Хранителі - Дін Кунц

З іншого боку, та була права: Нора — миша, тому її доля втікати і ховатися, зіщулившись у темряві.

Норина лють ущухла, як і кольки. Тепер вона почувалася самотньою, і тому тихенько заплакала.

Пізніше, обіпершись спиною об узголів’я ліжка та витираючи почервонілі очі серветками «Клінекс» і сякаючись, Нора рішуче заприсягнулася, що перестане бути такою відлюдницею. Їй якимось чином треба знайти в собі мужність тісніше контактувати із зовнішнім світом. Вона зустрічатиметься з людьми і познайомиться з сусідами, яких Вайолет до цього часу так чи інакше уникала. Вона подружиться з кимось, чесно. І не дасть Стреку залякати себе. Вона навчиться вирішувати інші проблеми, які у неї з’являтимуться, і через деякий час стане зовсім новою людиною. Так Нора пообіцяла сама собі, навіть заприсяглася.

Відтак їй спало на думку, чи не висмикнути телефонний провід, щоби позбутися Стрека, але вона побоялася, тому що телефон їй може знадобитися: раптом вона прокинеться і почує, що в будинку хтось є, і не зможе швидко його під’єднати?

Перед тим як вимкнути світло й залізти під ковдру, Нора зачинила двері в спальню і, оскільки замок там був відсутній, підперла їх кріслом, вперши у дверну клямку. Уже лежачи в ліжку, вона в суцільній темряві намацала ніж для м’яса, що лежав на нічному столику. Коли Нора змогла безпомильно його торкнутися, тоді відчула, як їй додалося впевненості.

Вона лежала на спині із розплющеними очима. Спати не хотілося. Крізь зачинені вікна пробивалося бліде бурштинове світло вуличних ліхтарів. Стеля переливалася смугами чорного та тьмаво-золотавого кольорів. Здавалося, що це тигр розпростерся над ліжком у своєму вічному стрибку. Цікаво, чи вдасться Норі знову заснути?

А ще їй було цікаво, чи вона знайде людину, яка буде піклуватися і турбуватися про неї у тому величезному світі, у який вона вступає. Невже не знайдеться нікого, хто зміг би полюбити мишку і делікатно обходитися з нею?

Десь далеко монотонно свистів потяг. Звук його був низьким, холодним і невеселим.

7

Ще ніколи Вінс Наско не був такий зайнятий. І щасливий.

Коли він зателефонував на добре знайомий номер у Лос-Анджелесі, щоб відзвітуватися про успішно виконане завдання в будинку Ярбеків, його відіслали до ще одного таксофону, що виявився між магазином, у якому продавали заморожені йогурти, та рестораном із рибним меню на острові Бальбоа в затоці Ньюпорт.

Там йому роботу дала та сама жінка із сексуальним дівчачим голосом. Вона розпитувала про вбивства обтічно, щоб на випадок прослуховування ними не зацікавилася поліція, заміняючи небезпечні слова екзотичними евфемізмами, які з точки зору юриспруденції не можна використовувати як докази. Вона телефонувала з іншого, вибраного навмання таксофону, тому шанс на те, що їх можуть прослуховувати, фактично дорівнював нулю. Але у світі, де панує Великий брат, не можна ризикувати.

У жінки була для нього третя робота за сьогодні.

Поки Вінс спостерігав за вечірніми машинами, що проїжджали вузькою острівною вулицею, жінка, яку він ніколи не бачив і навіть не знав її імені, дала йому адресу доктора Альберта Гадстона в Лагуна-Біч. Гадстон жив із дружиною та шістнадцятирічним сином. Подружню пару слід було вбити. Але долю хлопця Вінс міг вирішувати самостійно. Якщо нема потреби вбивати його, то й добре. Але якщо він помітить Вінса і зможе стати свідком, то його слід також прибрати.

— На ваш розсуд, — сказала жінка.

Вінс уже знав, що вб’є хлопця, позаяк йому більше подобалося вбивати; якщо жертва була юною, то це бадьорило його. Він уже давно не вбивав юних, тому ця перспектива збуджувала.

— Підкреслюю, що цю роботу слід зробити якнайшвидше, — сказала контактна особа (Вінс божеволів від її дихання під час пауз). — Сьогодні ж це слід завершити. Завтра наші конкуренти знатимуть, що ми хочемо провернути, і будуть нам заважати.

Вінс знав, що під «конкурентами» вона мала на увазі поліцію. Йому заплатили за вбивство трьох докторів за один день — а він до цього не вбивав докторів, — тому він знав, що їх щось об’єднує і копи зможуть зачепитися за щось, знайшовши Везербі в багажнику свого автомобіля і забиту до смерті Елізабет Ярбек у спальні. Вінс не знав, що їх зв’язувало, бо ніколи не дізнавався нічого про людей, яких йому замовляли, та й не хотів цього. Так було безпечніше. Але копи знайдуть зв’язок між Везербі та Ярбек, а потім і їхній зв’язок з Гадстоном, тому якщо не вбити останнього сьогодні, завтра поліція надасть йому захист.

Вінс промовив:

— Хотів уточнити… це слід виконати так само, як і дві інших справи? Вам потрібен почерк?

Вінс подумав, що, можливо, треба було вщент спалити будинок Гадстона, щоби приховати вбивство.

— Так. Нам конче потрібен почерк, — сказала жінка. — Такий, як і в інших двох випадках. Ми хочемо, щоб вони знали, що ми працюємо.

— Зрозумів.

— Ми хочемо втерти їм носа, — промовила жінка і тихо засміялася. — Посипати сіллю на рану.

Вінс поклав слухавку і пішов у «Джоллі Роджер» пообідати. Він замовив овочевий суп, гамбургер, картоплю фрі, цибулеві кільця, шатковану капусту і шоколадний торт із морозивом, а насамкінець узяв ще й яблучний пиріг. Все це він запив п’ятьма чашками кави. Вінс зазвичай любив добре поїсти, але після роботи апетит підвищувався, тому навіть давши раду пирогу, він не наситився. Та й це зрозуміло: за один напружений день він увібрав життєву енергію Дейвіса Везербі та Ярбеків, тож тепер потребував палива, наче двигун перегонової машини. У нього був дуже швидкий обмін речовин: йому зараз ще знадобиться паливо, поки його організм не відкладе надлишки життєвої енергії у