Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
— Домашнього завдання я не виконав! — весело, на увесь клас вигукнув він. — Я гуляв, потім літав на планету Земля, ніколи було.
— Сідай, «п’ять», — сказала вчителька.
Шмигик-Мигик, широко усміхаючись, шепнув Грицеві:
— Ось як легко у нас заробляти п’ятірки!
— А може, ваша п’ятірка така, як у нас одиниця? — запитав Гриць. — Одиницю у нас теж зовсім легко схопити.
Приятель не встиг відповісти, бо вчителька викликала до дошки ще одного учня. Той весело відповів, що двічі по два буде три або ж п’ять.
— Не знаєш, — мовила вчителька. — Сідай, «п’ять».
— Ого! — вихопилось у Гриця. — Не знаєш і «п’ять»!
Вчителька пильно глянула на Гриця.
— Здається, новенький нам щось хоче сказати?
Гриць випалив:
— Двічі по два буде чотири!
— Правильно. Сідай. «Два».
Гриць сів, але відразу ж і схопився.
— Як «два»? Завіщо?
— За те, що знаєш, — спокійно сказала вчителька. — П’ятірка ставиться лише тим, хто нічого не знає. Та й за поведінку ставлю тобі одиницю.
— Треба ж навпаки! Хто пустує, тому одиницю ставлять. А я сидів тихо! — вигукнув Гриць.
Що тут зчинилося у всенетаківському класі! Всі так і зайшлися реготом. І казали, що на планеті Земля просто все переплутано, все навпаки…
— Та ні, це у вас усе навпаки, — намагався довести Гриць, але ніхто з учнів його не слухав. Більше того, Гриця одностайно визнали «Великим— Превеликим Вигадником і Фантазером».
— Думав тихенько посидіти і п’ятірку схопити? — разом з усіма сміявся і Шмигик-Мигик. — У нас за п’ятірку, брате, треба до сьомого поту пустувати на уроці
ПРИГОДА ТРЕТЯ
Після уроків Шмигик-Мигик запросив Гриця до себе додому. Тільки вони переступили поріг, як Шмигик-Мигик кинув батькові портфель і сказав:
— Щоб до вечора всі мої уроки були пороблені! А мені ніколи: футбол!
— Синку! — забідкався батько. — Я ж поспішаю на роботу.
— Доки не поробиш уроків — ніяких робіт— звелів Шмигик-Мигик. — Та старайся, щоб мої домашні завдання були найкращі. Я не збираюся через тебе червоніти перед усім класом!
Батько позітхав-позітхав і мусив погодитись.
— Точнісінько, як і у нас на Землі, — подумав Гриць. — Тільки все навпаки. Бо мені батько каже: не повчиш уроків — не смій гуляти. Та старайся, щоб я не червонів перед учителем за тебе!
До вечора Шмигик-Мигик і Гриць ганяли м’яча. А нагулявшись вволю, Гриць спитав свого друга, чи не пора їм уже спати.
— Це у вас на Землі діти рано лягають, — вигукнув приятель. — Скільки разів тобі повторювати, що в нас усе не так. У нас батьки лягають о дев’ятій вечора, а діти дивляться кіно хоч і до півночі.
О дев’ятій вечора, подивившись мультфільм для дорослих, батьки Шмигика-Мигика і справді полягали спати. Щоправда спершу не хотіли, вередували, точнісінько, як на Землі вередують діти, але Шмигик-Мигик гримнув, і батьки змушені були скоритися.
— Ну, Грицю, тепер ми вільні птиці! — Шмигик-Мигик увімкнув телевізор, і на голубому екрані з’явилася назва кінофільму.
— Читай, Грицю, швидше, як кіно називається?! — закричав Шмигик-Мигик.
— «Пригоди Чорної маски». Серія сто сорок сьома. Хіба ти сам не прочитаєш? — здивувався Гриць.
Шмигик-Мигик знизав плечима.
— А як же я прочитаю, коли не вмію?
— Як?.. — Гриць навіть про сто сорок сьому