Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

намірів, не тримайте задуми в секреті. Це не скромність, а, навпаки, — гордовитість, фальшива скромність і пожадливість старателя-власника, який тримає для себе золоту жилу. Якщо ваша пропозиція справді золота, ви не зможете розробляти її сам один, якщо ж ви помилились — навіщо вам витрачати час, вам одразу ж вкажуть на помилку. Мені часто дорікали за те, що я поспішаю, публікуючи спостереження. Але я не шкодував про це ні разу. Деякі знахідки я не зміг оглянути як слід сам, за мене довершили роботу інші. Так, в пустелі Гобі я знайшов зуб носорога, а, йдучи моїми слідами, більші експедиції виявили цілі кладовища вимерлих тварин. Іноді мої статті викликали заперечення, я вислухував їх, повертався до теми, шукав нові факти, поширював їх. Таким чином, не тільки поради друзів, але й заперечення моїх наукових супротивників допомагали мені вдосконалювати свою працю.

Будьте принципові. Нам потрібна істина і тільки істина. Не намагайтесь догодити друзям, помирити своїх учителів, нікого не образити. На цьому шляху ви, можливо, знайдете спокій і навіть благополуччя, але користі не дасте ніякої. Не бійтесь авторитетів. І якщо серед вас є майбутні геологи, які не погодяться з академіком Обручовим (хотілося б, звичайно, щоб таких було небагато!), — сміливо виступайте проти нього, якщо у вас є факти, що спростовують його висновки.

Але не розраховуйте на легку перемогу, на раптові відкриття, на ідею, яка вас осіяє. Все, що лежало напохваті, давно вже підібрано й перевірено; те, що легко спадає на думку, давно вже спало на думку іншим і обговорювалось. Тільки на нових фактах, на нових спостереженнях можна будувати нові досягнення Факти — це цеглини, з яких створюється людський досвід, це ваша зброя в творчості. Невтомно шукайте факти, збирайте їх у природі і в книжках, читайте хороші підручники, нічого не проминаючи, і, крім того, книжки, що не входять до програми. Досконало опановуйте своїм фахом, але не шкодуйте часу й на інше. Геолог, який чудово знає геологію, — цінна людина, а той, хто, крім цього, знає географію, хімію чи ботаніку, — можливий винахідник.

На закінчення мені хочеться побажати великих успіхів у праці й науці чудесній радянській молоді, — майбутнім робітникам-новаторам, майстрам високих врожаїв, дослідникам, винахідникам. Щасливої вам дороги, мандрівники у третє тисячоліття!

З листа академіка В. Обручова.

(Журнал “Знание — сила”, 1954 р., № 3).

Книга перша
СИГНАЛИ З ВСЕСВІТУ




Частина перша
ПРОБУДЖЕННЯ




Розділ І
СИН ПІВНОЧІ

Кабіна міжпланетного корабля, освітлювана тільки м’яким спокійним сяйвом Землі, тоне в сутінках.

Чоловік сидить у кріслі біля круглого вікна і не може відірвати очей від незвичайної картини. Його мрійний погляд блукає по величезній кулі, що пливе кудись в одвічній темряві.

Людина зі своїми радощами і турботами, людство, захоплене величною боротьбою з природою, міста і ліси, моря і суходоли — все це за кілька годин космічного польоту злилось у єдине поняття: планета Земля. Зараз вона висить нерухомо серед незліченних зірок, а її поверхня видається мертвою, ніби на ній погасло все життя.

Плечі чоловіка раптом пересмикнулись; він наче скинув з себе важку півдрімоту, одвернувся від вікна і прошепотів у присмерк кабіни:

—  Аленко, ви спите?

— Ні, Северсон. Уже з годину як прокинулась, але не хотіла вас турбувати… Ви, мабуть, поринули в спогади, і тепер вам сумно, правда? — Дівчина з великими чорними очима трохи нахилилась уперед. На її обличчя з вікна впало сріблясте сяйво.

— Те, що я зараз відчуваю, Аленко, не можна назвати сумом. Розумієте… — Северсон з великим зусиллям підшукував потрібні слова. — Розумієте, тут людина… як ангел з величезними крилами. Пливе у безмежному просторі і з зоряної високості оглядає континенти. Це таке дивне відчуття… Погляньте-но на цей величезний глобус! Скільки ми, люди, на ньому вже пережили! Скільки міг би розповісти навіть я один… Там буяє й вирує життя; мені здається, ніби аж сюди сягає гудіння могутньої енергії, яка покірно служить людині. А що таке, зрештою, сама людина? Маленька мурашка, коли поглянути здалеку; вона разом зі своїми найбільшими справами — ніщо!.. А втім… — Северсон збентежено посміхнувся. — Я так розбалакався, що аж сам дивуюсь. Ще стану філософом чи поетом.

— А чом би й ні? В Космосі у людини справді немовби виростають крила. Але дуже прошу, не будьте песимістом і не порівнюйте людей з мурашками. Безсилий лише той, хто втратив віру в себе, а малий той, хто прагне тільки дрібної мети. А наша мета така велична! Ми вміємо мріяти і спроможні перетворити мрії на дійсність… — Алена схилилась до вікна. — Подивіться уважно на Землю… Якого кольору узбережжя Африки?.. Зеленого! Хіба це не прекрасний доказ могутності людини?! Ще десять років тому ми побачили б там світло-жовту пляму, яка називалась пустелею Сахарою… Або Арктика… Тоді, коли ви з Амундсеном завойовували Північний полюс, крига запинала все Заполяр’я від Азії до Америки. А тепер — лишився тільки білий острівець навколо полюса… — дівчина раптом затнулась. — Пробачте, я так багато говорю.

Северсон гірко посміхнувся:

— Ви боїтесь, що розмова про Арктику нагадає мені минуле? Ні, не турбуйтесь. Я не дитина, щоб зі мною так панькатись… — Він зручніше вмостився в кріслі, погладив рукою підборіддя,