Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

— Тоді ви повинні згодитися з Божою волею…

Із сутіні коридора виступила літня черниця й самими очима відкликала священика вбік. Вони одійшли і почали шепотітися проміж себе по-італійському. Потім черниця пішла, і священик повернувся до Торна. В його погляді було щось таке, від чого Торн аж напруживсь.

— Шляхи Господні незбагненні, містере Торн… — Він простяг руку вперед, і Торн несамохіть підвівся й рушив за ним.

Палати породілей були трьома поверхами вище, і вони йшли туди бічними сходами, потім вузьким тьмяно освітленим коридором. Лікарняний дух тільки загострював почуття втрати, що билося в Торновій душі. Нарешті спинилися перед скляною переділкою, і священик простежив поглядом, як Торн, вагаючись, підступив ближче і подивився на те, що було з другого боку. А там було немовля. Новонароджене. Воно скидалося на маленьке янголятко. У нього було розтріпане чорне волоссячко та глибоко посаджені блакитні оченята, що враз підсвідомо спинилися на Торні.

— Воно нікого не має, — сказав священик. — Його мати вмерла. Так само як ваша дитина… майже водночас…

Торн рвучко обернувсь до нього.

— Вашій дружині потрібна дитина, — провадив священик, — а цій дитині потрібна мати.

Торн звільна похитав головою.

— Ми хотіли власну… — мовив він.

— Дозволю собі зауважити… воно дуже схоже…

Торн знову поглянув на немовля й не міг не погодитися з цим. Волосся в дитинчати було такого самого кольору, як у Кетрін, а обличчям воно начебто скидалося на нього самого. Таке саме випнуте підборіддячко і навіть маленька ямочка на ньому…

— Синьйора ніколи ні про що не дізнається, — сказав священик.

Торн раптом приплющив очі. Руки в нього затремтіли, і священик узяв їх у свої.

— А воно… здорове?.. — спитав Торн непевним голосом.

— Здоровісіньке.

— Якісь родичі є?

— Нікого…

З хвилину Торна й священика оповила цілковита тиша, така навдивовижу безшелесна, що здавалося, ніби вона тисне на барабанні перетинки.

— Я тут за головного, — промовив священик. — Жодних записів не залишиться. Ніхто про це не дізнається.

Торн, усе ще вагаючись, одвів погляд.

— А можна мені… поглянути на мою дитину? — спитав він.

— Що це змінить? — відказав священик. — Віддайте любов живим.

За скляною переділкою немовля звело обоє рученят і простягло їх до Торна, мовби пориваючись обійняти його.

— Задля вашої дружини, синьйоре, Бог простить вам цю неправду. І задля цієї дитини, що інакше ніколи не матиме рідної домівки… — Священик замовк, бо додати було вже нічого. Потім сказав: — Цієї ночі, містере Торн, сам… сам Бог подарував вам сина.

Ген у небі ясна мерехтлива зірка сягнула зеніту й затремтіла, наче від несподіваного удару блискавки. А на лікарняному ліжку розплющила очі Кетрін, думаючи, що прокидається сама. Вона нічого не знала про укол, який їй зробили кільканадцять хвилин тому. Пологи тривали близько десяти годин, і вона пам’ятала все аж до останніх переймів, але потім зомліла й дитини так і не побачила. А тепер, опритомнівши, захвилювалась, потім почула чиюсь ходу в коридорі і зусиллям волі опанувала себе. Двері відчинились, і Кетрін побачила свого чоловіка. На руках у Джеремі була дитина.

— Наша дитина… — промовив Торн, і голос його затремтів від радості. — Наш син!

Кетрін простягла руки, взяла дитину й заридала від припливу щастя. На очі Торнові теж навернулися сльози, і він подумки дякував Богові за те, що йому підказано правильний шлях.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Торни були обоє з католицьких родин, але самі по-справжньому в Бога не вірили. Кетрін лише вряди-годи проказувала молитву, а до церкви ходила тільки на Різдво та на Великдень, але більше за традицією, аніж з віри у католицькі догмати. Що ж до самого Торна, то він, на відміну від Кетрін, не переймався навіть тим, що їхнього сина Деміена так і не охрестили. Щоправда, вони були спробували це зробити. Через кілька днів по тому, як Кетрін вийшла з лікарні, подружжя вирушило з новонародженим до собору, та, коли дитину занесли туди, її пойняв такий очевидний переляк, що церемонію довелося припинити. Священик вийшов за ними надвір зі святою водою в руках і застеріг їх, що неохрещена дитина ніколи не зможе ввійти в Царство Боже, але Торн, бачачи, який наполоханий малюк, рішуче заборонив продовжувати обряд. Щоб заспокоїти Кетрін, влаштували імпровізоване хрещення вдома, але вона все-таки не ввірила в нього до кінця і мала намір колись згодом повернутися з Деміеном до церкви й зробити все належним чином.

Одначе те «колись» так і не настало. Невдовзі вони поринули у вир нагальніших справ, і Кетрін поступово забула про свій намір. Економічна конференція завершилась, і Торни повернулися до Вашингтона. Джеремі знову взявся до своїх обов’язків президентського радника і скоро став досить помітною політичною фігурою. У його маєтку в Масліні, штат Вірджинія, тепер відбувалися наради, про які писали газети від Нью-Йорка до Каліфорнії, а сама сім’я Торнів стала відома читачам багатьох ілюстрованих тижневиків. Торни були багаті, фотогенічні і швидко підносилися вгору. Не менш важило й те, що в їхньому товаристві незрідка можна було бачити самого президента, Отож ні для кого не стало несподіванкою призначення Джеремі Торна послом США у Великобританії. На цій посаді він міг розгорнути всі свої потенційні можливості.

Переїхавши до Лондона, Торни оселилися в Пірфорді, заміському маєтку сімнадцятого століття. Життя їхнє скидалося тепер на прекрасний сон, а надто для Кетрін, — таке воно було втішне та безхмарне, що часом аж острах брав. Вона жила собі у своїй тихій, відлюдній домівці — щаслива мати з укоханою дитиною, — та при нагоді справляла й обов’язки дружини дипломата, виявляючи при цьому неабиякий хист доброї господині. Тепер вона мала все — і дитину, і чоловікову любов. Кетрін розквітла, мов чарівна квітка, тендітна й ніжна, дивуючи всіх довкола своєю свіжістю та красою.

Пірфорд була садиба респектабельна, що сягала глибоко в історію Англії. Колись у тутешніх підвалах тривалий час переховувався один засуджений на заслання герцог, аж поки його розшукали й стратили; навколо буяв ліс, у якому король Генрі П’ятий полював на вепрів. Були там і похмурі підземні переходи, й потаємні лазівки, але нагорі, в самому будинку, завжди панувала радість, і часто-густо він був повен веселого гамору та гостей.

Для ведення господарства Торни найняли поденну прислугу; крім неї, в будинку мешкало й двоє постійних слуг, подружжя Гортонів — жінка куховарила, чоловік відав гаражем. Обоє були достеменні англійці, з неповторним почуттям власної гідності. Коли Кетрін мала свої справи, Деміена доглядала няня — молоденька пухкенька англійка на ім’я Чесса. Сама ще майже дитина, вона була,