Сліпобачення - Пітер Уоттс

— До лінії, — буркнув Бейтс. — Між нами і ними.

На тактичній діаграмі все було чудово видно: «Тезей» падав на планету по передбаченій дузі, але розіслані нами зонди не надто переймалися еліпсом Гомана. Вони летіли просто донизу, а їхні курси лише на кілька градусів відхилялися від умовної лінії, що з’єднувала Бена й «Тезея».

Окрім цього одного. Він обрав ширшу траєкторію — і розгадав підступ.

— Що далі від нашого курсу, то очевидніша невідповідність, — пояснив Сарасті. — Гадаю, її чітко помітно будь-де на траверсі.

— Отже, ми у сліпій плямі? А що як змінити курс?

Бейтс похитала головою.

— Сліпа пляма рухається, Сашо. Вона…

— Переслідує нас. — Саша втягнула повітря крізь зуби. — Паскуда.

Шпіндель смикнувся.

— То що ж воно таке? Наша фабрика скіммерів?

Пікселі стоп-кадру заворушилися. З бурхливих вирів та закрутів атмосфери Бена постало щось зернисте й нечітке. Самі лише вигини, зубці — і жодного гладкого краю. Важко було визначити, які з цих обрисів реальні, а які позначені фрактальним впливом шару хмар, що лежав унизу. Загалом об’єкт скидався на тор чи радше на купку вищерблених предметів, з’єднаних у щось схоже на кільце — і він був велетенським. Дев’ять кілометрів інверсійного сліду ледь торкнулися його периметру, зрізавши сорок чи п’ятдесят градусів дуги.

Доки Сарасті стисло викладав нам свої міркування, корабель припинив прискорюватися. Низ повернувся на місце. Але ми — ні. Наші сумніви щодо того, варто чи не варто наближатися, лишилися в минулому. Ми мчали просто вперед — і до біса наслідки.

— Гей, воно завширшки тридцять кілометрів, та ще й невидиме, — зауважила Саша. — Чи не варто було б нам бути трохи обачнішими?

Шпіндель знизав плечима.

— Якби ми могли передбачити рішення вампірів, то вони б нам просто не знадобилися, чи не так?

На панелі з’явилася нова грань. Пряма лінія вибухнула рухомими горами на частотних гістограмах і гармонійних спектрах. Справжній оркестр видимого світла.

— Лазер з модульованим випромінюванням, — доповіла Бейтс.

Шпіндель підвів голову.

— Звідти?

Бейтс кивнула.

— Одразу після того, як ми його викрили. Цікавий збіг.

— Страшний збіг, — уточнив Шпіндель. — Як воно дізналося?

— Ми змінили курс і прямуємо просто до нього.

Світлове видиво тривало, зазираючи до нас у вікна.

— Хай би чим воно було, — промовила Бейтс, — але воно говорить з нами.

— У такому разі, — зауважив приємний голос, — час сказати йому «привіт».

До командування знову повернулася Сьюзан Джеймс.

Я був єдиним спостерігачем.

Усі решта взялися до роботи — кожен займався своєю справою. Шпіндель пропускав виявлений Сарасті нечіткий силует крізь низку фільтрів, сподіваючись витягнути з механіки бодай трохи біології. Бейтс порівнювала морфометрію замаскованого артефакту зі скіммерами. Сарасті згори спостерігав за всіма нами і думав свої вампірські думи — глибші, ніж будь-що, до чого ми могли б прагнути. Але то все була лише ілюзія роботи. У центрі уваги перебувала Банда чотирьох під вправним керівництвом Сьюзан Джеймс.

Вона схопила найближчий стілець, сіла і підняла руки, неначе збиралася диригувати оркестром. Її пальці літали в повітрі, немов вона грала на віртуальних клавішах, губи й щелепа посмикувалися від беззвучних наказів. Я підключився до її каналу… і побачив, як сигнал прибульців обростає текстом:

«РОРШАХ» ВИКЛИКАЄ КОРАБЕЛЬ,

ЩО НАБЛИЖАЄТЬСЯ З АЗИМУТОМ 116°,

СХИЛЕННЯМ 23°. «ТЕЗЕЮ», ВІТАЮ.

«РОРШАХ» ВИКЛИКАЄ КОРАБЕЛЬ,

ЩО НАБЛИЖАЄТЬСЯ З АЗИМУТОМ 116°,

СХИЛЕННЯМ 23°. «ТЕЗЕЮ», ВІТАЮ.

«РОРШАХ» ВИКЛИКАЄ КОРАБЕЛЬ,

ЩО НАБЛИЖАЄТЬСЯ…

Вона розшифрувала це бісове повідомлення. Уже. Навіть відповіла:

«Тезей» — «Роршаху». Вітаю, «Роршаху».

ВІТАЮ, «ТЕЗЕЮ». РАДИЙ БАЧИТИ.

Вона впоралися швидше, ніж за три хвилини. Чи то пак вони впоралися швидше, ніж за три хвилини: чотири відокремлені особистості з повноцінною свідомістю та декілька дюжин підсвідомих семіотичних модулів, що працювали паралельно, вправно вирізьблені з одного шматка сірої матерії. Тепер я міг зрозуміти, чому хтось наважився вдатися до такої наруги над власним мозком, якщо це дає такий неймовірний результат.

До цієї миті я навіть не був упевнений, що виживання — достатньо вагома причина для такого розщеплення.

— Просимо дозволу наблизитися, — відповіла Банда. Просто і відверто: тільки факти і дані, аби лишалося якомога менше двозначностей і непорозумінь. Милі сентименти на кшталт «ми прийшли з миром» можуть зачекати. Знайомство — не найкращий час для культурного обміну.

ВАМ СЛІД ТРИМАТИСЯ НА ВІДДАЛІ. СЕРЙОЗНО.

ЦЕ НЕБЕЗПЕЧНЕ МІСЦЕ.

Ці слова привернули увагу. Бейтс і Шпіндель на мить завагалися у своїх власних ментальних просторах і зазирнули до Джеймс.

Запитуємо інформацію щодо небезпеки — надіслала відповідь Банда, і далі притримуючись конкретики.

НАДТО БЛИЗЬКО Й НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ВАС.

УСКЛАДНЕННЯ НА НИЗЬКІЙ ОРБІТІ.

Запитуємо інформацію щодо ускладнень на низькій орбіті.

ЛЕТАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. КАМІННЯ ТА РАДІАЦІЯ. ЯК ЗАБАЖАЄТЕ. Я З ЦИМ МОЖУ ВПОРАТИСЯ, АЛЕ ТАКІ ВЖЕ МИ Є.

Ми знаємо про каміння на низькій орбіти Наше обладнання може впоратися з радіацією. Запитуємо інформацію щодо інших ризиків.

Я зазирнув під транскрипцію в канал, звідки вона надходила. «Тезей» перетворив частину вхідного променя на звукову хвилю за кольоровим кодуванням. Отже, голосова комунікація. Вони розмовляли. По той бік іконки лунали чисті звуки інопланетної мови.

Звісно ж, я не міг встояти.

— Між нами, друзями, гаразд? Ви прибули до нас на свято?

Англійська мова. Людський голос, чоловічий. Старий.

— Ми прибули для дослідження, — відповіла Банда голосом, що належав «Тезею». — Ведемо пошук істот, які надіслали об’єкти в довколасонячний простір, для налагодження з ними діалогу.

— Перший контакт. Звучить як привід для святкування.

Я двічі перевірив джерело інформації. Ні, це не переклад. Це справжній необроблений сигнал, що надходив від «Роршаха» — так він себе називав. Принаймні, частина сигналу. Були ще й інші елементи, не акустичні, закодовані у промені.

Я переглядав їх, коли Джеймс знову заговорила:

— Запитую інформацію щодо вашого святкування.

Це був стандартний міжкорабельний протокол встановлення зв’язку.

— Вам цікаво? — гучніше запитав тепер уже молодший голос.

— Так.

— Справді?

— Так, — терпляче повторила Банда.

— Хто ти?

Секундне вагання.

— Це «Тезей».

— Я знаю це,