Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
«Диво дивнеє, — не перестає дивуватися король, — на планеті Землі 2500 мов, а кращої-щонайкращої чомусь і немає…»
Яка мова — така й душа, нагадують мудрі. Що ж робити?
«Мова повинна бути благородною, — зрештою якось вирішив король. — Недарма кажуть: є прості метали, а є благородні: золото-срібло, платина і метали платинової групи — іридій, осмій, паладій, радій, рутеній… О-о та це ж ідея!..»
І наказав зібрати ковалів з усього королівства. Та таких які й людський волос можуть обкувати, і велів їм з благородних металів викувати для його дочки найблагороднішу і найкоштовнішу мову.
Ковалі відразу на своїх коваделках — дзінь-дзень, дзінь-дзень. Швидко чи ні, а наклепали вони три міхи найдзвінкіших і найблагородніших слів із благородних металів золота-срібла та платини, і коштовні вони вийшли, а все чогось їм не вистачало. От притичина! І гарні, а наче якісь… ммм мм… мертві. Тільки й того, що красиві й осяйні…
Мудрі з мудрих (а в тому королівстві так, навіть, мудрі любомудри водилися) підказують королеві: так, мовляв, і так, але трішечки й не так. Треба, радять, живу мову шукати, а не мертву. А живою мовою, може бути тільки рідна мова. Єдина мова у світі…
— Яка? — подивувався король. — Тож виходить, що доведеться шукати ще й якусь… м… м… рідну мову?
Треба, — кажуть йому, — бо дитину, чия б вона не була, хоч короля, хоч простолюдина, треба вчити тільки рідної мови, тоді вона й квіткою квітнутиме, крильця-рученята до батька простягатиме, до сонечка посміхатиметься, ластів’ятком щебетатиме, і виросте найкращою в світі дочкою…
— Рідною, кажите? — ще й ще дивується король, навіть страшенно дивується. — А хіба є така мова — рідна? У якім вона королівстві чи царстві?
— Це мова батька-матері, — одказують йому.
— Чого ж ви мені раніше цього не сказали? Гей, гінці?! Негайно мчіть у всі кінці світу білого і шукайте рідну мову!..
А сам заходить до своєї доні-донечки, і чує його мати— королева онуці пісеньку співає. Ось таку:
Котику сіренький, Котику біленький, Котку волохатий, Не ходи по хаті! Не буди дитяти! Дитя буде спати, Котик — воркотати. Ой на кота воркота, На дитину дрімота, А-а люлі…
Здивувався король. Розмовляючи лише своєю, королівською мовою (пригадуєте: дир, бул, нур, цр-р-р?), він такої гарної мови, якою співала його мати— королева, ще не чув. Що за мова? З яких країв? А мати-королева й каже своєму синові королю:
— Так це ж твоя рідна мова, синку. Мова моїх батьків і пращурів. І твоїх дідів. Хіба ти забув? Я ж тобі співала, як ти був маленьким.
— Материнська мова? — здогадався король. — Та її, виявляється, й шукати не треба. І як це я, ставши королем та забув рідну мову?
Материна мова нагадала йому дитинство, добрий король нарешті збагнув хто він і якого роду-народу…
— Тепер я знаю, що найкраща у світі мова — це рідна мова! — вигукнув король і прийняв дуже важливу, прямо державну ухвалу: — Будемо вчити доню рідної мови!
І на радощах добрий король заспівав пісню Миколи Свидюка «Доня моя, донечка». Ще і подивувався: виявляється, і він може співати рідною мовою?.. Не королівською: дир, бур, нур, цр-р-р…
А мати-королева тим часом внучку свою заколихувала.
Ой, у гаю при Дунаю Соловей щебече, Він усю свою пташину До гніздечка кличе: Ой тьох, тьох, тьох, тьох, тьох, тьох — Соловей щебече, Він усю свою пташину До гніздечка кличе..
