але перш ніж дати розпопядження, щоб Маргариту Клейнмюнцлі відрядили до СРСР, я вирішив вдатися до вас, шановний пане, бо ж я гадаю розпочинати бій з СРСР, з цим страхіттям, з цим велетнем-потворою, і, звісно, годі мені мріяти, щоб я власними кволими силами міг виграти цей бій. Справа поширения нового скла зайшла вже так далеко, що ціла армія потрібна спритних людей, яка змогла б знищити далекосяжні наслідки цього дивовижного винаходу. Звичайно, найголовніше — мати на своєму боці самого Грубера, йому відомі всі секрети винаходу. Привернути до нас Грубера я берусь. Але той широкий розмах, якого вимагає організація й боротьба вищезгаданої армії наших людей, признаюсь, мені не під силу. Отож я вдався до вас, короля промислового світу, пропонуючи, як лицар своєму сеньйорові, свою силу, свою зброю, свою відвагу. Чекаю на вашу сприятливу відповідь. З глибокою пошаною Шварцберг».

Прочитавши листа, промисловець запечатав його і покликав свого секретаря, що подорожував разом з ним як звичайний турист.

— Цей лист, — сказав Шварцберг секретареві, передаючи йому пакет, — треба негайно відіслати кур'єром… — і, нахилившись до секретаря, промисловець стиха назвав ім'я одного з найвідоміших у Європі капіталістів, запеклого ворога Країни Рад.

— Буде зроблено, — вклонився секретар і пішов з кімнати.

Шварцберг вийшов на балкон. Був присмерк, чудовий травневий вечір. Запалювалися вогні, освітлюючи святкові вулиці. До Шварцберга долітав дзвінкий сміх, веселі вигуки, в сяйві ліхтарів миготіли свіжі, сповнені сили і краси обличчя. Промисловець з тупою ненавистю в очах стежив за цими проявами чужого, далекого йому життя.

СКЛЯНІ ДОРОГИ

Крізь пітьму весняної ночі мчав велетень-красень паровоз. За ним низкою діамантів виблискували в пітьмі вікна кількох новеньких, чепурних вагонів. Їх всього було п'ять, а за ними йшло стільки ж платформ; на них виднілися силуети якихось машин, накритих брезентами.

Поїзд мав особливе призначення. Він віз членів урядової комісії на невеличку станцію біля села, в якому вранці мали робити надзвичайно цікавий експеримент, дуже важливий для справи будівництва доріг на безмежних просторах країни.

Лабораторні дослідження давно перевірені. Тепер лишалося застосувати їх на практиці. Коли це дасть бажані наслідки, станеться нечуване в історії людства чудо: величезна, найбільша в світі країна вкриє свої безмежні простори найкращими в світі шляхами. І це за такий короткий час, який потрібно, щоб, скажімо, кілочками на відстані метра один від одного позначити тільки трасу бажаних шляхів.

В одному з вагонів коло відкритого вікна сиділи Валя й Грубер. Незважаючи на пізній час, вони не могли спати, були схвильовані. Від того незабутнього дня, коли Грубер згадав свої формули, минуло багато часу; вони, як і всі на заводі, були певні, що відкриття внутрішньої природи скла та процесів його утворення відкриває фантастичні перспективи для розвитку матеріальної культури людства, а проте експеримент, що мав відбутися завтра, турбував їх. А що, як невдача?

Вони вже давно обміркували всі можливі помилки й усі гарантії успіху і тепер сиділи мовчки, відпочиваючи від турбот. У відкрите вікно віяло повітря ночі, свіжої після дощу, запашної від цвіту садків. Часом було чути пісню солов'я.

Валя раптом посміхнулася.

— Ти що? — запитав її м'яко Грубер.

Вже давно між ними було це тепле «ти». Після того як Валя призналася, що Грубер їй дорогий, а він сказав, що це велика радість для нього, вони ніколи