Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
…Торн гнав машину з граничною швидкістю. Він уже виїхав на шосе М-40, що вело просто до Пірфорда. Обличчя Джеремі було напружене, він щосили стискав кермо, і кожна клітинка в ньому, здавалося, підганяла машину, спонукала її їхати ще швидше. Лімузин мчав по шосе, мов бежева блискавка, притьмом залишаючи позаду інші машини, так наче вони стояли на місці. Торн увесь спітнів від напруги, кожна машина попереду ставала для нього суперником, якого доконче було випередити. Він несамовито сигналив, і всі пропускали його вперед. Раптом майнула думка про дорожню поліцію, і Торн позирнув у дзеркальце заднього огляду. Те, що він побачив, приголомшило його. Просто за ним, не відстаючи ні на дюйм, мчав величезний чорний автомобіль. Але то була не поліція. За ним гнався автокатафалк. Торн побачив, що катафалк неухильно наздоганяє його, і обличчя в нього заклякло…
…У Пірфорді Деміен усе дужче розганяв свій педальний автомобільчик, гоцаючи на ньому, як на баскому коні. На сходовій площадці Кетрін з глечиком у руках стала на табурет. У дитячій кімнаті місіс Бейлок з-під приспущених повік пильно дивилася на хлопчика, зусиллям волі скеровуючи його і змушуючи ганяти швидше й швидше. Деміен розпалився, очі його дико зблискували, обличчя стало безтямним, мало не божевільним…
…У своїй машині Торн аж стогнав від натуги, витискаючи швидкість до відпору. Та катафалк неухильно наздоганяв його, і очі водія холодно й незворушно дивилися вперед. На спідометрі Торнової машини стрілка перейшла за дев’яносто миль, сягнула ста десяти, проте катафалк не відставав, затято переслідуючи його. Торн надсадно дихав; він усвідомлював, що піддався безумству, але опанувати себе вже не міг. Не міг допустити, щоб його випередили. Двигун машини ревів на останній межі, але катафалк неухильно наближавсь і ось уже порівнявся з Торновим бежевим лімузином.
— Ні-і… — простогнав Торн. — Ні!
Якусь хвилю обидві машини йшли впорівень, потім катафалк почав помалу виходити вперед. Торн щосили наважив на кермо, немовби штовхаючи свою машину вперед, але катафалк усе віддалявся. Труна, що стояла в ньому, розмірено погойдувалась…
…У дитячій кімнаті Деміен ганяв ще дужче, так що його автомобільчик аж нахилявся на поворотах. На сходовій площадці Кетрін раптом похитнулась і простягла руки вперед, щоб утримати рівновагу на табуреті…
…На шосе катафалк зненацька різко наддав газу й порвався далі вперед. Торн несамовито закричав…
…У цю ж таки мить Деміен у своєму автомобільчику блискавкою вилетів з кімнати й увігнався в табурет, на якому стояла Кетрін. Вона заточилася, марно намагаючись за щось ухопитися, і з криком почала падати. Уже падаючи спробувала вчепитися за поруччя, але тільки збила рукою круглий акваріум із золотими рибками, і він полетів слідом за нею. Крик закінчився глухим ударом. У наступну мить брязнув і розлетівся на друзки акваріум.
Кетрін лежала нерухомо. Поруч неї на кахляній підлозі билася золота рибка…
Коли Торн приїхав до лікарні, там уже встигли зібратися репортери. Вони закидали його запитаннями, засліпили спалахами фотокамер, а він одчайдушно силкувався прорватися крізь їх кільце до дверей з табличкою «Інтенсивна терапія». Діставшись додому, він застав місіс Бейлок мало не в істериці; вона тільки й спромоглася сказати йому, що Кетрін упала з горішньої площадки сходів і «швидка допомога» забрала її до лондонської лікарні.
— Містере Торн, кілька слів про самопочуття вашої дружини перед тим, як це сталося…
— Відступіться з дороги!
— Кажуть, вона впала не випадково…
— З нею все було гаразд?..
Газетярі намагалися затримати Торна, але він проштовхався до дверей і побіг коридором, залишивши їх невдоволений гурт позаду.
Назустріч йому швидко йшов лікар.
— Моє прізвище Беккер, — відрекомендувався він.
— В якому вона стані? — квапливо запитав Торн.
— Вона одужає. Забилася тяжко. У неї струс мозку, перелом ключиці й невеликий внутрішній крововилив.
— Вона вагітна…
— На жаль, уже ні.
— Викидень?! — аж задихнувся Торн.
— Просто на місці, там, де впала. Я хотів зробити дослідження, але на той час, як ми приїхали, ваша служниця все прибрала.
Торн здригнувся й важко привалився до стіни.
— Звичайно, про всі обставини ми повідомляти не будемо, — провадив лікар. — Чим менше людей про це знатиме, тим краще.
Торн здивовано втупився в нього, і лікар зрозумів, що він нічого не знає.
— Річ у тім, що вона сама кинулася вниз, — сказав він.
— Кинулася?..
— З горішнього поверху. На очах у вашого сина та його няньки.
Торн очманіло дивився на лікаря. Потім одвернувся до стіни, плечі в нього засіпались, і лікар зрозумів, що він плаче.
— Звичайно при таких падіннях найтяжче травмується голова, — додав лікар. — Отже, якоюсь мірою можна вважати, що вам ще пощастило.
Ковтаючи сльози, Торн кивнув.
— І взагалі не так уже все страшно, — провадив лікар. — Ваша дружина лишилася жива і за належного лікування більш ніколи такого не вчинить. Моя невістка теж була схильна до самогубства. Одного дня вона взяла електричний тостер і залізла з ним у ванну. Надумала ввімкнути його, щоб її вбило струмом…
Торн повільно обернувся до нього.
— Але їй пощастило вижити, і більше такого не повторювалося. Минуло вже чотири роки, і з нею все гаразд.
— Де вона? — спитав Торн.
— Живе у Швейцарії.
— Моя дружина!
— У палаті чотири-А. Вона скоро прийде до тями.
У палаті, де лежала Кетрін, було тихо й сутінно. В кутку сиділа медсестра з журналом у руках. Торн увійшов і вражено спинився. Вигляд у Кетрін був жахливий. Обличчя бліде й набрякле, від руки протягнуто гумову рурку до крапельниці з плазмою, а сама рука неприродно вивернута й загіпсована в плечі. На застиглому обличчі — жодних ознак життя.
— Вона спить, — сказала медсестра.
Торн повільно підійшов до ліжка. Неначе відчувши його присутність, Кетрін застогнала й помалу повернула голову.
— Їй боляче? — спитав Торн.
— Вона зараз на сьомому небі, — відповіла медсестра. — Пентотал натрію.
Торн сів на стілець біля ліжка, вперся чолом у бильце й заплакав. Та за хвилю відчув, що рука Кетрін торкнулась його голови.
— Джері… — прошепотіла вона.
Він поглянув на дружину. Кетрін із зусиллям розплющила очі.
— Кеті… — мовив Торн крізь сльози.
— Не дай йому вбити мене…
Сказавши це, вона заплющила очі й знов поринула в забуття.
Торн повернувся додому за північ і довго стояв у темному вестибюлі, втупивши очі в те місце на
