Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

— Часу я вам не дам, — у словах Гайдука прозвучала неприхована погроза. — Ви звідси не вийдете, доки не дасте відповіді.

— Це насильство! — обурено грюкнув кулаком Войчишин по столу. Та ніхто не почув цього стуку.

Гайдук відчув, що ця самозакохана риба заковтнула наживку.

— А ви не обманете? — підозріливо спитав Войчишин.

— Готовий підписати з вами урочисту Угоду в присутності делегацій і телебачення й негайно оголосити про її досягнення на весь світ. Даю слово честі.

Гайдук знав, що в ці хвилини військові комісари, заслані з Києва, працюють з членами Народної Ради, пропонуючи її лідерам різні високі посади взамін за підтримку ідеї державної єдності України-Руси. Голосування (58 — «за» відділення від України-Руси, 45 — «проти») показало, що Войчишин не має твердої більшості.

— Треба скликати засідання Народної Ради, — намагався чинити опір Войчишин. — І якщо ви думаєте, що мене можна залякати… Це марно. Я не таке бачив.

— Та Боже спаси, — миролюбно всміхнувся Гайдук. — Як можна таке про вас подумати? Але все треба вирішити негайно. Потім буде пізно. Я не зможу зупинити армію, підпорядковану не мені, а генералу Палію. Він налаштований проти вас. І готовий вжити силу. А ви знаєте, якими методами можуть діяти військові? Зброя і кров. Вам це потрібно?

Йому стало жаль цього мрійника, здібну і потрібну Україні людину, яку довелося б знищити, якби він спробував вивести Галичину й Волинь зі складу держави. Іншого виходу просто не було.

— Я вирішив, — нервово ворухнувся Войчишин. — Готуймо положення про статус Королівства.

«І золоту корону князя Данила на твою голову», — задоволено подумав Гайдук.

Через місяць після приборкання професора Войчишина (той очолив громадянський рух «Королівство» й агітував на численних мітингах, як виняток дозволених військовим режимом у Галичині та на Волині, за перетворення західних земель на автономне Королівство у складі держави Україна-Русь) Гайдук перебував у Харкові, на заводі імені Малишева. Стояла травнева степова спека, від якої не рятували навіть цехові будівлі, горішні металеві конструкції яких кидали на запилюжену долівку кволі геометричні тіні. Гайдук та його супутники спливали потом, прикладаючись постійно до фляг з охолодженою мінеральною водою «Салтівська». Стовпи сонячного світла вихоплювали з напівмороку верстати, металеві риштування, фрагменти готових виробів. Завод розпочав експериментальне виробництво машин проекту «Ящірка» — броньованих колісниць нового класу — і директор заводу Новицький поперемінно атакував то Гайдука, то Малахова — координатора оборонної промисловості — вимагаючи збільшити бюджетне фінансування. Після того як Гайдук побачив харківську «ящірку» Lizard CAV–LW-XI на заводському полігоні, настрій значно поліпшився; Оля почувалася краще, американські ліки, здобуті професором Поліщуком, дали надію на одужання; по всій країні розгорнулося масове будівництво індивідуальних будинків у кредит і реконструкція застарілої інфраструктури; Рада менеджерів працювала злагоджено, її не роздирали жодні конфлікти.

Директор запросив гостей до стенда, на якому стояв новий двигун до «ящірки», що працював на твердому паливі. І цієї хвилини Гайдук почув сигнал гаджета — особистої лінії зв’язку генерала, призначеної лише для термінових повідомлень вищої державної ваги.

Сьогодні, 15 травня 2082 р., о 10:17 AM київського часу самонавідною переносною ракетою «земля-повітря» типу «Бджола-5М» був збитий гелікоптер НАУ S-106 «Woodpecker», бортовий номер 314. На борту перебували голова Народної Ради Галичини і Волині професор Р. Войчишин, генерал-майор П. Грім та супроводжуючі їх особи і команда повітряного судна — всього дев’ять осіб. Гелікоптер летів зі Львова до Луцька і був збитий під Берестечком, біля села Пляшева. Впав у 700 м на південний захід від околиці села Пляшева в районі національного заповідника «Козацькі могили». За попередніми даними з місця падіння гелікоптера, ніхто з пасажирів не залишився в живих. Район падіння оточено військами. Силами військової контррозвідки, Національного бюро розслідувань, жандармерії та місцевої поліції організовано енергійний пошук терористів, які обстріляли гелікоптер. На північній околиці с. Пляшева в лісі патрулі виявили невідомого, озброєного автоматом ІЖ-107 та наплічною ракетою «Бджола-5М». При спробі затримання невідомий вчинив опір і був застрілений. Особа терориста встановлюється. Про подальші події негайно інформуватиму. Виїжджаю на місце події.

Гайдук відчув, як тимчасово, на якусь частку секунди зупинилося серце, як порожнеча і біль зростають у грудях. Він оперся на металеву драбину, що стояла біля стенда.

— Ігорю Петровичу, що з вами? — спитав директор, злякавшись за долю додаткового фінансування.

— Загинув Войчишин, — ледве вимовив Гайдук. — Я негайно вилітаю.

Він згадав смерть Індіри Голембієвської. Ритм серця відновився, хоча біль у грудях ще залишився. Гайдук зрозумів, що хтось повісить смерть Войчишина на нього. Не буде тепер Королівства Галицько-Волинського, подумав він, Короля не стало.

У понеділок, 17 січня 2084 року, Гайдук прокинувся дуже рано — о 5:00 AM. Зазирнув до спальні, де, скинувши ковдру на підлогу, впоперек ліжка спав Святик; лежав горілиць, ледь відкривши малий ротик, і нагадував утихомиреного ангелочка, що здійснив далекий переліт з раю до грішної землі й тепер відпочивав, склавши крильця.

Гайдук мовчки постояв над сином і тихо вийшов зі спальні до кабінету. Сів за лептоп — переглядати останні повідомлення. Його увагу привернув лист зі Сталінграда:

«Во имя Отца, и Сына, и Духа Святого.

Ваше высокопревосходительство,

Хочу верить, что Вы небезразличны к судьбе России, растерзанной и уничтоженной местными предателями и пришлыми джихадистами. Ведь Украину связывает с Россией древнее прошлое и общая христианско-православная вера, а сегодня — та угроза, с которой мы столкнулись еще в 2077 году. Предлагаю встретиться и обсудить те исторические проблемы, что стоят перед нами. Верю, что Вы как генерал, на которого судьба возложила тяжкую