Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

ні лампи, ні свічки; я сидів у вікні, писав при світлі зірок. Мошкá й голоси біженців, які таборували на руїнах міста, напливали до мене із хвилями теплого повітря. Раз я підняв голову, поглянув на панораму вогнищ Іннокєнтьєвського під ясними зорями. Тут буде наша столиця, сказав я собі подумки, нове місто, уже не під царським ім’ям. Тут постане садиба Товариства Промислу Історії. Адже Шляхи Мамутів не змінили свого розташування у земній корі. Знову вистрелять тут у небо високі вежі: адже не зміниться чорна фізика, ті самі рівняння визначать нам безпечну висоту. Тільки ж це буде місто, від самого початку збудоване на архітектурі Царства Пітьми, на промороженій матерії. Например, ми взагалі не прокладатимемо залізничну колію на поверхні ґрунту й не ризикуватимемо катастрофами, як на Зимній залізниці чи Довколабайкальській, — ми натягнемо повітряні лінії, підвішені на крижлізних линвах. А звідси, з мого кабінету…

З’явився Зєйцов. Напомпований тьмідиною mijnheer Іртейм заснув у нижньому кутку, загорнувшись у бекешу й килим; я приклав палець до уст, звелівши росіянину мовчати. Він вручив мені кільканадцять конвертів і прошепотів, що це пошта, яка прийшла мені ще до Відлиги, переадресована на Круппа, — Зєйцов ховав їх до самого кінця, він виніс із обваленої вежі кілька ящиків книжок і ділових документів; тепер він пригадав, що там були також і ці листи. Я йому щиро подякував і дав список; він пробіг його очима, примруживши повіки. Зєйцов пообіцяв принести зараз гасову лампу й знову перечитав список. Я узяв його попід руку й сказав, що відкриваю фірму разом із прем’єром Поченґлом, — чи хотів би він працювати для мене? Й тут він мене здивував, адже я був упевнений, що він велемовно втішиться — він завагався, прикусив губу й утік від мене, перш ніж я встиг доброзичливо втримати його. Що ж, Літо, подумав я; уже не та сама людина. Але Зєйцов подумав, сказав, що залюбки, вклонився і вийшов.

Я розірвав перший коверт. Виклик у прокуратуру п’ятирічної давности. Ну, так, я ж бо завдяки клятому Вульці взяв участь у замаху на життя генерал-губернатора. Под властью Імперії Романових мене розшукують як государственного преступника з ґарантованим смертним вироком. Мабуть, до кінця життя мені не судилося покинути меж Злучених Держав Сибіру. Може, хіба з дипломатичним статусом від Поченґла…

Було тих листів чиновничьих з півтузіні; я викинув їх усі. Далі я відкрив конверт, означений на пошті Британської Корони. Лист без зворотної адреси примандрував у Прибайкалля через Гонконґ і Владивосток. Я вихилився до ясних зірок Азії.

29 жовтня 1928

Fortaleza da Guia,

Cidade do Santo Nome de Deus de Macau

Пане Бенедикте, мій дорогий,

невдячність гірша за крадіжку, а час є дикою стихією, — я пишу, щоб укласти перемир’я з розгніваним сумлінням. Я зайшов учора до старого китайця, який поворожив мені на Книзі. Коли я востаннє спав, мені снилося те саме. Я бачу це в морі, й у хмарах, і в світінях у Лабораторії: що немає Вас серед живих. Але я не можу примиритися із черговою кривдою. Ви мені не вибачите й не дасте згоди. Але я мушу написати.

Я не безсердечна людина, яка зважає тільки на машини й обчислення, як мене часто в гніві лає Крістіна, та й Ви, гадаю, могли б саме такий óбраз у серці зберегти. Адже ми по-одному дивимося на інших, а по-іншому на себе. Узрівши в чужому тілі, під чужим прізвищем вчинки, слова, почуття, у яких ми самі не менш винні, ми часто судимо про них цілком навпаки: і то не через якесь запекле лицемірство, а лише з переконання в істині. Я не кажу, що Ви б так само на моєму місці вчинили (хоча, далебі, — вчинили б так само). Я згадую про це лише томý, щоби Ви ясно побачили, чим я керуюся. Цей лист — не пояснення; це тільки інструкція, яка провадить до пояснення: погляньте в себе й зрозумієте. Якби ми помінялися душами, — чи хтось б зауважив різницю?

Тільки в зрілому віці ми довідуємося, що, власне, нас спіткало в юності. У мене був брат, стократ більш обдарований, ніж я, він загинув ще підлітком, нещасливо упавши з коня. Я не раз задавався питанням, чи з однаковою пристрастю міг би кинутися на інший шлях кар’єри; скерувати всі зусилля, скажімо, на родинне життя і щастя між людьми, на виховання дітей і любов до жінки. Втім те, що нас вирізняє — мене й Вас, й інших подібних до нас, — це якась особлива чутливість до Істини, причому до найвищого її ґатунку, що народжується під час вивчення духовного внутрішнього світу чи суспільного життя. — Ми не поети, не судді, не політики, не лікарі, а, згідно з найглибшим ладом дійсности, — ми математики, фізики, хіміки, відкривачі загадок буття і винахідники методів використання чудової натури світу. Чи можна відвернутися від такої Істини? Хто зі зрячих з власної волі позбавить себе зору, бо йому судилося жити серед мільйона сліпців? Це про нас писав Платон. Ці тіні — це світіні; це світло — це тьмітло.

Богові сподобалося проводити над світом експеримент під назвою Нікола Тесла: експеримент добігає кінця. Найбільший трепет у тілі, коли збирається буря і наростає блискавка в атмосферних шарах, адже удар блискавки — це безконечно короткий фінал. Досі я завжди був упевнений, що блискавка вдарить тільки згодом, що саме ця кульмінація ось, переді мною, — а тепер уже бачу форму блискавки й чую подих грому, від якого затремтить земля. Багато з моїх попередніх проектів мені не дали довести до кінця: люди або обставини ставали на заваді; багато з них я сам покинув у гонитві за цікавішими проблемами; а ті, що мені вдалися, значною мірою навмисно забуті або приписані іншим. Але в цій справі я не прогрáю: сáме я розіб’ю Кригу.

Я відчуваю це в серці з першим ударом машини: мабуть, таким чином я уб’ю і Вашого Батька. Ви б учинили так само. Скажіть мені: Чому? Я слухаю.

Повний місяць зазирає до мене крізь пальми, а також крізь ґрати в древньому мурі, світячи із заходу на сузір’ї Барана. Португальці виставили мені тут варту. Внизу, в гавані мене чекає катер Королівського Флоту. Люди царя ведуть переговори з людьми лорда Керзона. Дж. Пі. Морґан вдавився, нарешті, своєю жадібністю і віддав Богу душу; тепер його син, перейнявши всі багатства, поправляє батькові гріхи, передусім