Володар Світла - Роджер Желязни

— Тільки не за мене, — попросив Ян, наливаючи собі ще одну. — Не впевнений, що переживу божі відвідини.

Сем усміхнувся.

— Вони не всемогутні.

— Щиро на це сподіваюся. Але, боюся, це вже ненадовго.

— Доброго плавання, Яне.

— Skaal[56].

По дорозі до Храму Брахми князь Сіддгартха затримався на Ковальській вулиці. За півгодини він вийшов із крамниці в супроводі Стрейка й трьох челядників. Усміхаючись так, буцімто щойно зазирнув у майбутнє, пройшов центром Магартхи, дійшовши нарешті до високого й розлогого Храму Творця.

Не зважаючи на витріщання черги перед молитвоматом, князь піднявся довгими положистими сходами, зустрівшись перед входом до Храму з верховним жерцем, якого заздалегідь сповістив про свій візит.

Сіддгартха та його підлеглі ввійшли до Храму, роззброїлися й віддали попередні поклони в бік святилища. Тільки тоді князь звернувся до жерця.

Стрейк і решта відійшли на шанобливу відстань, а їхній пан вручив служителю церкви важкий гаманець і стиха мовив:

— Хочу поговорити з Богом.

Вивчаючи його обличчя, жрець відповів:

— Храм відкритий для всіх, владарю Сіддгартхо. Тут можна спілкуватися з Небесами, скільки завгодно.

— Я не зовсім це мав на увазі, — уточнив Сіддгартха. — На гадці в мене було дещо приватніше, ніж офіра й довга літанія.

— Не зовсім розумію...

— Але ж вагу гаманця відчуваєш, га? Він містить срібло. Другий, ось тут у мене, містить золото — до сплати по одержанні послуги. Хочу скористатися вашим телефоном.

— Теле... чим?

— Системою зв’язку. Був би ти з Перших, як-от я, зрозумів би, про що йдеться.

— Щось я не...

— Запевняю: мій виклик не матиме негативних наслідків для твоєї посади. Я знаю, про що кажу, а моє вміння тримати язик за зубами серед Перших завжди ставили за зразок. Якщо це тебе заспокоїть, виклич-но сам Першу Базу й запитай. Я почекаю тут, у притворі. Скажи, мовляв, Сем хоче перекинутися слівцем із Тримурті. Вони приймуть дзвінок.

— Ну, не знаю...

Сем вийняв другий гаманець і зважив його на долоні. Жерцеві очі так і вп’ялися в нього, він облизав губи.

— Чекай тут! — звелів жрець і, розвернувшись на місці, вийшов із притвору.

У Саду пурпурового лотоса дзенькнула ілі, п’ята нота арфи.

Брахма розвалився на краю підігріваного басейну, де саме купався з гаремом. Він відкинувся на лікті, ноги погойдувались у воді, очі були начебто заплющені.

Але з-під довгих вій він уважно стежив за дюжиною дівчат, які бавилися в басейні, сподіваючись уловити схвальний погляд чи два на свою смагляву, неабияк м’язисту довготелесість. Чорним на коричневому виблискували його скуйовджені мокрі вуса, волосся падало на спину воронячим крилом. Він яскраво всміхнувся у відфільтрованому сонячному світлі.

Однак жодна цього наче й не помітила, тож він прибрав усмішку з обличчя, ніби згорнувши її. Усю свою увагу дівчата зосередили на водному поло, у яке захоплено грали.

Штучний вітерець полоскотав Брахмині ніздрі ароматом жасмину із саду, аж тут знову дзенькнула ілі — сигнал зв’язку. Брахма зітхнув. Він так хотів, щоб його обожнювали — цю могутню статуру, ці дбайливо виліплені риси. Обожнювали як чоловіка, а не бога.

Але, хоч це неординарне, удосконалене тіло й уможливлювало подвиги, непосильні жодному зі смертних, він і далі ніяковів у присутності такого старого бойового огира, як владар Шива, бо той, здавалося, вабив жінок значно більше, хоч і тримався звичайної тілесної матриці. Стать неначе виходила за суто біологічні межі; хай як він намагався придушити пам’ять і знищити той сегмент духу, Брахма народився жінкою і якимось чином усе ще нею зоставався. Ненавидівши це, він постановив раз по раз перевтілюватись у виразно мужніх чоловіків — так і робив, та й досі почувався якось ні в сих ні в тих, нібито знак його істинної статі був витавруваний просто на чолі. Від цього йому кортіло тупати ногами й гримасувати.

Він устав і поважно пішов до павільйону, повз карликові дерева, покручені в певній гротескній красі, повз шпалери, повиті іпомеєю, ставки з блакитним лататтям, низки перлів на кільцях зі щирого білого золота, повз лампи у вигляді дівчат і триноги, де тліли пряні пахощі, повз статую восьмирукої синьої богині, яка, якщо правильно до неї звернутися, грала на віні[57].

Брахма ввійшов у павільйон і перетнув його, наблизившись до кришталевого екрана, навколо якого обкрутився бронзовий наг із власним хвостом у зубах. Увімкнув механізм відповіді.

На екрані з’явився був «сніг» перешкод, який перетворився на обличчя верховного жерця його Храму в Магартсі. Жрець упав навколішки, тричі торкнувся долівки своїм кастовим знаком і проспівав:

— Із чотирьох божих чинів і вісімнадцяти райських воїнств найможніший є Брахма Всетворець, владар Високих Небес і всього під ними! Лотос пнеться з твого пупа, руки твої збурюють океани, ноги твої за три кроки всі світи обходять. Барабан слави твоєї вбиває жах у серця ворогів твоїх. На правиці твоїй колесо закону. Стриножуєш лиха, а за путо тобі — змія. Чолом тобі! Зглянься на молитву жерця твого. Благослови й вислухай, о Брахмо!

— Підведися... жерче, — відказав Брахма, забувши, як того звуть. — Що за надважлива справа спонукала тебе отак мене викликати?

Жрець підвівся, зиркнув на мокру Брахмину постать і знову відвів очі.

— Владарю! — заговорив жрець. — Аж ніяк не хотів я тебе турбувати в купелі, але один із твоїх поклонників саме хоче обговорити з тобою якесь питання — як я розумію, надважливе.

— Один із поклонників! То скажи йому, що Брахма Всеслухач почує кожного, і хай молиться мені в установленому порядку, у святилищі Храму!

Брахмина рука потяглася до вимикача, але спинилася.

— Звідки він дізнався про лінію «Храм — Небеса»? — поцікавився він. — Про пряме спілкування святих[58] із богами?

— Він стверджує, — відповів жрець, — ніби належить до Перших, а ще звелів переказати таке: Сем хоче перекинутися слівцем із Тримурті.

— Сем? — перепитав Брахма. — Сем? Та ні, це напевно... не той Сем.

— Це чоловік, що його в нас знають як Сіддгартху, Ув’язнювача Демонів.

— Чекай на мою ласку, — мовив Брахма, — співаючи всяких підхожих віршів із Вед.

— Почув тебе, владарю мій, — відказав жрець і заходився співати.

Брахма перейшов до іншої частини павільйону й довго стояв перед гардеробом, вирішуючи, що б таке надягти.

Почувши, що