Повість про нещасних марсіян - Олексій Вікторович Бобровніков
— Чого ти смієшся? — запитав Джо
— Так… побачив одного типа…
— Якого дідька ти міг побачити з отакої височини?
— Клянусь, він ходить без штанів.
— Знайшов чим зараз розважатися!
— Це просвітлює мозок, — сказав Тед. — А в такий час це головне.
— Так чи інакше, вони витягнуть з нас усе, що їм буде треба. Але ж не для цієї зграї ми затіяли всю цю гру!
— Витягнуть або зітруть на порошок, — докинув Лорі.
— Це буде кепський порошок. Навряд чи комусь він знадобиться. Надто багато людей харчується коло нас.
— А я інколи думаю, чи не дати їм по носі першими. Добрий би зчинився переполох в осищі, — сказав Джо.
— Ми завжди встигнемо це зробити. Пам'ятаєте, хлопці, про що ми говорили тоді в комірчині Лорі? Наш невеличкий бізнес з переодяганням переріс самого себе і, як не дивно, може, наблизити нас до туманної мрії, яка тоді зародилась. Адже, якщо вони готують серйозний політ, тут не обійдеться тепер без нас.
— Якщо ми витримаємо цей маскарад.
— Треба старатися, Джо. Якщо ми почали, треба йти до кінця.
— Боюсь, потім буде пізно — башта починає хитатись.
— Поки ми обміркуємо все це, не говоріть нічого Майку: якщо ми відмовимось, він вважатиме нас за божевільних.
— Він готовий зробити бізнес і на нашому провалі.
— Даремно ти так недобре про нього думаєш.
— Я просто знаю, що ми лишилися самі, але, мабуть, Майк кращий за всіх цих типів,» котрі пнуться до нас у друзі…
— …і від яких, треба сказати, він добре нас охороняє.
— Просто не хочеться з ними ділитися. Під три чорти твого Майка, краще вирішимо, що робити далі.
Лорі подумав, що, поки ці двоє вирішують, непогано було б трохи освіжитися, і непомітно шаснув з балкона. Він перейшов кімнату і відчинив двері. На дверях стояв чоловік у рожевих штанях. Обличчя його мало пасувало до їх ніжного кольору.
— Тед, — покликав Лорі. — Іди, тут прийшов твій знайомий.
Чоловік зайшов і невимушено вмостився в кріслі.
— Хелло, хлопці! А що ви думаєте про сто тисяч?
Тед подякував йому за щедрість.
— Нам тільки що запропонували трохи більше, — вставив Лорі.
— То чого ж торгуватися! Я знаю, що ви хлопці з головою.
— І за що ви пропонуєте нам таку суму? — все більш дратуючись запитав Джо.
— Ви погано мене зрозуміли.
— Говоріть ясніше.
— Ви дасте мені цю суму.
— Я вже просив вас висловлюватись ясніше, чорт візьми!
— Деякі люди, від імені яких я прийшов, зацікавились масляними плямами на поверхні одного озера.
— Нафтові акції нас не цікавлять.
— Киньте дурнів корчити, хлопці. У це озеро були спущені водолази і знайшли там грузовика та деякі інші речі. Ми пропонуємо вам купити цю машину всього за сто тисяч.
Ми знаємо, що ви маєте значно більше на цьому ділі і просимо так дешево тільки через те, що машина не на ходу і добре-таки промокла. Сто тисяч, і продовжуйте свою гру далі.
— Містер? — чемно запитав Тед.
— Містер Толбі, до ваших послуг.
— Містер Толбі, чи не вважаєте ви, що Марс заселений кретинами?
— Марсі… Пробачте, я не знаю вашого номера.
— Марсі Уан.
— Містер Марсі Уан, я завжди радий зустріти розумного суперника.
— Я не поділяю вашого захоплення. А кому ви збудете ваш мотлох, коли ми відмовимось його купити?
— Я не думаю, що ви завдасте нам такої прикрості.
— Ви знаєте, що преса має на цьому, як ви кажете, ділі, значно більше, ніж ми?
— Припустимо.
— І хто стоїть за спиною преси?
— Угу… — непевно промимрив гість.
— Лишається уряд… Ви бачили коли-небудь уряд, який хотів би стати посміховиськом через старий грузовик?
— Я думаю, вам усе-таки слід було б його купити, — замислено сказав власник рожевих штанів. — Їй-богу, ми не можемо віддати дешевше.
— Вижени його геть! — кинув Джо.
Гість поквапно підвівся, поки Лорі широко розчиняв двері.
— Оце та-а-к! — мовив Лорі, коли двері зачинились.
— В башті з'явилась щілина, — підбив підсумок Джо.
Тишу порушив телефонний дзвінок. В трубці тріщав голос Майка. Якомусь із численних комітетів міжпланетного співробітництва на вечір потрібні були марсіяни. Джо спершу вилаявся в трубку, а потім погодився, бо ж краще, чорт візьми, трохи розважитись і потертися між людей, ніж киснути в цьому проклятому номері після отакої колотнечі.
Коли марсіяни вийшли з машини, вони, як завжди, опинилися в гущі збудженого натовпу, що вирував коло під'їзду. Сотні людей штовхались, пручись розгледіти їх ближче.
Сотні охочих до автографів простягали фото і блокноти. Маленька записна книжечка особливо настирливо маячила перед Тедом. Виймаючи авторучку, Тед байдуже звів очі й побачив Бетсі.
Розділ XVI,
У ЯКОМУ МАЙК ВИЯВЛЯЄ ЗАНЕПОКОЄННЯ
Незвичайне пожвавлення і скрип крісел обірвали на півслові доповідь Лорі про марсіянську літературу. Усі встали, щоб подивитися на групу, яка тільки-но зайшла до залу. Головуючий насилу домігся тиші. Коли доповідь була закінчена, сива дама з перснями на руках попросила слова, щоб оголосити позачергове повідомлення. Міс Дональдо-Аржевська, патронеса багатьох
