Українська література » Фантастика » 451° за Фаренгейтом - Рей Бредбері

451° за Фаренгейтом - Рей Бредбері

Читаємо онлайн 451° за Фаренгейтом - Рей Бредбері
думати, і втовкмачують вам це в голову. Отож вам і починає здаватися, ніби це правильно. Ви починаєте вірити, що це правильно. Вас так настирливо підштовхують до певних висновків, що ваш розум не встигає обуритись: “Які дурниці!”

— Тільки “родичі” — живі люди.

— Даруйте, що ви сказали?

— Моя дружина твердить, що книжки не така реальність, як вони.

— І слава богу. Ви можете закрити книжку і сказати їй: “Почекай!” Ви її володар. Але хто вас вирве з пазурів, що хапають вас, коли ви вмикаєте телевізорну вітальню? Вона ліпить а вас що завгодно! Це “середовище” теж реальне, як і довколишній світ. Воно перетворюється в істину, воно і є істина. Книжку можна перемогти силою розуму. Але при всіх моїх знаннях і скептицизмі я ніколи не насмілювався змагатися з симфонічним оркестром із ста інструментів, який реве з кольорових, об’ємних екранів наших страхітливих віталень. Бачите, моя вітальня — це чотири звичайні тиньковані стіни. А цим, — Фабер показав два маленькі гумові корки, — я затикаю вуха, коли їду в метро.

— Зубна паста Денгем… “Вони не трудяться, не прядуть…” — сказав Монтег, заплющивши очі. — А що далі? Чи допоможуть нам книжки?

— Тільки за умови, що буде третя необхідна для вас річ. Перша, як я вже згадував, це якість наших знань. Друга — дозвілля, щоб засвоїти ці знання. А третя — право діяти на засаді того, що ми взнали із взаємодії двох перших. Але я не певен, чи один старезний чоловік та один розчарований пожежник зможуть зробити щось путнє, коли справа зайшла надто далеко…

— Я можу діставати книжки.

— Дуже ризиковано.

— Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику.

— Знаєте, — засміявся Фабер, — ви сказали вельми цікаву річ, нізвідки її не вичитавши!

— А хіба в книжках пишуть про таке? Мені це просто спало на думку.

— Тим краще. Значить, ви це не придумували навмисне ні для мене, ні для когось іншого, чи хоч і для самого себе.

Монтег нахилився до Фабера.

— Сьогодні я подумав: якщо книжки справді такі цінні, чи не можна дістати друкарський верстат і надрукувати кілька примірників? Ми б…

— Ми?

— Так, я й ви.

101

— Е ні! — Фабер випростався.

— Та ви хоч послухайте, що я надумав…

— Коли ви наполягатимете, я попрошу вас піти геть.

— Хіба вам це не цікаво?

— Ні, розмови, за які мене можуть спалити, мені не цікаві. Єдина пропозиція, котру я, може, й вислухаю, це як спалити саму систему пожежників. От якби ви запропонували надрукувати кілька книжок і сховати їх у помешканнях пожежників, аби посіяти зерна сумніву серед самих паліїв, я сказав би вам: браво!

— Підкинути книжки, дати сигнал тривоги і дивитися, як горять будинки пожежників? Ви цього хочете?

Фабер звів брови й подивився на Монтега, наче вперше його побачив.

— Я пожартував.

— Ви вважаєте, що це путящий план? Якщо ви ручаєтесь, можна було б спробувати.

— Ніхто нічого не може гарантувати! Адже колись у нас було скільки хочеш книжок, а ми шукали найвищий бескид, аби зіскочити з нього. Тут безперечне тільки одне: нам справді треба дихати на повні груди. Нам справді потрібні знання. І, може, років через тисячу ми навчимося вибирати для стрибків нижчі бескиди. Книжки існують для того, щоб нагадувати нам, які ми дурні і вперті віслюки. Вони наче преторіанська охорона[3] Цезаря, яка нашіптувала йому під час тріумфальних процесій: “Пам’ятай, Цезарю, що й ти смертний!” Більшість із нас не може всюди встигнути, з усіма побалакати, відвідати всі міста світу, нам бракує часу, грошей і відповідної кількості друзів. Все, що ви шукаєте, Монтег, існує, але звичайна людина може побачити на власні очі хіба що один відсоток, а решту дев’яносто дев’ять спізнає завдяки книжкам. Не вимагайте гарантій. І не чекайте порятунку від чогось одного — від людини, машини чи бібліотеки. Створюйте самотужки засоби порятунку, — і якщо втопитеся, то принаймні знатимете, що пливли до берега.

Фабер підвівся и почав ходити по кімнаті.

— Ну? — запитав Монтег.

— Ви це серйозно — про пожежників?

— Цілком.

— Підступний план, нічого не скажеш. — Фабер схвильовано глянув на двері спальні. — Бачите, як по всій країні палають будинки пожежників, гинуть ці розсадники зради! Саламандра пожирає свій власний хвіст! Це ж чудово!

— Я маю адреси всіх пожежників. Якщо ми створимо своєрідну підпільну…

— Людям не можна довіряти — ось що найжахливіше. Ви і я, хто ще?

— Хіба не залишилося таких професорів, як ото ви, колишніх письменників, істориків, мовознавців?

— Повмирали або дуже старі.

— Чим старіші, тим краще — менше привертають увагу. Адже ви багатьох знаєте.

— Авжеж. Є багато акторів, які вже хтозна-скільки років не грали в п’єсах Піранделло,[4] Шоу, Шекспіра, бо ці п’єси надто правдиво зображують життя. Можна було б використати їхній гнів. І благородне обурення істориків, які не написали жодного рядка за сорок останніх років. Правда, ми могли б створити школу наново і навчати людей мислити й читати.

— Так!

— Але все це краплина в морі. Вся наша культура мертва. Самий її кістяк слід перетворити — відлити в нову форму. Але це не так просто! Річ не в тому, щоб знову взяти в руки книжку, яку ти відклав півстоліття тому. Згадайте, що пожежники потрібні досить рідко. Люди самі перестали читати, з власної волі. Час від часу ви, пожежники, влаштовуєте для нас циркові вистави — підпалюєте будинки — і юрми людей збираються подивитися на вогонь, але все це лише інтермедія, вставний номер, і навряд чи на цьому все тримається. Охочих бунтувати за наших часів обмаль. А з тих небагатьох, що є, більшість легко залякати. Чи можете ви танцювати швидше за Білого клоуна, кричати голосніше за самого пана Трюкача і всіх “родичів”? Якщо так, то, певне, доможетеся свого. А взагалі, Монтег, ви таки дурень. Адже люди справді розважаються.

— І накладають на себе руки? І вбивають одне одного?

Поки вони розмовляли, над будинком мчали бомбардувальники, тримаючи курс на схід, і лише тепер співрозмовники помітили це й замовкли, прислухаючись до могутнього ревища реактивних двигунів, відчуваючи, як від нього все стрясається у них всередині.

— Потерпіть, Монтег. Ось буде війна — і всі наші “родичі” самі замовкнуть. Наша цивілізація мчить до загибелі. Відступіть, щоб вас не зачепило колесом.

— Але хтось мусить бути напоготові, аби відбудовувати все після вибуху?

— Хто? Ті, хто може цитувати Мільтона?[5] Хто може сказати, що він пам’ятає Софокла?[6] Нагадувати тим, хто врятувався, що людина

Відгуки про книгу 451° за Фаренгейтом - Рей Бредбері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: