Бурштиновий Меч 1-6 - Ян Фей
Ви багато знаєте,.
Ця похвала змусила Хейнфа відчути легкість, ніби його кістки полегшали на кілька таелів.
ó
Мешканці Тонігеля дивилися на свого пана, а юнак на коні насолоджувався такими поглядами.
, ó .
Гейнф побачив вік чоловіка і не міг не здивуватися, подумавши, що граф Тонігель такий молодий. Але він бачив, що люди, які його оточували, сприймають це як належне, тому посоромився висловити свої сумніви, щоб до нього не ставилися як до сільського шибеника.
На жаль, у Хейнфа не було кристала повідомлень, інакше він написав би вірш у своєму нинішньому настрої
ó ,
Як я можу вдавати, що часто бачу графа Тонігеля,
,
Очікування онлайн,
.
Це терміново.
ó .
Граф Тонігель носив срібну маску, схожу на маскарад, але обриси його нижньої частини обличчя були цілком знайомі.
.
Він довго мовчав.
.
Здавалося, що в повітрі накопичується мовчазна сила.
Потім він сказав: Я давно не був у Холодній сорочці. За цей час багато чого сталося. Ви повинні захотіти знати, чому.
У натовпі зчинився легкий переполох. Це відкриття дещо виправдало їхні очікування.
Хайн Фу також був приголомшений. Це була не та натхненна промова, яку він собі уявляв.
.
На площі Роллінт і маленький Монтоло витягли шиї, щоб подивитися в той бік, намагаючись чітко розгледіти обличчя графа.
.
Граф такий молодий.
Дивно, чому він виглядає таким знайомим?
.
Їх шепіт привертав до себе гнівні погляди оточуючих людей.
,
Якби погляд міг убити, холодний погляд Скарлет пронизав би самозванця і змусив би його впасти з коня. Вона відвела погляд і почала вбивати двох сліпих студентів, які стояли перед нею.
.
Брандо взяв її за руку і обернувся, щоб подивитися на інший бік площі.
ó
Слова графа Тонігеля все ще лунали на площі, дзижчали.
Причина проста. Юнак посміхнувся. Він використовував магію, щоб підсилити кожне своє слово до всього замку Холодних Сорочок. Його голос гримів у небі.
. —
Тому що хтось мене зрадив. Це була невдячна королівська сім'я Корвадо —
Наче порив вітру, що пронісся по площі, на площі раптом запанувала тиша.
.
Тиша. Абсолютна тиша. На площі, де зібралися тисячі людей, було так тихо, що було чути навіть падіння шпильки.
! ,
Дзвін! Хейн підвівся зі свого місця, втративши самовладання. Стілець позаду нього перекинувся і спіткнувся об нього. Хейн важко впав на підлогу. Фехтувальник скрикнув і кинувся допомагати йому піднятися з землі.
,
Переполох тут був схожий на перше доміно, яке впало, запустивши ланцюгову реакцію. Наче в натовп кинули бомбу. Після хвилини мовчання натовп вибухнув шумом, який був у тисячу разів гучнішим, ніж раніше.
Це була зневіра, за якою послідував шепіт, що межував з панікою. Дедалі більше людей впадали в занепокоєння і розгубленість. Вони просили один одного переконатися, що у них немає галюцинацій.
Хейнф лежав на землі, і в його голові дзижчав голос.
!
Це неможливо!
.
Еруїн робиться для. Ще одна похмура думка витала в його голові. Він навіть проігнорував стурбоване обличчя фехтувальника.
У цей момент Хейн подумав про чорну смерть.
.
Натовп нарешті заворушився.
.
Але посеред хаосу завжди панувала тиша. Ровант і маленький Монтоло були схожі на кам'яні статуї, що стояли нерухомо на місці.
Як? Клінт відчував, що його світогляд зазнав краху. Ровант стояв біля нього, його очі мерехтіли невідомим кольором.
Юнак з Сім'ї Червоних Будів чомусь обернувся і подивився на чарівника.
ó ?
Поруч з Брандо Скарлет нарешті не витримала цього. Скільки зусиль витратив Його Господня Милість у Тонігелі, щоб дістатися туди, де він був сьогодні? Як вона могла допустити, щоб інші все це зіпсували?
Вона тільки зробила крок вперед, але Брандо міцно притиснув її до плеча.
Обличчя Брандо під капюшоном було надзвичайно спокійним, ніби все, що тут відбувалося, не мало до нього жодного стосунку.
Але в глибині його темних очей море відбивало яскраві блискавки, як похмуре небо перед бурею. Люди вже могли передбачити лють природи.
.
Він уже в глибині душі розумів цей набір хитрощів і розумів наближення людини, яка прийшла.
.
Тоді залишалося тільки звести рахунок.
Не хвилюйся, Скарлет.
?
Але Його Господня Милість?
.
Не хвилюйся.
.
— тихо відповів Брандо.
.
Здалеку почувся крок.
Дивлячись на невгамовний натовп, кожне обличчя наповнювалося гнівом, тривогою і страхом. Юнак і Роузберн подивилися один на одного і посміхнулися. План спрацював, як треба. Для того, щоб кинути Трентгайм в хаос, вони повинні були спочатку зруйнувати вірування в серцях людей. Коли вони дізнавалися, що все, що вони вистояли в минулому, було брехнею, герої, яких вони самі створили, були розбиті власними руками.
.
Герої – синонім крихкості. Коли вони народжуються, то немов метеори по небу, а коли зникають, це часто супроводжується трагічною трагедією.
.
Роузберн зітхнула.
,
І все це шедевр , посміхнувся юнак, У порівнянні з тридцятьма роками тому в Східному Меці, про це згадувати не варто. Пастухів дерев і людей Круза зіграли ви.
Танці з дурнем – це не привід для гордості. Роузберн не міг приховати своєї гордості.
Далі давайте підлимо масла у вогонь і дамо йому спалити людей Еруїна.
.
Саме так.
.
Вдалої співпраці.
.
Вдалої співпраці.
.
Юнак примружив очі і поїхав на коні попереду натовпу. Він був добре вихований, і кожен його рух ніс в собі елегантність вельможі. Це було свого роду задоволення, але коли він зібрався говорити, різкий і спокійний голос перервав його.
!
Він бреше!
Коли голос пролунав з натовпу вдруге, площа раптом затихла.
Люди дивилися один на одного і повертали голови, дивлячись у бік голосу. Натовп уникав її, наче чуми. На переповненій площі стихійно утворилася діра.
Дівчина, одягнена як шевець, вперто стояла в норі, стиснувши руки в кулаки. Вона дивилася на юнака на коні, її темно-карі очі мало не плювалися вогнем.
!
Він не мій пан!
Немов камінь, що впав у калюжу, плоску, як дзеркало, легка хвиля занепокоєння прокотилася по площі.
Хіба це не Сью, міська лучниця!
Я знаю її, вона дочка Мідного Дракона Ретто.
?
Чому вона
