Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

«Спогади про багатоголових драконів збереглися в основному в казках лише та билицях», — журиться один з авторів, який писав на цю тему.

Хоча «не можна зарані передбачити, шановні читачі, де доведеться зустрітися з нечистою силою, — слушно зауважує інший автор, який теж писав на цю тему, але на відміну від першого — оптиміст. — З’явитися її представники — нечистої сили, цур їй пек! — В. Ч. — можуть будь де… «Де подумаю, там і з’явиться» — говорили в народі. Диявол такий же легкий, як і людська думка і такий же, як важка дума, нав’язливий та причепливий… Одне слово: «Де подумаєш, тут і живуть…»

«Так що ж це — вигадка чи факти? — запитує він далі і сам же й відповідає: — з одного боку збереглося мало свідчень існування літаючого змія, але з другого — в різні епохи його бачили багато людей. В пошуках істинної відповіді залишається порпатися в книгах і рукописах, вишукуючи додаткові свідчення. Кому ж ліньки розшифровувати старовинні фоліанти, можемо порадити чекати чергової з’яви вогняного змія».

Але все ж таки під Сквирою «жила люта змія», — звернемось ще раз до «Українських передань» зібраних М. Возняком, — яка тільки те й робила, що… «робила багатсько лиха людям, — кажуть, що вона буцімто тільки і їла, що хлопців та дівчат молодих. То вже що не робили, щоб відрятуватися від цієї лютої змії, так і нічого не пособляє…»

У зв’язку з цим — чим же все-таки завершилася історія із сквирською змією, автор і звернувся до одного чоловіка, — мешканця Сквири. І ось що він відповів (сховавшись, правда, за криптонім «М. Б.»):

— Так, я із Сквири — є таке містечко на Київщині, райцентр на річці Сквирці… Вперше згадується в писемних джерелах 1390 року… А ще раніше — не знаю вже чи точно, — в літописах і писали, що буцімто біля Сквири «жила люта змія, що вона тільки те й робила, що хлопців та дівчат молодих їла». Так це чи ні — хто вам тепер скаже.

Та ще достеменно, як оце їй до мене, шановний, причепилися, аби я вам точні дані про сквирську зміюку повідав… Хоча все могло — коли писали, — бути. Тим більше, змії на Русі нашій завжди водилися. Кого, кого, а різного гаддя у нас завжди вистачало.

Яка воно нині ситуація із проживанням змії біля Сквири, не відаю.

— Чи вірю я в існування зміїв?.. Власне, змії… а чому б і ні? Га? Ще і як вірю. Тим більше, одна змія живе у мене вдома… Тобто я з нею живу. І, як бачите, ще й нічого.

Живий — здоровий.

Ох, скажу ж вам, і змія у мене!..

Але хоч і змія, а — МОЯ! Єдина. Найкраща у світі, яку я на жодну янголицю ні за які скарби світу не проміняю…

Та й що вам казати. Кожен з нас, чоловіків, повинен мати одну, але свою. Ту, про яку іноді з серцем — життя є життя — може й сказонути: ЗМІЮКА!!!

І швидко охолонувши, додасть радо, як хвастуючись:

— Але ж… МОЯ!!! Хоч і змія, а — МОЯ!!!

Сім яскравих зірок Малої Ведмедиці утворюють фігуру Ковша (українські народні назви цього сузір’я — Малий Віз, Пасіка). В нашому небі Мала Ведмедиця видима протягом року. Найяскравішою зіркою сузір’я є Полярна зоря 2-ї візуальної зоряної величини, розташована біля Північного полюса (звідси назва), тому її використовують для визначення напряму на Північ (улюблена зірка мореплавців) та широти місця, що приблизно дорівнює П. З. над горизонтом.

Чи є життя біля Полярної зірки, запитав мене якось один приятель і дещо «конкретизував» його: на якій— небудь тамтешній планеті (якщо вона там є), заселеній тамтешніми хомо сапієнсами. Чи якимись іншими аналогами нашого людства. Але хто про це достовірно скаже? Тому я нічого певного і не міг відповісти приятелю.

А так би хотілося дізнатися, так…

Тільки ж як до неї, до далекої Полярної зірки, що вічно сяє у нас над головами у високому зеніті дістатися земному хомо сапієнсу? Як зв’язатися з нею?.. Чи хоча б дати про себе знати… Яким-небудь сигнальчиком, що ми — Хомо сапієнси, — ще водимося в Сонячній системі, що розташована у спіральному рукаві Оріона місцевої галактики, званої Молочним шляхом. Знаходимось ми на далекій околиці — до центра Галактики від нас 25-30 тисяч світлових років. Конкретно — на третій планеті згадуваної Сонячної системи під назвою Земля.

Живемо. Поки що. На далекій-предалекій околиці Молочного Шляху.

Ще й співаємо…

— Співаємо?..

Та це ж… це ж ідея! Пошлемо до